Людині, що народилась та живе у Львові, стає дивно, коли хтось з українців не розуміє такі звичні для львів’ян слова – “кобіта”, “пательня”, “мешти” чи “канапка”.

А вся справа в тому, що Західна Україна довгий час жила окремо від решти України, під владою то Австро-Угорщини, то Польщі, звідки і влилось у нашу мову стільки гарних слів :-)

Алярм – сигнал, тривога
Амбулянс – медична допомога
Андрус – злодій
Андрути – вафлі

Багнет – штик
Бадиль – бур’ян; в переносн. – жлоб, рагуль, роздовбай
Балакати – говорити (балак – розмова)
Бальон – повітряна куля, м’яч
Бамбетель – кімнатна лавка зі спинкою
Баняк – каструля
Батяр – шибеник, хуліган
Бздура – нісенітниця
Бігме – заприсягтися, поклястися, забожитися
Біня – дівчина
Брама – ворота
Бусько – лелека

Вар’ят – божевільний
Вельон – фата молодої
Виходок – вбиральня
Вуйко – дядько
Вуйна – тітка

Галіція – Галичина
Гальба – кухоль
Гара – горілка (або самогон)
Гонор – честь
Гуляти – танцювати

Ґазда – господар
Ґаляретка – желе, мармелад
Ґречний – ввічливий
Ґудз – вузол

Дедьо - тато
Дефіляда – парад
Дзиґар – 1. сигарета 2. годинник (Дзиґарок)
Дупа – срака

Жовнір, жовнєж – солдат, воїн

Забава – свято, танці
Заліско – праска
Зафундувати – виставляти
Захцянка – бажання
Зимно – холодно
Зупа – cуп

Камізелька – жилет, безрукавка
Канапа – диван
Канапка – бутерброд
Калапуцькати – перемішувати
Карамболь – зіткнення
Кашкіт (кашкет) – кепка
Каштелян – комендант
Квасний – кислий
Келих – чарка
Керунок – напрям
Кнайпа – бар, кафе, ресторанчик, забігайлівка; в минулому - шинок
Кобіта, кобєта – жінка, дівчина
Когут – півень
Колєжанка – товаришка, колега жін.
Креденс – шафа зі скляними дверцятами
Кремпуватися – соромитися
Кримiнал – тюрма
Криж – полотно, сукно, відріз тканини
Крижі – нижня частина спини
Криївка – таємне сховище
Кріс - рушниця
Ксьондз – священик
Кумпель – товариш
Куцати – блювати, ригати
Куця – свиня

Легінь – юнак
Летовище – аеропорт
Лєгуміна – десерт
Локаль (льокаль) – 1. ресторан, шинок 2. Квартира
Люстро – дзеркало
Люфа – дуло
Льох – підвал
Льоха – свиня (яка має народити)

Мандибурка – картопля
Мантилепа – неохайна людина
Маринарка – піджак
Марципан – делікатес
Морва – шовковиця
Москаль – росіянин
Мешти – туфлі, взуття
Нагла поміч – швидка допомога
Нагнітки – мозолі
Нарваний – наглий
Небіжчик – покійник
Нездалий – непридатний
Ногавиця – штанина

Обійстя – подвір’я
Обмова – плітки
Обрус – скатертина
Одір (вогір, оґєр) – некастрований кінь
Оздоба – прикраса
Оферма – незграба

Пательня – сковорідка
Пацьорки – намисто
Паця’ – порося
Пащекувати – грубо говорити
Писок – рот, стулити писок – сидіти тихо
Пінда – дівчина-підліток
Пляцки (пляцок) – солодкий пиріг або деруни, картопляники
Покій – кімната
Помарніти – схуднути
Портки – штани
Презент – подарунок
Проплі – перхоть
Прятати – прибирати
ПублІка – шльондра
Пуделко – коробочка
Пулярус (полярес) – гаманець
Пуцувати – чистити
Пуцька – прутень, статевий член

