And then Ja enters...

Тиша, джа...
По чорно-білим клавішам
Мчить скорим поїздом
Життя
Остання межа...
Хвилини, години — невчасно  втрачені...
І ні що не має значення.
Пасха. Все оплачено.
Три на двадцять чотири години поспіль...
Сижу в якісь печері,
Поруч лине час та води Дніпро. —
Чекаю...
Бурхливі води, перетворюються в вино...
Три, два, раз. — Джа —
Все вже було... і давно.
Тому, навіть зараз,
Повтор з минулого,
Де все вже було означене
Колись... дівча і хлопча...
Будьмо...
І вас зі святом!
А далі вступає Джа...

~*~

Ранок. Транспорт.
Місто рушає,
Кожен свій день
Почать... визначає...
Хвилини обіду,
Cвячена ніч
Лише...
Гаразд, що вже є
Те і лишаєм.
І потяг рушає...
А посереду
Середи...
І далі,
Но без зупинки...
Ледь відійшовши,
Від шоку і рока... —
Дама
В малюнку,
Метр, за пів кроку...
Субота.
Відпочиваймо...
Кожний день
Жарить солнце,
Наче на галерах...
Новонароджені,
Молодь, пенсіонери.
Ранок. Старт.
І життя полетіло...
Комунальна,
Знімна, власна...
Плюси — відпочинок
В тиші затишного сартира.
Дзвінок, от халепа,
І тут дістали...
Аксіоми,
Парадокси життя...
Зупинки, вокзали...
Мчить... час...
Двадцять,
Тридцять... Полтіник.
Без зупинок,
Завжди без зупинок.
Світ... так,
А по іншому й не буває...
Час, на думки
Повільно впливає...
І перед очима,
Тримтить, мерегтить...
Нас підслухають зірки,
Не мовчить, говорить!
Так, я тримаюсь,
Оn to a thin thread...