Дух гри

І нам прищеплювали бажання миру. Це цілковита нісенітниця! Мир потрібен колонізаторам для спокійної експлуатації підкореної нації та її загарбаної землі, а не уярмленому народу. Нація, що через поразку опинилася у рабському стані, прагне не миру, а національно-визвольної війни. Мир у колоніальному стані – це рабство, і всяка нація, що хоче продовжити своє існування, повинна боротися за місце під сонцем. Нація, яка перестала боротися, це вже не нація і вона не варта поваги: для долі нації важливо мати незалежну державу, але ще важливіше мати дух боротися за неї. Коли є цей дух, то рано чи пізно нація доб’ється незалежності, а коли бойового духу і прагнення до національного самоутвердження немає, то й незалежність небагато дасть для розквіту націю.
Російська імперія не сімдесят комуністичних років, а три століття «виховувала» із українців гречкосіїв і викорінювала козацький дух з його жовто-блакитною мрією. Їй, імперії, треба було, щоб українці були миролюбні, а не войовничі, і щоб рука українця пестила не ручку шаблі, а чепігу плуга.
І Москва досягнула величезних успіхів у вихованні з нас рабів. Десятки, сотні разів я чув у різних областях України від бідних нещасних людей слова: «Слава Богу, що немає війни!»
Сумно. Ці нащадки козацького роду втратили сміливість і любов до свободи. Вони чіпляються за життя, в якому, крім біологічного існування, не залишилося нічого.
Чого не кинути грізно катам: «Ви також жити хочете. Хочете жити довше, ніж я, бо у вас влада, багацтво, життя собі на втіху, чого я не маю, то чого я маю боятися війни більше, ніж ви? Тож хай буде війна! У війні я можу здобути свободу! Війна може зірвати ваші кайдани з моїх рук і перетворити мене з раба на вільну людину. Я нічого не втрачу к війні, а ви можете втратити все. Тож нехай буде кривава затята війн!»
Дивна річ: люди про яких кажу, зовсім не боягузи у взаєминах з природою та собі подібними рабами, а ось влади бояться. Імперська пропаганда миру зайшла в підсвідомість людей, і вони втратили здатність проводити різницю між своїми, українськими, інтересами і інтересами чужими, московськими, і сприймають інтереси окупантів за свої власні, наче вони – ці в’язні великої російської тюрми народів – рівні московським наглядачам цієї тюрми.

Тепер, коли Україна стала незалежною державою, необхідно подолати наслідки імперського виховання як частину духовної антиукраїнської колоніальної спадщини. Гидко дивитися, як деякі хлопці хочуть уподібнюватися до дівок і носять сорочки з мереженої тканини та на голові довгу жіночу косу. (Не козацький оселедець, а жіночу косу!) Коли жінки надають собі чоловічого вигляду, то це зрозуміло: кожна хотіла б бути мужньою, коли ж чоловік прагне набути жіночого вигляду, то це вже психічне збочення, бо як же можна прагнути перейти із сильнішої до слабкішої половини людства? Треба відроджувати козацькі традиції і виховувати населення в дусі прийняття війни як звичної події в захисті кордонів Батьківщини. Тисячі років своєї історії українці не боялися зброї і сміливо йшли у бій за рідну землю і свої сім'ї, то чому ж тепер маємо боятися війни!? Любов до зброї і готовність до війни має виявлятися у всьому: у вивченні тактики й стратегії козацьких війн і плеканні козацьких традицій, загальнонаціональному пошануванні військової верстви суспільства, в добрій зброї, в бажанні молоді служити у війську, в любові стріляти, в розгалуженій мережі військово-спортивних організацій з тирами для стріляння з різної зброї, з місцями для літнього таборування, зимових походів тощо.
Національна свобода – найбільша у світі людська цінність. За неї син Батьківщини має бути готовим віддати своє життя. Щоб хижим сусідам не здавалося, що Україну можна легко загарбати, держава та національна еліта повинні розвивати, підносити і постійно підтримувати серед народу високий войовничий дух. Нація сама і всі навколо повинні відчувати не просто готовність українців до війни, але навіть бажання вхопитися за зброю й розтрощити всякого, хто посмів би зазіхнути на українську землю. Національний дух (задля збереження умов мирного життя) повинен випромінювати не миролюбність, а войовничість. І постійним гаслом всякого дужого тілом хлопця мають стати рядки з козацького гімну: