О сообществе

Тут об'єднуються з метою поширення правдивої інформації про Західну Україну. Сьогодення, досягнення, проблеми, історія, культура, пам'ятки природи та архітектури, відпочинок ... все, що стосується Західної України.
Західна Україна - це 8 (а може й 10) областей і понад 21% від всього населення України.
Вид:
краткий
полный

Західна Україна

Останнє інтерв'ю Кузьми

Західна Україна. Заправка. Місто Рівне. Херачить шансон по-русскі, розумієш, вони стоять з такими бантами жовто-синіми, шо аж ноги заплутуються не можуть ходити. 
Кажу: "Люди, ну та ви ше гірші чим футін той, чим його пропагандистська машина". 
Розумієш, ви ше гірші, тому шо ви отут і отут ви гниєте з середини. Так шо то є просто відсутність гідності, мама з татом не дали, в школі було по цимбалах, а вулиця своє зробила.

Підгайці, 1657 рік

Це велика фортеця і старовинне місто - квітучий торговий центр благоустроєного і благословенного краю. Місто представляє собою красиву фортецю, внутрішній і зовнішній вигляд якого формують будинки, збудовані повністю з каменю. В місті чотири тисячі кам'яних палаців, покритих тесом. І є там дев'ять чудових заїжджих дворів і три бані з печами. А всередині місто дуже чисте, і дорога до палацу басейнів вся вистелена червоною плиткою. Є велика кількість церков великих і малих, а всього їх двадцять. Кінця-краю немає садам.

Словник галицького діалекту

  • 05.02.13, 10:04
Людині, що народилась та живе у Львові, стає дивно, коли хтось з українців не розуміє такі звичні для львів’ян слова – “кобіта”, “пательня”, “мешти” чи “канапка”.

А вся справа в тому, що Західна Україна довгий час жила окремо від решти України, під владою то Австро-Угорщини, то Польщі, звідки і влилось у нашу мову стільки гарних слів :-)

Алярм – сигнал, тривога
Амбулянс – медична допомога
Андрус – злодій
Андрути – вафлі

Багнет – штик
Бадиль – бур’ян; в переносн. – жлоб, рагуль, роздовбай
Балакати – говорити (балак – розмова)
Бальон – повітряна куля, м’яч
Бамбетель – кімнатна лавка зі спинкою
Баняк – каструля
Батяр – шибеник, хуліган
Бздура – нісенітниця
Бігме – заприсягтися, поклястися, забожитися
Біня – дівчина
Брама – ворота
Бусько – лелека

Вар’ят – божевільний
Вельон – фата молодої
Виходок – вбиральня
Вуйко – дядько
Вуйна – тітка

Галіція – Галичина
Гальба – кухоль
Гара – горілка (або самогон)
Гонор – честь
Гуляти – танцювати

Ґазда – господар
Ґаляретка – желе, мармелад
Ґречний – ввічливий
Ґудз – вузол

Дедьо - тато
Дефіляда – парад
Дзиґар – 1. сигарета 2. годинник (Дзиґарок)
Дупа – срака

Жовнір, жовнєж – солдат, воїн

Забава – свято, танці
Заліско – праска
Зафундувати – виставляти
Захцянка – бажання
Зимно – холодно
Зупа – cуп

Камізелька – жилет, безрукавка
Канапа – диван
Канапка – бутерброд
Калапуцькати – перемішувати
Карамболь – зіткнення
Кашкіт (кашкет) – кепка
Каштелян – комендант
Квасний – кислий
Келих – чарка
Керунок – напрям
Кнайпа – бар, кафе, ресторанчик, забігайлівка; в минулому - шинок
Кобіта, кобєта – жінка, дівчина
Когут – півень
Колєжанка – товаришка, колега жін.
Креденс – шафа зі скляними дверцятами
Кремпуватися – соромитися
Кримiнал – тюрма
Криж – полотно, сукно, відріз тканини
Крижі – нижня частина спини
Криївка – таємне сховище
Кріс - рушниця
Ксьондз – священик
Кумпель – товариш
Куцати – блювати, ригати
Куця – свиня

Легінь – юнак
Летовище – аеропорт
Лєгуміна – десерт
Локаль (льокаль) – 1. ресторан, шинок 2. Квартира
Люстро – дзеркало
Люфа – дуло
Льох – підвал
Льоха – свиня (яка має народити)

Мандибурка – картопля
Мантилепа – неохайна людина
Маринарка – піджак
Марципан – делікатес
Морва – шовковиця
Москаль – росіянин
Мешти – туфлі, взуття
Нагла поміч – швидка допомога
Нагнітки – мозолі
Нарваний – наглий
Небіжчик – покійник
Нездалий – непридатний
Ногавиця – штанина

Обійстя – подвір’я
Обмова – плітки
Обрус – скатертина
Одір (вогір, оґєр) – некастрований кінь
Оздоба – прикраса
Оферма – незграба

Пательня – сковорідка
Пацьорки – намисто
Паця’ – порося
Пащекувати – грубо говорити
Писок – рот, стулити писок – сидіти тихо
Пінда – дівчина-підліток
Пляцки (пляцок) – солодкий пиріг або деруни, картопляники
Покій – кімната
Помарніти – схуднути
Портки – штани
Презент – подарунок
Проплі – перхоть
Прятати – прибирати
ПублІка – шльондра
Пуделко – коробочка
Пулярус (полярес) – гаманець
Пуцувати – чистити
Пуцька – прутень, статевий член

