Бойові традиції

Унікальний досвід боротьби Української Повстанської Армії вивчають у багатьох військових академіях світу. Адже ця армія протягом півтора десятка років успішно протистояла двом наймогучішим і найкривавішим режимам світу – гітлерівському і сталінському. Німці, які за кілька тижнів захопили всю Європу, за три місяці загнали в десятки разів більшу Червону Армію аж під Москву, боялися навіть потикатися в ті українські села, де була УПА. Не могли дати собі раду з УПА навіть елітні есесівські війська. Щоб мати уявлення з яким суперником доводилося воювати нашим воякам, наведемо деякі прийоми психофізичної підготовки майбутніх есесівців.
Один з них, так званий «тіркамф» - боротьба проти собак. К величезній клітці голий до пояса, без зброї есесівець повинен був протягом двадцяти хвилин протистояти двом великим догам, яких направляли на нього. Потрібно було, в першу чергу, силою волі заставити собак відмовитися від агресії та підкоритися людині.
Потім надходила черга випробування танками. У зімкненій лаві – гусениця до гусениці танки на великій швидкості йшли в лобову атаку. Перед кожною мажиною знайходився майбктній есесівець, озброєний лише одною саперною лопатою. У нього було лише двадцять чотири секунди, щоб викопати окоп і сховатися від танка.
В унтер-офіцерських школах СС практикувалося таке страшне випробування: засукавши рукави і озброївшись скальпелем, кандидат хапав рукою живу кішку за шию. Лезом він повинен був вилучити очі бідної тварини, не пошкодивши їх. Кожному кандидату давали по три кішки. До речі, багато таких і подібних методик німці отримали з дружньої для них японії, яка охоче ділилася зі своїми союзниками таємницями бойової підготовки своїх знаменитих воїнів-самураїв та розвідників ніндзя.
Не поступалися жорстокістю есесівцям і рідянські енкаведисти, які в рамках співпраці між СРСР і фашистською Німеччиною отримували від своїх колег з гестапо і СС їх бойові методики. У тренувальному процесі чекісти також практивували бої із собаками, так званими «гладіаторами» зі зброєю, або без неї, виживання в екстремальних умовах, коли, наприклад, кандидатів скидали на парашуті в глухій тайзі за тисячі кілометрів до найближчого осередку цивілізації, екіпірувавши його лише однією банкою консервів та фінським ножем. А щодо школи садизму, то енкаведисти проходили її на живих людях: досить згадати, які страшні картини побачили українці, у залишених комуністами на початку війни тюомах: тисячі трупів чоловіків, жінок та дітей, в котрих були виколоті очі, розпороті та набиті піском животи, відрізані ноги, статеві органи, видерте волосся. Ось з якими професійними садистами і вбивцями, озброєними найсучаснішою на ті часи технікою, УПА, не маючи танків чи літаків, фабрик чи заводів, вела героїчну боротьбу цілих 15 років. Щоб усвідомити велич цієї боротьби візьмемо для порівняння такі дані: у Польщі армія карйова та він припинили опір комуністам до 1947 року, в Югославії четники склали зброю 1946 року, «Зелені брати» в Прибалтиці були зломлені у 1947-1948 рр., останні бої УПА зафіксовано у 1955-1956 рр. Лише високий бойовий дух у поєднанні з тисячолітніми традиціями відточеної бойової майстерності народу зумовили можливість такої боротьби.

Каляндрук Т.