НЕ ВІТАЮ з Днем Конституції
- 28.06.15, 16:42
Тут ось нас вітає "народний мер" Красного Луча. Прапор України й портрет ВВХ поряд -- Ви або хрестик зніміть, або труси вдягніть, пане "мер".
Вони (сепари) вітають, а Я НЕ ВІТАЮ нікого з цим штучним святом. Цією гарною книжечкою хто тільки не підтирався за час її існування.
О! -- Кравчук не підтирався, бо її тоді ще не було, тоді для цього існувала інша книжечка (Конституція УРСР).
Рівно два роки тому гуляв по центральній вулиці Леніна в Севастополі. На стовпах висіли різнокольорові прапорці, місцями навіть виднівся прапор України. У парку біля Графської пристані Партія регіонів проводила якийсь фестиваль пісні й танцю.
Де тепер Сєвас і місцева ПР? Туди ж хочуть і ці таваріщі з верхньої картинки, і значна частина їх підшефних. Але поки що не беруть.
Розмовляв із одним мешканцем звільненої частини Донецької області. Він зараз ніби-то філософськи дивиться на все це. Змирився з тим, що доведеться жити в Україні з меншими, ніж у Росії, але регулярними зарплатами. Тим більше, що Україна (як радянська, так і незалежна) йому дала багато чого хорошого в житті. Каже, що в ДНР гірше й там узагалі хаос. Радий, що його місто майже все ціле, окрім передмістя. Мабуть, дуже ображений на Путіна, що не взяв їх до себе в Росію. Але маю підозру, що так само він ображений і на Україну. Київ не відпустив Донбас так, як Крим, а чомусь (несподівано для декого) почав за нього воювати. Занадто сильно був інтегрований Донбас у загальноукраїнську економіку, й занадто багато там було прихильників України. Особисто я не сумнівався в тому, що буде боротьба (можливо, й військова). Але дехто мав ілюзії, що трах-бах -- і буде їм на блюдечку Росія.
Нам, злим на них, і їм, злим на нас, мабуть, доведеться якось жити в одній країні. Причому в нас не питатимуть, чи хочемо ми цього. Можливо, комусь не дуже хочеться, але доведеться. Є шанси, що років через 50 усе це забудеться, й наші нащадки зможуть налагодити відносини. Затягнуться душевні шрами. А можливо, й ні. Час покаже.
Вони (сепари) вітають, а Я НЕ ВІТАЮ нікого з цим штучним святом. Цією гарною книжечкою хто тільки не підтирався за час її існування.
О! -- Кравчук не підтирався, бо її тоді ще не було, тоді для цього існувала інша книжечка (Конституція УРСР).
Рівно два роки тому гуляв по центральній вулиці Леніна в Севастополі. На стовпах висіли різнокольорові прапорці, місцями навіть виднівся прапор України. У парку біля Графської пристані Партія регіонів проводила якийсь фестиваль пісні й танцю.
Де тепер Сєвас і місцева ПР? Туди ж хочуть і ці таваріщі з верхньої картинки, і значна частина їх підшефних. Але поки що не беруть.
Розмовляв із одним мешканцем звільненої частини Донецької області. Він зараз ніби-то філософськи дивиться на все це. Змирився з тим, що доведеться жити в Україні з меншими, ніж у Росії, але регулярними зарплатами. Тим більше, що Україна (як радянська, так і незалежна) йому дала багато чого хорошого в житті. Каже, що в ДНР гірше й там узагалі хаос. Радий, що його місто майже все ціле, окрім передмістя. Мабуть, дуже ображений на Путіна, що не взяв їх до себе в Росію. Але маю підозру, що так само він ображений і на Україну. Київ не відпустив Донбас так, як Крим, а чомусь (несподівано для декого) почав за нього воювати. Занадто сильно був інтегрований Донбас у загальноукраїнську економіку, й занадто багато там було прихильників України. Особисто я не сумнівався в тому, що буде боротьба (можливо, й військова). Але дехто мав ілюзії, що трах-бах -- і буде їм на блюдечку Росія.
Нам, злим на них, і їм, злим на нас, мабуть, доведеться якось жити в одній країні. Причому в нас не питатимуть, чи хочемо ми цього. Можливо, комусь не дуже хочеться, але доведеться. Є шанси, що років через 50 усе це забудеться, й наші нащадки зможуть налагодити відносини. Затягнуться душевні шрами. А можливо, й ні. Час покаже.