Рандка (рантка) – побачення, зустріч
Ревізія – обшук
Рейвах – розгардіяж, бардак
Ресторація – ресторан
Ринва – стічна труба
Ровер – велосипед
Ружа – троянда
Румегати – жувати, пережовувати
Рура – труба

Склєп – магазин
Слічний (шлічний) – гарний, симпатичний
Смарувати – змащувати
Сподні – спідні штани, кальсони
Статечний – пристойний
Стирка – повія
Стрийко або Стрий – брат тата
Стрих – горище

Табака – піхва
Трафунок – випадок

Файка – люлька
Файно – добре
Фармація – аптека
Фацет – парубок
Фест – швидко
Філіжанка – горнятко
Фіра – віз
Фірман – їздовий, "водій" возу
Фіранка – гардина (рос. штори)
Фоса – рів
Фотель – м’яке крісло
Фрезура (фризура) – зачіска
Фузія (фузея) – гармата

Цівка – струмінь (води)
Цімбор – приятель (цімборка – приятелька)
Ціп’я - курча
Ціхо (ціхутко) – тихенько
Цукерня – кондитерська
Цьомати – цілувати
Цьотка – тітка

Чуприна – шевелюра

Шваґро (швагро) – чоловік сестри
Шлях(Шляк) би тебе трафив – лайка, побажання наглої смерті
Шпацирувати – прогулюватися
Шпиталь (рідко госпіталь) – лікарня
Шпрехати – говорити
Штинь – сморід
Штрика (штрека) – залізна дорога

Затишок по–івано–франківськи

  • 07.12.11, 05:18

Івано–франківці люблять своє місто, бо воно справді того варте. Подобається воно й приїжджому люду, навіть тим, хто закоханий у київські каштани чи навіть в аристократичний Париж. Прогулюючись середмістям (воно збігається з сучасним адміністративно–діловим центром), і корінний прикарпатець, і далекий гість почуваються тут вільно та затишно. Бо на них не тисне залізобетонне громаддя мегаполісів і не пригнічує містечкова неповноцінність.

За три з половиною століття найвища персональна влада в Івано–Франківську зосереджувалася в руках бургомістрів, президентів міста, посадників, голів виконкомів, призначених вищою польською, австрійською, німецькою і радянською адміністраціями. Із середини дев’яностих років ХХ століття ним керували вже обрані самими мешканцями очільники Богдан Борович та Зеновій Шкутяк. Торік кермо міської влади іванофранківці вдруге довірили Віктору Анушкевичусу.

                                                                 Найкомфортніший для проживання

— Вікторе Андрюсовичу, як ви потрапили до Івано–Франківська і яке враження справила на вас перша зустріч із містом?

— Після закінчення Вінницького політехнічного інституту було два варіанти працевлаштування — у місті, де я навчався, або у Івано–Франківську, неподалік якого народилася Ліда, моя дружина. На сімейній раді обрали другий варіант. Місто сподобалося з першого погляду— архітектурною неповторністю, компактним розташуванням та доброзичливими людьми. Це було в 1988 році, і я вдячний долі, що привела мене саме сюди. Тепер навіть не уявляю, як би почувався десь поза межами обласного центру Прикарпаття.

— В яких його місцях відчуваєте особливу енергетику?

— Мабуть, на Вічевому майдані, бо на ньому в різні часи було виголошено безліч запальних промов, тому дух свободи там найконцентрованіший. На площі Ринок, де стоїть ратуша, завжди трохи гамірно, але скрізь відчувається дух старовини. Та варто пройти якихось півсотні кроків — і ти потрапляєш у зовсім інше, тихе і затишне місце — скверик із пам’ятником Міцкевичу. З іншого боку від ратуші — теж особлива духовна територія — майдан Шептицького з кількома культовими спорудами.

— Вас тішить, що Івано–Франківськ упродовж тривалого часу стабільно очолює рейтинги найкомфортніших для проживання міст України?

— На більшість рейтингів, зважаючи на певну їхню заангажованість, особливої уваги не звертаю. Та приємно, звісно, коли рішенням Кабінету Міністрів, за висновками авторитетної державної конкурсної комісії кілька тижнів тому благоустрій Івано–Франківська визнано кращим в Україні.                                                     «Vеry–very clean!» від вашингтонської мерії

— Можна було б, мабуть, і зі старою Європою потягатися, та стан наших доріг, порівняно з їхніми, не витримує жодної критики.

— Це — загальнонаціональна проблема. Аби у Івано–Франківську вивести їх на європейський рівень, потрібно близько мільярда гривень — ледь не два річних бюджети міста. Про такі кошти поки що годі й мріяти, хоча за останні роки нам вдалося капітально відремонтувати кілька вулиць, решту мусимо підтримувати так званим косметичним ремонтом. Хоча в цілому ми не так далеко й відстали від тієї ж Європи чи Америки. Пригадую, як після оглядин міста делегацією з Вашингтона на запитання про враження представник їхньої мерії підняв догори великий палець руки: «Vеry–very clean!», тобто «Дуже–дуже чисто!». І їхнє захоплення мені зрозуміле, адже, перебуваючи в одному з американських міст, я побачив на вулиці стільки сміття, що зніяковів від несподіванки. Щоправда, в них варто повчитися ефективного ведення дорожнього господарства, логістики та налагодження транспортних розв’язок.

— Які проекти плануєте завершити до 350–річного ювілею?

— Планували багато, та Кабмін остудив наші пориви. Просили до ювілею 43 мільйони гривень, ретельно обґрунтувавши найневідкладніші потреби, а нам виділили 20,4 мільйона. Тому зосередимося лише на кількох найважливіших об’єктах, зокрема реконструкції вулиці Шевченка, де діючу каналізаційну систему монтували ще за цісаря, Народного дому №1, в якому засідав уряд ЗУНР.

— Вас не тривожать дискусії, які загострюються час від часу, щодо перейменування міста, тобто повернення йому первісної назви Станіслав?

— На моє тверде переконання, ініціатори повернення старої назви не туди спрямовують свої зусилля. Зміни треба робити не в топоніміці, а в комунальній сфері, освіті, медицині. Я з великою шаною ставлюся до Андрія Потоцького, засновника нашого міста. Та треба завжди пам’ятати, що Іван Франко — геніальна особистість світового масштабу, яку можна поставити поруч із Тарасом Шевченком. Тому Івано–Франківськ має бути Івано–Франківськом.

— Якщо заглянути років на 20—30 уперед, то яким вам бачиться місто тоді?

— Нині воно територіально затиснуте з усіх сторін, тому неможливо вести найперспективнішу малоповерхову забудову, за якою — майбутнє. Сподіваюся, що цьому посприяє очікувана адміністративно–територіальна реформа. Маю надію, що чисельність населення в означений вами період не перевищуватиме 300—350 тисяч осіб й Івано–Франківськ не перетвориться на метушливий і гамірний мегаполіс, залишаючись таким, як нині, — затишним і комфортним містом.

ЦИФРИ І ФАКТИ

Івано–Франківськ розташований на Покутській рівнині південного заходу України на висоті 244 метри над рівнем моря. Територія міста — 83,7 квадратних кілометра. У підпорядкуванні Івано–Франківської міськради перебуває 5 навколишніх сіл: Вовчинець, Угорники, Микитинці, Крихівці, Хриплин. Населення — близько 240 тисяч осіб. До Другої світової війни українці становили лише 15 відсотків від загальної кількості населення, більш як у 2,5 раза поступаючись і полякам, і євреям. Нині за національним складом у Івано–Франківську проживає: 212577 українців, 13876 росіян, 653 поляки, 633 білоруси та 1263 представники інших національностей.

http://umoloda.kiev.ua/number/219/0/70948/

Берегівці не підтримали перейменування Берегова на Берегсас

Разом із виборами до місцевих рад у місті Берегові проводився і місцевий референдум, де мешканці міста мали відповісти на запитання: "Чи підтримуєте ви перейменування міста Берегова на Берегсас?"..

Згідно з протоколом Берегівської міської виборчої комісії в голосуванні взяло участь 10 062 чоловік із 19 563 виборців. "За" перейменування висловилося 4 688 (46, 6%), "проти" – 4 358.  1016 бюлетенів визнано недійсними.

Закон України "Про всеукраїнський та місцевий референдуми" гласить, що "рішення вважається ухваленим громадянами, якщо за нього було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі". 

Проста арифметика показує, що більшість від числа тих, хто взяв участь у берегівському  референдумі, становить 5 033 голоси. У той час, як за перейменування міста висловилося лише 4 688 чоловік. Таким чином більшість громадян, які взяли участь у голосуванні, не підтримали перейменування Берегова. А, отже, відповідно до Закону України "Про всеукраїнський та місцевий референдум" рішення про перейменування не прийнято.

Показово, що у 1990 році на подібному референдумі 84% берегівців підтримали перейменування свого міста. А через двадцять років прихильників назви "Берегсас" виявилося лише 46, 6%.

Довідка: абсолютну більшість населення населення Закарпаття складають українці - 80,5%, але в м. Берегове українці складають меншість - 38,9%, натомість угорців більше - 48,1%.

№9 - зрадники "Батьківщини" (ТЕРНОПІЛЬ)

Заява голови Тернопільської обласної організації партії "Батьківщина".

«Партія «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», що є основою Блоку Юлії Тимошенко, проходить серйозне випробування, - йдеться у заяві бюро та голови Тернопільської обласної партійної організації. - Перехід нашої політичної сили в опозицію змусив окремих осіб, що колись входили до складу партії «Батьківщина», показати свої справжні обличчя. Такі люди проявили слабкість, бо вони продались, зрадили, зганьбились...»

Сьогодні влада використовує різні методи для того, щоб дестабілізувати опозиційну команду.

Як виявилось, спроби розвалити опозицію загалом та політичну команду «Батьківщина» зокрема вчинені і на Тернопільщині.

Партія регіонів знайшла слабинку в рядах Тернопільської міської організації партії «Батьківщина». Колишніми головою міського партійного осередку Сергієм Кириком та його заступником Олексієм Сандієм, за підтримки наших опонентів, вчинено спробу рейдерського захоплення партійної організації. Зрадники дочекалися моменту, коли необхідно подавати кандидатів у депутати міської ради та зареєстрували фіктивний список претендентів на мандати із числа запроданців та кар’єристів.

