Самотній дощ в осіннім переливі
На щемних віях зустрічі гойдався…
Скажи, прошу, ти потім був щасливий,
Чи так, як я – лиш тільки прикидався?
Скажи, прошу, ти все забув, чи, може,
Як я щоночі з’єднуєш серпанком
Тенета мрій, щоб в зоряній пороші
Хоча б у сні любити до останку?
Та ні, мовчи… Не треба, слів не треба,
Я слів тих – віриш? – перевчила сотні!
А дощ тремтів в обіймах свого неба.
В обіймах… але все ж, як я, самотній…
В Україні гостює осінь,
Жовтим кИлимом землю вкриває.
Різнобарвний настрій розносить,
Листям-золотом світ прикрашає.
З павутинок плете візерунки,
Лине в небо ключем журавлиним.
І багряно-палкі поцілунки
Вуст торкаються, наче перлини.
Хризантемно-жоржиновим цвітом
Розквітає осіння врода,
В кришталевім повітрі розлита
Її дивна дзвінка прохолода.
Яблунево-солодкою пристрастю
Вона чаші сердець наповняє.
В танці з сонцем, любов’ю і ніжністю
Україною осінь кружляє.
И опять – воЦИРКовленье!