Особисто не був, але знайшов через інет:



Хто не знав, знайомтесь: МИКОЛАЇВ.



Тут річка Інгул впадає в Бузький лиман Чорного моря (річку Південний Буг).

Навіть після побіжного ознайомлення можна провести багато паралелей:

1. Багато води, кораблів і кранів, різних заток і бухт, південний колорит, море (поряд). Бонус -- мости, багато мостів.





2. Місто чимале (500 тис.) і розкидане острівцями-масивами по великій території. Особливо віддаленим є Корабельний район.

3. Рік заснування сучасного міста майже співпадає, причому первинна архітектура добре збереглася.











4. У наявності також є музей флоту.



5. Зовсім поряд -- руїни давньогрецького поселення (Ольвія, Очаківський район).



6. Прорадянські-проросійські настрої великої частини містян.


Пропоную цінувати те, що ще є під суверенітетом України.

Іще з дитинства помітив, що трохи відрізняюся від більшості своїх однолітків. Намагався боротися з цим, але зараз вимушений визнати, що перебороти свою природу майже неможливо. І замість того, аби соромитися, буду цим пишатися. Таких, як ми, меншість. Хоча багато хто просто боїться визнати, що є одним із нас. Зазвичай ми є більш чутливими й чуттєвими. В нас добре розвинена інтуїція, й дуже часто ми передбачаємо майбутнє. В багатьох із нас виявляються неабиякі художні здібності та інші таланти.



* Розміщено на правах тролінгу.

Тут ось нас вітає "народний мер" Красного Луча. Прапор України й портрет ВВХ поряд -- Ви або хрестик зніміть, або труси вдягніть, пане "мер".




Вони (сепари) вітають, а Я НЕ ВІТАЮ нікого з цим штучним святом. Цією гарною книжечкою хто тільки не підтирався за час її існування.

О! -- Кравчук не підтирався, бо її тоді ще не було, тоді для цього існувала інша книжечка (Конституція УРСР).



Рівно два роки тому гуляв по центральній вулиці Леніна в Севастополі. На стовпах висіли різнокольорові прапорці, місцями навіть виднівся прапор України. У парку біля Графської пристані Партія регіонів проводила якийсь фестиваль пісні й танцю.



Де тепер Сєвас і місцева ПР? Туди ж хочуть і ці таваріщі з верхньої картинки, і значна частина їх підшефних. Але поки що не беруть.



Розмовляв із одним мешканцем звільненої частини Донецької області. Він зараз ніби-то філософськи дивиться на все це. Змирився з тим, що доведеться жити в Україні з меншими, ніж у Росії, але регулярними зарплатами. Тим більше, що Україна (як радянська, так і незалежна) йому дала багато чого хорошого в житті. Каже, що в ДНР гірше й там узагалі хаос. Радий, що його місто майже все ціле, окрім передмістя. Мабуть, дуже ображений на Путіна, що не взяв їх до себе в Росію. Але маю підозру, що так само він ображений і на Україну. Київ не відпустив Донбас так, як Крим, а чомусь (несподівано для декого) почав за нього воювати. Занадто сильно був інтегрований Донбас у загальноукраїнську економіку, й занадто багато там було прихильників України. Особисто я не сумнівався в тому, що буде боротьба (можливо, й військова). Але дехто мав ілюзії, що трах-бах -- і буде їм на блюдечку Росія.

Нам, злим на них, і їм, злим на нас, мабуть, доведеться якось жити в одній країні. Причому в нас не питатимуть, чи хочемо ми цього. Можливо, комусь не дуже хочеться, але доведеться. Є шанси, що років через 50 усе це забудеться, й наші нащадки зможуть налагодити відносини. Затягнуться душевні шрами. А можливо, й ні. Час покаже.

Подвал, сушка, вата, зелёнка, коктейль, посадка, отжим, поребрик, киборг, град, смерч, ураган, игла, Нона, акация, гиацинт, вежливый, восток, оплот, колорадский, укроп, ...

Капєц скільки слів зіпсували. І людей. І матеріальних цінностей...

Якщо так подумати, то КОМУНІЗМ -- це теж свого роду ВІЛ-інфекція...

Типу загадка.

https://soundcloud.com/zapaska/x

https://soundcloud.com/pablo-nechytaylo/zapaska-oj-u-luzi-chervona-kalyna-bereznevi-koty-live

Христос Воскресе із мертвих, смертію смерть поправ і сущим во гробех живот даровав.


Диякон щедро, від душі окропив нас, грішних, що стояли в два ряди біля храму з корзинками. Довго потім обтирали себе й одяг.

Він же знає, що ми в більшості не стояли Всенощну, а прийшли тіпа освятити пасочки та яйця.   Тому так нам і треба.

А тепер можна сісти біля вікна й дивитися, як іще хтось біжить до храму з корзинкою. І так незлобливо: "Гехехе, а ми вже, не то шо ви".

Зі святом!

Щоб усі боялися і не насміхалися. (c)