«В місті Тернополі із партійних рядів вийшли особи, які не витримують ні політичної роботи, ні політичної боротьби, ні серйозного протистояння з сьогоднішньою неукраїнською владою, - стверджує партійне керівницьво ТОО ВО «Батьківщина». - Серед таких зрадників особи, які включені до фіктивного виборчого списику кандидатів в депутати Тернопільської міської ради під № 9. Провладний склад Тернопільської міської виборчої комісії допомагає запроданцям, не зважаючи на те, що ТМВК повідомлена про звільнення Сергія Кирика від виконання обов’язків голови міської партійної організації, виключення його із партії та викрадення ним печатки організації.»

Зареєстровані зрадники кандидатами в депутати і в мажоритарних одномандатних виборчих округах.

Тернопільська обласна організація Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» заявляє, що жодної підтримки в партійних рядах не мають:

- Рутецький Руслан Вікторович — виборчий округ №1;

- Горохівський Євген Іванович — виборчий округ №2;

- Гамівка Володимир Миколайович — виборчий округ №3;

- Чемний Роман Володимирович — виборчий округ №4;

- Мельничук Євген Євгенович — виборчий округ №5;

- Сандій Олексій Йосипович — виборчий округ №6;

- Заклета-Берестовенко Олена Святославівна — виборчий округ №7;

- Хомяк Світлана Леонідівна — виборчий округ №8;

- Приступа-Малищева Надія Миколаївна — виборчий округ №9;

- Бак Галина Олександрівна — виборчий округ №11;

- Лужецький Ян Ярославович — виборчий округ №12;

- Кирик Сергій Кузьмич — виборчий округ №13;

- Ленько Руслан Іванович — виборчий округ №14;

- Залужець Тарас Володимирович — виборчий округ №15;

- Горобець Оксана Михайлівна — виборчий округ №16;

- Струк Степан Михайлович — виборчий округ №17;

- Якубовський Богдан Богданович — виборчий округ №18;

- Дем’янов Максим Володимирович — виборчий округ №19;

- Урузбаєв Павло Миколайович — виборчий округ №20;

- Твердохліб Володимир Данилович — виборчий округ №21;

- Бойко Катерина Михайлівна — виборчий округ №22;

- Глинський Володимир Тарасович — виборчий округ №23;

- Шахін Ольга Анатоліївна — виборчий округ №24;

- Цуприк Тетяна Володимирівна — виборчий округ №25;

- Грига Зореслава Миколаївна — виборчий округ №26;

- Гак Андрій Романович — виборчий округ №27;

- Петров Валерій Євгенович — виборчий округ №28;

- Ангел Олексій Степанович — виборчий округ №29;

- Любчик Василь Остапович — виборчий округ №30.

«Вказані особи не мають жодного відношення до партії Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» та за будь-яких умов не будуть підтримуватись головою партії Юлією Тимошенко, - наголосив голова обласної організації «Батьківщина» Василь Деревляний. - Голос відданий за цих людей буде голосом, відданим за Партію регіонів.»

 http://www.byut.com.ua/news_region/3772.html

Відповідь плазуючим перед поляками манкуртам

Після присвоєння Степанові Бандері звання Героя України було написано ряд заміток з посиланням на польські протести з цього приводу.

Надіюсь, що після прочитання наступної інформації, дехто покається в своєму історичному невігластві.

