Узагалі дивуюся собі: ніби-то вже дорослий чоловік, глибоко за 30 -- однак не тільки вишуковую різну фігню в інтернетах, але ще й пропагую, так би мовити.
P. S. Прогнозую в найближчому майбутньому трансформацію свідомості українців -- за аналогією до пост-чеченської Росії -- в бік цинізму, агресії, ображеності на весь світ, бажання надавати всім люлєй. Тому цей гіпотетичний гімн гарно би вписався в загальну ситуацію.
P. P. S. До речі, новий гімн Криму від цього ж гурту (ХЗВ) зі словами (серед іншого) "вам [поганим росіянам -- Прим. аффтара] в душу и в сердце и в ж... и в рот" теж натякає на радикалізацію. Ці двоє гарно відчувають суспільні настрої й рефлексують на злобу дня.
P. P. P. S. Хто вважає, що я мудак, має десь туди ж віднести супермодний нині серед, так би мовити, київських, так би мовити, інтелектуалів дівчачий гурт Dakha Daughters, який не погидував заспівати з ними разом на Гогольфесті-2014.
"Поезії слово -- то зброя могутня", -- Вмостився у ліжку щасливий поет. Заснув із думками про світле майбутнє -- Прокинувся з думкою про туалет...
За цей шедевр високого поетичного стилю приблизно 2005 року одна поетеса мені жартома порадила вбитися об стіну. Але я вирішив, що не буду цього робити. Самовбивство -- це гріх. Живу з надією написати щось геніальне.
Тут на сайті ДРДА пишуть, що завтра будуть слухання про забудову парковки навпроти Хати Рибака.
На сайті відповідного департаменту КМДА є багато картинок:
Мої зауваження висловлю тут, а сам не піду, бо це не дуже мене торкає.
1. Вони обіцяють зробити біля японської заправки сквер. Але там і так є скверик, упорядкований, мабуть, силами мешканців ХШ 56. Маю підозру, що це -- оформлена за правилами прибудинкова територія цього будинку з ОСББ.
2. Вони обіцяють за свої гроші добудувати корпус до школи 105 (і підземний перехід), аби дітям було де навчатися. Міг би повірити, але вони навіть не знайшли гроші на фотографа, а насмикали на Panoramio фоточки з невільними ліцензіями (в т. ч. мою, причому підписали неправильно: то не ХШ, а Ревуцького).
3. Вони обіцяють, що не будуватимуть над каналізаційним колектором (на плані -- блакитний). Але один будинок буде стояти буквально впритул, і хто дасть гарантії? Тим більше, що там поруч уже проривало й фекалії спеціальною трубою скидалися прямо в озеро.
4. Куди дінуть усі ці машини? У двори? Про паркінг там ні слова. За озером є недобудований, але то за озером, і там є свої бажаючі. А про нього -- ні слова.
5. Поряд -- заправка. Бензинові випари, підземне сховище вибухонебезпечних речовин.
6. Через дорогу -- Дарницьке кладовище. Хрести, могили і все таке. Якщо вірити забудовникам, там усі можливі відстані до спеціальних об’єктів (озеро, кладовище, колектор, заправка) -- буквально на межі дозволених.
7. У тому кварталі є кафешки, та ж стоянка, кілька СТО. Їх спитали перед тим, як зносити?
Іще з дитинства помітив, що трохи відрізняюся від більшості своїх однолітків. Намагався боротися з цим, але зараз вимушений визнати, що перебороти свою природу майже неможливо. І замість того, аби соромитися, буду цим пишатися. Таких, як ми, меншість. Хоча багато хто просто боїться визнати, що є одним із нас. Зазвичай ми є більш чутливими й чуттєвими. В нас добре розвинена інтуїція, й дуже часто ми передбачаємо майбутнє. В багатьох із нас виявляються неабиякі художні здібності та інші таланти.
Вважаю, що у школах на уроках толерантності потрібно розповідати, що ми
нічим не гірші від інших і теж маємо право на свою точку зору.
Так -- я песиміст і заявляю про це відкрито. І якщо хтось колись таки збере Марш песимістів (у чому дуже сумніваюся), в мене є чудова ідея для транспаранту: