МІСІЯ... море, і хто зна що, ще не розібрався

---                 ------- --                 -- ------------- --           -- --------                 ---

Тихо-тихо лине звідкись сумна мелодія,

Журно кличе чайка долю понад хвилями,

Бризками вітер шпурляє мов стрілами,

Небо синє темніє вгорі над вітрилами...

----------------------

-------

-

Отак, ми нарешті пливем... Після того як корабель запізнився трохи з відправкою, мусив же листа написати, трохи притримавши швартового троса, все ж вже в дорозі.

Капітан виявився чесною і лагідною людино. Хоч трохи і поверещав, коли я піднімався на борт, але заспокоївся побачивши знак королівської печатки. А в обід і взагалі подобрішав, і запросив до себе в каюту скуштувати винця. Розмова велася, винце лилося, а що робити? плисти майже до ночі. Навіть поспівали пісень, типу "Раскинулось море широко...", я аж сльозу проронив.

Та під час розмови стався момент, що змусив мене отверезіти, правда ненадовго. Та все по порядку...

- Ти хороша людина, е-е-е, як тебе?..

- Портос! - Кивнув я головою.

- Ага... хороша людина ти Портос... Отак бач і живем, все пливем і пливем... туди-сюди. А може хоч моряком? До нас? Є місце...- Підморгнув, і його морщинисте лице враз змінилось з виразу задуми на цікаво веселе.

- Е-е, ні! Дяк звичайно, але в юнги вже пізнувато... та і королева не пустить.

- То ти королеву бачив? і короля?

- Аякже говорю з ними як ото з тобою, кланятись тільки тре деколи. - Я посміхнувся.- Короля правда рідше бачу, затятий мисливець, але ще жодного трофею королеві з тих полювань не привіз, невезуха йому там видно...

- Краще вже хай рибалкою займеться. Я в юності перші рази під вітрилами... невод, риби - ВО! - капітан широко розмахнув руками.

- О-о, Портосе, а ти керував кораблем коли? - З запитальним бісиком глянув на мене.

- Ні-ні, більш сухопутними засобами... 

- То ходи... - Капітан рвонувся, але звівшись почав заточуватись, довелось його притримати, мене більш з незвички шатало, на морі все таки.

- Дякую, месьє Портос, х-м, певно треба трохи поспати, а ти йди кермуй якщо...

"Дивний якийсь капітан став..." - Майнуло в моїй голові. А він коливаючись вже дістався лежанки в кутку і присів.

- Д-а-а, мушкетери. Частенько вас посилають у той Лондон...

- Лондон? Звідки ви знаєте? - Я подивись на нього ошелешений.

- Та перевозимо частенько. Плів тут один нещодавно... - капітан смачно позіхнув, і приліг.

- Хто? - в мене очі стали ще більші.

- Хто... Мушкетер.

- Як звати? Ім`я?

- М-м-м, - капітан перевернувся на бік, збираючись засинати

- Ім`я капітане! Як його звати? Який з себе?

Але капітан захропців і, як я його не мотав, не подавав тверезих ознак життя.

- Підозріло це все... Чого це здоровило, старий мороський вовк - капітан, від кількох випитих келихів відключився? Мені теж наче ставало зле, очі поважчали, спати хотілось все більше.

- Йо-ма-йо! в вино щось було підсипано... Аж мурашки по шкірі побігли. Хто? Де? Коли?

І я ото з цими думками вилітаю на полубу й... бачу повсюди поснулих матросів...!!!

Обід же був, всі по келиху скуштували!

Зрозумів, що зі мною буде те саме (ще й вночі не спав), глянув на море... на горизонті вітрило корабля, який ішов повним ходом у нашому напрямку (мені він геть не сподобався).

Та ще й шторм наближається... Взагалі торба...