ДОПОВНЕННЯ 

До протоколу в справі масового морду українського населення в с. Завадка Морохівська, пов. Сянік, Дня 24.I.1946 року Акцію переводив 34 полк ВП з Сянока. В акції мордування брав участь перший баталіон того ж полку. Інші баталіони були розміщені в околиці для "охорони" мордуючих. Штаб полку під командуванням полк. Плюто квартирував в той час у селі Мокре. Акція тривала від години 8-8.30. Вичислюємо тут помордовані родини із зазначенням в який спосіб їх закатовано.  (Список подається родинами) 1. Катерина Білас - рок. ок. 60 - ранена. На ранену наклали поляки дров і соломи та спалили її живцем. 2. Меланія Білас - рок. ок. 50 - спалена живцем у горіючій хаті. 3. Марія Кирилейза - рок. 41 - ур. в США - дістала 7 ударів багнетом. У ногах поломані пальці, права рука три рази зломана, відрізана ліва грудь, розчереплена голова. 4. Анна Кирилейза (дочка) - рок. 16 - розбита голова, поламані руки і ноги. 5. Катерина Кирилейза (дочка) - рок. 15 - розбита голова, ранена багнетом крізь праву ногу вище коліна. 6. Андрій Максим - рок. 70 - спалений живцем. 7. Марія Максим (жінка) - вбита стрілом в потилицю. 8. Анастазія Максим (невістка) - відрізані м'язи вздовж лівої ноги від стопи до коліна, зломана ліва нога вище коліна, зломана два рази права нога, поломані обі руки, дістала три штики в ліву грудь, 5 штиків в праву грудь, розпорений цілий жолудок, розбита голова. 9. Степан Максим - рок.10. - дістав штики в груди і стріл в потилицю. 10. Анна Максим - один рік розпорене черево. 11. Катерина Максим - 4 роки - проколена багнетом в уста, 2 багнети у праву грудь, розпорене черево, випущено внутреності. 12. Катерина Томаш - відрізані груди, 5 штиків в черево, порізані ноги, жила ще понад годину, пізнала цивільних бандитів з Нєбєщан (сусідне польське село, яке брало участь у нападі разом з військом). 13. Марія Томаш (дочка) - відрізаний ніс, язик, вибрані очі. 14. Анна Томаш (дочка) - відрізаний ніс, язик, вибрані очі. 15. Степан Томаш (син) - відрізаний ніс, язик, вибрані очі. 16. Анна Нечиста - дістала стріл в груди, після якого жила ще 3 години. 17. Катерина Нечиста (дочка) - років 20 - ранена в ногу та кинена живцем у вогонь. 18. Ева Білас - рок. 36 - поколена багнетом в плечі. 19. Теодор Білас - рок. 65 - проколений штиком в черево, жив 7 год. 20. Іван Білас - рок. 40 - дістав постріл в плечі. 21. Марія Білас - рок. 32 - вирізаний язик, поломана права рука за п'ястуком, дістала 4 штики в черево, 4 штики в ноги. 22. Софія Білас - рок. 7 - порізані ноги й черево. 23. Михайло Нечистий - ранений в праву ногу вище коліна і ліву руку за п'ястуком. 24. Тарас Нечистий - дитина років 3 - дістала постріл в ліве рам'я з розривної кулі. Померла по 6 годинах мук. 25. Катерина Нечиста (жінка) - ранена в ліву ногу, спалена живцем. 26. Магдалина Нечиста - рок. 17 -ранена, опісля спалена в огні. 27. Софія Нечиста - (дочка) рок. 8 - ранена, опісля спалена в огні. 28. Марія Нечиста - (дочка) рок. 6 - ранена, опісля спалена в огні. (про це розказав муж Михайло Нечистий, якого раненого залишили в горіючій хаті, а з якої він вспів ще втекти). 29. Осип Дудиньчак - рок. 40 - дістав 2 штики в груди. 30. Анастасія Дудиньчак - рок. 40 - вбита пострілом в груди. 31. Ева Іздебська - вбита пострілом в плечі. 32. Катерина Іздебська - (6-місячна дитина) - зарізана, підрізане горло та бита штиком в голову. 33. Дмитро Боньчак - рок. 50 - приголомшений ударом кріса і спалений в огні. 34. Іван Боньчак (брат) - дістав постріл у черево та спалений в огні. 35. Анна Клемчик - підрізане горло, постріл через грудну клітку. 36. Василь Циганик - прострілений запальною кулею в руку, після чого по трьох тижнях помер. З1. Катерина Циганик (мати) - заломана чашка, стріл в потилицю. 38. Іван Циганик - проколений багнетом в груди. 39. Іван Гріньо - вбитий стрілом в потилицю. 40. Михайло Іздебський - проколений багнетом в груди. 41. Петро Іздебський (брат) - стріл у голову. 42. Катерина Козлик - розбита голова, випущений мозок. 43. Анна Козлик - перестрілені груди. 44. Ева Козлик - перестрілені груди. 45. Дмитро Кметчик - стріл в потилицю, добитий штиком. 46. Катерина Кирилейза - стріл в груди. 47. Ярослав Кирилейза (син) - підрізане горло. 48. Петро Кирилейза (брат) - стріл в плечі. 49. Осип Боньчак - пострілений в груди. 50. Катерина Боньчак (жінка) - стріл в груди. 51. Марія Боньчак (дочка) - ранена в ліву руку, в ліву ногу. 52. Нестор Іздебський - стріл в ноги. 53. Андрій Нечистий - проколений 3-ома штиками в груди. 54. Катерина Білас - стріл в плечі. 55. Іван Нечистий - 2 стріли в плечі. 