Рандка (рантка) – побачення, зустріч
Ревізія – обшук
Рейвах – розгардіяж, бардак
Ресторація – ресторан
Ринва – стічна труба
Ровер – велосипед
Ружа – троянда
Румегати – жувати, пережовувати
Рура – труба

Склєп – магазин
Слічний (шлічний) – гарний, симпатичний
Смарувати – змащувати
Сподні – спідні штани, кальсони
Статечний – пристойний
Стирка – повія
Стрийко або Стрий – брат тата
Стрих – горище

Табака – піхва
Трафунок – випадок

Файка – люлька
Файно – добре
Фармація – аптека
Фацет – парубок
Фест – швидко
Філіжанка – горнятко
Фіра – віз
Фірман – їздовий, "водій" возу
Фіранка – гардина (рос. штори)
Фоса – рів
Фотель – м’яке крісло
Фрезура (фризура) – зачіска
Фузія (фузея) – гармата

Цівка – струмінь (води)
Цімбор – приятель (цімборка – приятелька)
Ціп’я - курча
Ціхо (ціхутко) – тихенько
Цукерня – кондитерська
Цьомати – цілувати
Цьотка – тітка

Чуприна – шевелюра

Шваґро (швагро) – чоловік сестри
Шлях(Шляк) би тебе трафив – лайка, побажання наглої смерті
Шпацирувати – прогулюватися
Шпиталь (рідко госпіталь) – лікарня
Шпрехати – говорити
Штинь – сморід
Штрика (штрека) – залізна дорога

Івано–франківці люблять своє місто, бо воно справді того варте. Подобається воно й приїжджому люду, навіть тим, хто закоханий у київські каштани чи навіть в аристократичний Париж. Прогулюючись середмістям (воно збігається з сучасним адміністративно–діловим центром), і корінний прикарпатець, і далекий гість почуваються тут вільно та затишно. Бо на них не тисне залізобетонне громаддя мегаполісів і не пригнічує містечкова неповноцінність.

За три з половиною століття найвища персональна влада в Івано–Франківську зосереджувалася в руках бургомістрів, президентів міста, посадників, голів виконкомів, призначених вищою польською, австрійською, німецькою і радянською адміністраціями. Із середини дев’яностих років ХХ століття ним керували вже обрані самими мешканцями очільники Богдан Борович та Зеновій Шкутяк. Торік кермо міської влади іванофранківці вдруге довірили Віктору Анушкевичусу.

                                                                 Найкомфортніший для проживання

— Вікторе Андрюсовичу, як ви потрапили до Івано–Франківська і яке враження справила на вас перша зустріч із містом?

— Після закінчення Вінницького політехнічного інституту було два варіанти працевлаштування — у місті, де я навчався, або у Івано–Франківську, неподалік якого народилася Ліда, моя дружина. На сімейній раді обрали другий варіант. Місто сподобалося з першого погляду— архітектурною неповторністю, компактним розташуванням та доброзичливими людьми. Це було в 1988 році, і я вдячний долі, що привела мене саме сюди. Тепер навіть не уявляю, як би почувався десь поза межами обласного центру Прикарпаття.

— В яких його місцях відчуваєте особливу енергетику?

— Мабуть, на Вічевому майдані, бо на ньому в різні часи було виголошено безліч запальних промов, тому дух свободи там найконцентрованіший. На площі Ринок, де стоїть ратуша, завжди трохи гамірно, але скрізь відчувається дух старовини. Та варто пройти якихось півсотні кроків — і ти потрапляєш у зовсім інше, тихе і затишне місце — скверик із пам’ятником Міцкевичу. З іншого боку від ратуші — теж особлива духовна територія — майдан Шептицького з кількома культовими спорудами.

— Вас тішить, що Івано–Франківськ упродовж тривалого часу стабільно очолює рейтинги найкомфортніших для проживання міст України?