56. Микола Добрянський - ранений в черево, помер по 6-ох год. Кого бандитське польське військо не вспіло замордувати чи застрелити, того важко побило та покалічило. Раненим пізніше не позволяли іти до лікаря. Лікарські обов'язки коло ранених сповняли санітари УПА. Через побиття і важкі рани померло по кількох тижнях ще кілька осіб. Село цілковито пограбоване. ВП забрало 17 коней, 34 корови, 157 курей, 78 кірців збіжжя та інші речі. Спалено 27 хат-колиб, які населення щойно збудувало після спалення села німцями в часі переходу фронту 1944 року. В огні догоріла решта недограбованого майна. В зв'язку з цим населення лишилося без засобів до життя. Після акції ВП пустило по терені фальшиву пропаганду, що забили в Завадці Морохівській 80 бандерівців, які стріляли до них з хат. Такі самі звідомлення висилали війти збірних громад до старости. Ці звідомлення були цілком неправдиві, бо підчас цілої акції не впав ні один стріл з хати. Наша організація дала пошкодованим селянам поміч в харчах, одежі та грошах. Люди примістилися в останніх ще 7 хатах та відбудовували наново погорілі будинки. Мимо наказу ВП виноситись до УССР, населення не слухало, а дальше будувалось та жило в селі. ДРУГИЙ БАНДИТСЬКИЙ НАСКОК ВП на село Завадка Морохівсвка в дні 28.ІІІ.1946 р. Дня 28.ІІІ.1946 року о годині 4 рано перший баталіон ВП з чотирьома мінометами під ком. капітана (большевик), обступив зі всіх сторін с. Завадку Морохівську, пов. Сянік. Частина людей втекла до ліса, а решту жовніри ловили і зганяли на площу коло школи. Тут капітан ВП сказав до зігнаних силою людей промову, в якій між іншим заявив, що "вистріляю усіх до особи за те, що не їдете, але тут з бандерівцями хочете робити свою Україну". Потім наказав вибрати 11 здорових мужчин, яких на очах всіх присутніх (жінки, старики, діти) казав розстріляти. Жертвою терору впали слідуючі особи: 1. Іван Маслюх - років 46, 2. Теодор Маслюх (син) - " 25, 3. Микола Маслюх (син) - " 29, 4. Михайло Клепчик - " 28, 5. Василь Добрянський - " 25, 6. Яким Шуркало - " 40, 7. Степан Козлик - " 18, 8. Дмитро Кирилейза - " 48, 9. Михайло Нечистий - " 38, 10. Іван Білас - " 35 (убитий прикладом кріса), 11. Теодор Білас - " 40. (Серед застрілених було кількох ранених ще з першої акції). По виконанні морду спалено решту 7 колиб, пивниці та викопані ями, в яких мешкало населення. Залишено тільки школу і церкву. Зграбовано останні 2 корови та одного коня, які були ще в селі. Після цього знову промовляв до людей цей сам капітан словами: "Так буде зі всіма, які не хочуть виїхати. Тому наказую до 3-ох днів опустити село, бо в противному випадку вистріляю решту. А щоб ви, люди знали моє добре серце, не кажу палити школи, щоб жінки і діти, поки не виїдуть, мали приміщення". Мимо того морду населення дальше держалось і не виїжджало до УССР. Перенеслось мешкати під ліс, де жило жебраним хлібом у провізоричних будах. Акція потривала ще цілу годину, після чого ВП чимскоріше відступило в сторону польського села Нєбєщани. ТРЕТІЙ БАНДИТСЬКИЙ НАСКОК ВП на село Завадка Морохівська в дні 13.ІV.1946 р. Дня 13.ІV.1946 року наскочило, втретє ВП на село Завадка Морохівська, пов. Сянік. Тим разом знову прибули силою ок. 2-ох сотен. До села входили непомітно. Одні зробили застави від ліса, а інші входили зі сторони Мокрого і Нєбєщан. Селяни, побачивши небезпеку, почали втікати куди попало. За втікаючими стріляли поляки з кулеметів та автоматів. Зловлених мужчин стріляли та били до непритомности. В наслідок цієї акції замордовано таких людей: 1. Володимир Добрянський - рок. 15 - застрілений. 2. Іван Добрянський - рок. 22 - побитий, застрілений. 3. Орест Маслюx - рок. 27 - покалічено ноги, побитий прикладом кріса. 4. Володимир Боньчак - рок. 18 - ранений, добитий камінням. 5. Сенько Нечистий - рок. 3 - застрілений. 6. Іван Кирилейза - рок. 42 - роджений в США, важко ранений в двох місцях. Кожну жінку, яку зловлено, сильно збито. Побило польське військо також малих дітей. Спалили 3 колиби, які люди успіли поставити за час від 28.ІІІ. До 13.ІV. Спалили школу. Побитим людям заявляли, що вистріляють усіх дорешти, як що до 2-ох днів не винесуться до УССР. Однак населення мимо всього воліє згинути на рідній землі. Населення цілий час діставало поміч від організації та ходило по сусідніх селах просити кавалка хліба. ЧЕТВЕРТИЙ НАПАД І ПРИМУСОВЕ ВИСЕЛЕННЯ решти українського населення с. Завадка Морохівська польським військом в дні 30.IV.1946 року 30.ІV.1946 року знову ВП наскочило непомітно на с. Завадку Морохівську. Село обступили зі всіх сторін і силою почали виганяти решту населення на залізничну станцію Загір. Людей гнали цілий час під сильним конвоєм. Населення, мимо важкого життя і знущань червоних поляків, з плачем опускало своє рідне село. Того дня вивезено сімдесять вісім осіб, у тому лише 4 мужчин. Так по-геройськи боролося довгий час з польським червоним військом убоге, кількакратно спалене українське лемківське село - Завадка Морохівська. Разом, у чотирьох вичислених вище нападах, визволили сталінські бандити і їх польські наймити село Завадку Морохівську з усіх коней, усіх корів, усіх курей, з усього хатнього майна, з усього збіжжя, визволили майже сотку мешканців села, починаючи від немовлят, а кінчаючи на старцях від... життя... * * * Взяті в полон військами УПА в дальших боях жовніри польського війська - Павловські Владіслав і другі, та старшини: Кутило Францішек і Кузьма Броніслав зложили зізнання, в яких призналися, що брали участь у цих мордах та робили це на наказ своїх большевицьких командирів.

Рейтинг політичних сил Тернопілля

ВО "Свобода" 31,8%

БЮТ 14,1%

"Фронт змін" 5,0%

Блок Тігіпка 3,1%

Партія регіонів 2,2%

УНП 1,6%

"Наша Україна" 1,0%

Інші 1,2 %

Проти всіх 18,2%

Не визначились 21,8%


В опитуванні ЦСДП взяли участь 913 респондентів, статистична похибка вибірки — 3,2%, термін дослідження — 27-29 листопада 2009 року.

Найясніший цісар - Франц-Йосиф-І

Епоха Австрійської імперії на Галичині досі сприймається дуже позитивно. Адже це була епоха «європеїзації» Галичини. Українці, що за Речі Посполитої трактувались, як кріпаки і не мали жодних громадянських прав, в умовах імперії Габсбургів отримали рівні громадянські права, поступово усвідомили і заявили про себе як про повноправну націю. Звісно, найглибший слід залишив у пам’яті цісар Франц-Йосиф І. Його портрет красувався не лише в офіційних установах, але й у приватних домівках, навіть у сільських хатах на покуті серед ікон і родинних святинь. Наприкінці 1848 р. в розпалі революцій, що захитали усією Європою, у віці 18 років, він взяв на себе тягар управління величезною імперією. І правив нею 68 років. Характеризував себе як «останнього монарха старого стилю», владарював над справді багатонаціональною державою, де імперський гімн можна було співати кожною з сімнадцяти офіційних мов, зокрема й мовою ідиш. був лояльним у національній політиці: …«моя політика – тримати всі народи монархії в збалансованому стані добре настроєного невдоволення». Усвідомлюючи вагу своїх повноважень, був справжнім трудоголіком. Вставав о четвертій зранку, одягав генеральський мундир, випивав філіжанку кави і брався за папери. Особисто розглядав усі персональні справи урядовців вищого і середнього щабля по всій імперії. О десятій проводив міністерські наради і аудієнції. На прийом до імператора могли потрапити усі – від аристократів, до селян. Усього за час правління особисто прийняв бл. 100 тисяч підданих. Снідав о першій в кабінеті, щоб не відриватись від справ. О третій – кінна прогулянка з Шонбрунна до Відня, прогулянка вулицями столиці, часто без охорони. Повертався о шостій, після чого влаштовувався офіційний обід, що відбувався у товаристві запрошених персон. Цісар їв дуже швидко, запрошені не встигали скуштувати й четвертини страв, коли змушені були – згідно етикету – встати з-за столу разом з Його Величністю. Часто вставали голодні і йшли доїдати у ресторани Шонбрунна. А цісар о пів на дев’яту йшов у спальню. Стиль життя цісаря – рано вставати, рано лягати передався у сучасні звички чехів, австрійців і мадяр.

Цісар користувався величезним авторитетом у війську. Під час бойових дій, нехтуючи небезпекою, з’являвся на бойових позиціях верхи і при шаблі, щоб піднести бойовий дух свого війська. Часто особисто виплачував борги легковажних офіцерів.

Подаю альтернативний погляд на часи правління Франца-Йозефа-І (на мою думку ближче до реальності):