— На більшість рейтингів, зважаючи на певну їхню заангажованість, особливої уваги не звертаю. Та приємно, звісно, коли рішенням Кабінету Міністрів, за висновками авторитетної державної конкурсної комісії кілька тижнів тому благоустрій Івано–Франківська визнано кращим в Україні.                                                     «Vеry–very clean!» від вашингтонської мерії

— Можна було б, мабуть, і зі старою Європою потягатися, та стан наших доріг, порівняно з їхніми, не витримує жодної критики.

— Це — загальнонаціональна проблема. Аби у Івано–Франківську вивести їх на європейський рівень, потрібно близько мільярда гривень — ледь не два річних бюджети міста. Про такі кошти поки що годі й мріяти, хоча за останні роки нам вдалося капітально відремонтувати кілька вулиць, решту мусимо підтримувати так званим косметичним ремонтом. Хоча в цілому ми не так далеко й відстали від тієї ж Європи чи Америки. Пригадую, як після оглядин міста делегацією з Вашингтона на запитання про враження представник їхньої мерії підняв догори великий палець руки: «Vеry–very clean!», тобто «Дуже–дуже чисто!». І їхнє захоплення мені зрозуміле, адже, перебуваючи в одному з американських міст, я побачив на вулиці стільки сміття, що зніяковів від несподіванки. Щоправда, в них варто повчитися ефективного ведення дорожнього господарства, логістики та налагодження транспортних розв’язок.

— Які проекти плануєте завершити до 350–річного ювілею?

— Планували багато, та Кабмін остудив наші пориви. Просили до ювілею 43 мільйони гривень, ретельно обґрунтувавши найневідкладніші потреби, а нам виділили 20,4 мільйона. Тому зосередимося лише на кількох найважливіших об’єктах, зокрема реконструкції вулиці Шевченка, де діючу каналізаційну систему монтували ще за цісаря, Народного дому №1, в якому засідав уряд ЗУНР.

— Вас не тривожать дискусії, які загострюються час від часу, щодо перейменування міста, тобто повернення йому первісної назви Станіслав?

— На моє тверде переконання, ініціатори повернення старої назви не туди спрямовують свої зусилля. Зміни треба робити не в топоніміці, а в комунальній сфері, освіті, медицині. Я з великою шаною ставлюся до Андрія Потоцького, засновника нашого міста. Та треба завжди пам’ятати, що Іван Франко — геніальна особистість світового масштабу, яку можна поставити поруч із Тарасом Шевченком. Тому Івано–Франківськ має бути Івано–Франківськом.

— Якщо заглянути років на 20—30 уперед, то яким вам бачиться місто тоді?

— Нині воно територіально затиснуте з усіх сторін, тому неможливо вести найперспективнішу малоповерхову забудову, за якою — майбутнє. Сподіваюся, що цьому посприяє очікувана адміністративно–територіальна реформа. Маю надію, що чисельність населення в означений вами період не перевищуватиме 300—350 тисяч осіб й Івано–Франківськ не перетвориться на метушливий і гамірний мегаполіс, залишаючись таким, як нині, — затишним і комфортним містом.

ЦИФРИ І ФАКТИ

Івано–Франківськ розташований на Покутській рівнині південного заходу України на висоті 244 метри над рівнем моря. Територія міста — 83,7 квадратних кілометра. У підпорядкуванні Івано–Франківської міськради перебуває 5 навколишніх сіл: Вовчинець, Угорники, Микитинці, Крихівці, Хриплин. Населення — близько 240 тисяч осіб. До Другої світової війни українці становили лише 15 відсотків від загальної кількості населення, більш як у 2,5 раза поступаючись і полякам, і євреям. Нині за національним складом у Івано–Франківську проживає: 212577 українців, 13876 росіян, 653 поляки, 633 білоруси та 1263 представники інших національностей.

http://umoloda.kiev.ua/number/219/0/70948/