Під час відзначення 600-річчя українського міста Чернівці голова Верховної Ради Яценюк взяв участь в урочистій закладці каменя на місці майбутнього пам'ятника колишньому імператорові Австро-Угорщини Францу Йозефу I. Крім Яценюка у пишній церемонії відкриття також взяли участь міський голова Микола Федорук, голова обласної державної адміністрації Володимир Куліш, посол Австрії в Україні Йозеф-Маркус Вукетіч. З цієї нагоди до Чернівців приїхали внучатий племінник Франца Йозефа I Карл фон Габсбург, почесний консул Австрії в Україні Хорст Шумі, директор Українсько-австрійського центру з питань науки, освіти і культури Андреас Венінгер та керівник земельного уряду Карінтії (Австрія) Райнхарт Сладко. Помпезність, з якою відбувався цей захід, мала на меті підкреслити величезний вклад імператора у справу розбудови інфраструктури Чернівців, підтримки ним української науки і культури. Подекуди складалося враження, що планується встановити пам'ятник якомусь діячеві українського національно-визвольного руху, а не людині, яка довший час очолювала імперію, складовою частиною якої були українські землі Галичини, Буковини та Закарпаття. До речі, "манія" на австрійського імператора присутня не лише на Буковині, а й Галичині. Зокрема вже довший час дискутується питання про встановлення пам'ятника "ясновельможному цісарю" у Львові. Галицька ж преса переповнена статтями, які вихваляють імператора та його добу. Не маю наміру зупинятися на причинах такої несподіваної любові деяких українців Західної України до Франца Йозифа та Австро-Угорщини. Натомість вважаю за необхідне пригадати окремі історичні факти, які апологети імператора сором'язливо замовчують. Передусім, що стосується постаті самого імператора, то варто відзначити, що цей "перший джентльмен Європи", за освітою був палітурником та все своє життя присвятив укоріненню монархії та поширенню її впливу на нові території. Щоб збагнути імперські замашки цісаря варто лише озвучити його титул. Так от "Цісарська і Королівська Величність" вимагала, щоб його величали "апостольським королем Єрусалиму, цісарем Австрії, королем Угорщини, Чехії, Ломбардії, Венеції, Далмації, Хорватії, Словенії, Галіції та Володимирії, Іллірії, ерцгерцогом австрійським, великим князем Трансільванії, Тоскани і Кракова, князем Лотарингії, Зальцбурга, Стирії, Каринтії, Країни, Буковини, Парми, Модени, П'яценци, Фріули, Раґуци, Цєшина, Верхньої та Нижньої Сілезії, маркграфом Моравії, князь-графом Тиролі і Кобура". Тепер про "заслуги" імператора перед українським народом. Австро-угорська імперія була утворена в 1867 році в результаті угоди між австрійським урядом і угорськими магнатами. Австро-угорський уряд проводив послідовну колоніальну політику щодо українських земель, намагаючись таким чином зміцнити тут своє панування. Галичина, Буковина і Закарпаття завжди трактувалися імперською владою як сировинний придаток до метрополії та джерело дешевої робочої сили. За час панування "доброго цісаря" було знищено ряд галузей промисловості, в тому числі цукрову, текстильну, шкіряну, паперову, тощо, які не витримували конкуренції із більш дешевими товарами підприємств розвинутих західних провінцій Австро-Угорщини. Вже наприкінці XIX століття у Східній Галичині не залишилося жодного цукрового заводу. Українці не допускалися до управління промисловістю. Власниками практично усіх існуючих на той час підприємств були чужинці, в основному австрійці, німці, англійці, американці, французи, бельгійці, які оволодівши основними галузями промисловості, по-хижацьки експлуатували природні багатства та місцевих людей. Незважаючи на австрійський закон 1885 pоку про 11-годинний робочий день, в Західній Україні він складав 12 годин і більше. Українці одержували найнижчу в Австро-Угорщині заробітну плату, не кажучи про жахливі умови праці. Прихильники імператора наголошують, що австрійська конституція 1867 pоку офіційно проголосила національну рівноправність в школах, державних установах та судах, і що це, мовляв, сприяло національному самоусвідомленню галичан, буковинців і закарпатців. Насправді панівне становище, поряд з австрійськими правлячими колами, в Східній Галичині займали польські шляхтичі, в Північній Буковині румунські бояри, в Закарпатті угорські феодали. Ще жахливішою була ситуація на селі. Більша частина ріллі, лісів та пасовищ належала графу Потоцькому (60 тисяч гектарів) та графу Шенборн (203 тисячі гектарів). Українці, страждаючи від безземелля, були змушені масово емігрувати до Аргентини, Бразилії, Канади, США. Свідомо не зупиняюся націй національній трагедії, оскільки вона добре описана в новелах Василя Стефаника. Не відповідає дійсності твердження, що начебто імперська влада сприяла українізації Західної України. Станом на 1900 рік читати і писати українською могли тільки 7% чоловіків і 4% жінок. І не дивно, адже офіційною мовою в Галичині була польська, а на Буковині німецька. Особливо нестерпним було становище українців на Закарпатті, яких на офіційному рівні було визнано угорською нацією. Якщо ж підсумувати, то можна зробити однозначний висновок: імперська влада Австро-Угорщини була типовою окупаційною адміністрацією, зацікавленою в зміцненню метрополії за рахунок закабалення провінцій, у нашому випадку Галичини, Буковини та Закарпаття. Так, окупаційний режим на Західній Україні був дещо "м'якшим" аніж на так званій Великій Україні. У це час на Галичині виникли й успішно розвивалися українські культурно-просвітницькі організації "Просвіта" та Наукове товариство імені Тараса Шевченка, функціонували політичні партії, українські представники були у рейхсраті та провінційних сеймах. Але це не змінює суті: українці залишалися підневільною і бездержавною нацією. Тепер про пам'ятники. Ініціатива щодо встановлення у Чернівцях чи Львові пам'ятника імператорові Австро-Угорщини Францу Йозефу нічим не відрізняється від уже реалізованої ідеї встановлення пам'ятника російській імператриці Катерині в Одесі. І в першому, і другому випадках маємо справу із вже хронічною хворобою нації - хохляцтвом, тобто комплексом національної неповноцінності. Як бачимо, цією недугою страждають не лише українці східної, але й і західної частини України. Якщо ж негайно не приступити до санації національного організму, результати можуть бути непередбачувані. Адже вже сьогодні процес встановлення пам'ятників різноманітним окупантам стає реальністю політичного і культурного життя України. І це при тому, що в країні до цих пір не демонтовані усі символи радянської окупації. Іншими словами, настав час схаменутися й задуматися не лише над своїм минулим, а й майбутнім. Богдан Червак член ВО "Свобода" провідник Київської міської організації ОУН

Українські святині повинні належати українському народові

Під час 24 сесії Тернопільської обласної ради депутати ухвалили рішення про створення Тимчасової контрольної комісії щодо перевірки законності передачі храмового комплексу в Почаєві УПЦ МП, а також щодо дотримання Московським патріархатом земельного та міграційного законодавства України. 

Також з ініціативи фракції ВО "Свобода" комісія вивчатиме питання розпалювання міжнаціональної та міжконфесійної нетерпимості Українською православною церквою Московського патріархату. Комісія звертатиметься до правоохоронних органів із вимогою притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у розпалюванні міжрелігійної ворожнечі на території Почаївської лаври. 

Депутати обласної ради, за винятком Партії регіонів, проголосували за створення цієї тимчасової контрольної комісії. До 30 вересня комісія подасть звіти щодо результатів своєї роботи. 

"Коли ми говоримо про міжконфесійний конфлікт, то маємо розуміти, що його би не було, якби на території України не діяла УПЦ МП. Бо нічого українського в тій церкві немає, вона відстоює інтереси іншої – імперської - держави. Це є політичний придаток кремлівської верхівки, де батюшка під рясою носить погони ФСБ. Ми ж на своїй, Богом даній землі, повинні самі вирішувати, яка у нас має бути церква. Українські національні святині повинні належати українській церкві!", - зазначив голова фракції ВО "Свобода" Олег Сиротюк. 

Прес-служба Тернопільської обласної організації ВО "Свобода"

Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая