спринтир-р-р... і-й-о...

---

згадую і трясти починає.., від сміху же ж, прямо гигикаю  

а тоді не до сміху було. Ну, так частенько буває... Як зараз пам`ятаю (а пам`ятаю бо на днях трапилось), вирішив поїхати я на базар скупитися. Те да се - олія, мука, хліб, булки, канцелярія усяка - десь кіль більше десяти... Все те порозпихав у два потужних пакети і, нічого робити, вирішив кивати п`ятами додому. До рейсової маршрутки (там де на одній нозі часто гвинделити доводиться впираючись інтимними місцями в чиїсь інтимні місця) було ще дві години, то ж вирішив я скоротити час, пожертвувати кількома гривнями більше і добратися додому великим автобусом обласного значення. Комфорт - приємність, і на хауз скоріше потраплю... З цими благими думками почимчикував до каси, придбавши білет, зайняв місце в автобусі, як кажуть, з чистою совістю і почуттям виконаного обов`язку. Поїхали... пасажирів небагато, воля, комфорт.., плавно і швидко мелькають пейзажі за вікном. Ляпота...!!!  Оце, думаю, добре зробив - скупився, ще й час зекономив. Тих 50 кеме тільки мелькне... як показало вже найближче майбутнє, мелькати воно і незбиралось... Прямо серед дороги щось тріснуло, гаркнуло і "бобік здох"... Двигун умовк... по тому, як почав гасати водій, вилізши з автобуса, з`явився підозрілий здогад про "криндець". Але коли по телефону він почав кричати своїм, що "Геть накрився, і ноль по фазі, вже таке було недавно й навіть шокова терапія машину не змусить самотуж рухатись!..." спогад виріс і перетворився в реальність немелькнувшої дійсності... кілька десят кілометрів, між точкою виїзду і точкою прибуття. Застрягли десь на горбі серед поля, вітрюган такий, що кУрці за хвилину вийшовши "на природу" прямо таки влітали назад в авто... грошей у мене не залишилось, тільки той "тупий" (м`яко кажучи) шмат білетика... Паніки не було, спочатку навіть цікаво. Та коли мороз почав пробиратися до салону (двигун вирубило і обігрів само собою), щось почало ставати не по собі... Дві години, три... Дехто вийшов і пішкодрала звалив у самохідному напрямку, сподіваючись на попутки. А я, упертий маючи характер, не виходжу. А будь, що буде. Подивимось чим скінчиться. Водій при тому весь час лазив десь в нутрощах машиниі бігав туди-сюди сподуваючись оживити ікаруса. Баста! Е-ля...!!! Таки за чотири години дочекались слідуючого, хоч і не того, що тре, але автобус під`їхав тієї ж компанії. Мій квиток був усилі і, з приємністю замерзаючий мозок відмітив, як ніс уже почав грітися, а поодинокі дерева за вікном, знов "побігли". Вже навіть не лякало те, що вдома, аби не спокусився на швидкість і зручність, мав би бути години зо три тому. Перспектива теліпати ще 6 кілометрів пішака (маршрут цього рейсу пролягав, саме для мене, трохи в стороні від потрібного), по грязюці й калюжах, захмареного темного вечора, проти поривчастого вітру, з двома вмістимими пакетами у руках, серед лісу в тому числі, де частенько хрести стоять по обабіч доріг... ТО вже було не так суттєво... головне їдемо! Але дорога пролетіла... Висадився я за сто метрів від перехрестя куди мав повертати і думки в голову полізли не вельми веселі... І тут!!! Бачу тінь підводи. Легкою риссю коні здолали шосе і зникли за деревами... Е-е-е так це ж фортуна! Саме в ту сторону, що мені тре! Беручи до уваги, що коні таки бігли і відстань далеченька все  збільшувалась між нами, то часу на роздуми не було... Хватаю я ті свої клунки... Змерзлі м`язи вже на ходу розігріваються. А тут спогад на мить... Школа, урок фізкультури, 8-9 клас...60-метрівка (100-метрівку я вже лінувався бігати) 8 з хвостиком секунд... Кращі з наших за 8.2 сек пробігали, я десь за 8.4... Оцінюю зараз ситуацію... 10 об`ємних кілограм в руках, зимове взуття, одяг... підвода віддаляється на легкій рисі... Додумував уже біжучи ... ВАлю значить, кілька секунд - ривок.., перехрестя на диву швидко наблизилось... на ходу вдивляюсь в тінь і підводи і з жахом помічаю, що...  Кон, то тільки через шосе переїзджали риссю, а переїхавши, з рисі переключилися на легкий галопчик ...!!!  Я ж не спортсмен ля.., скільки то після школи то... а відстань між нами навіть збільшилась... Дзуськи! Самому плентатись таку дорогу не бажалось аж ніяк...   мало не зубами впиваюся в ті кляті пакети (добре, що міцні купив), і не припиняю ривок, швидкість збільшую наскільки можу... Крикнути не вийде, підвода, брязчить, вітер в мою сторону... Тримаю ривок.., з усіх сил, ще намагаюсь додати... Коні потроху починають наближатись, але повільно ж... Нічо.., зціпив зуби, валю.., аби тільки темп втримати. 200 метрів біганини подолав... починаю відчувати, що ноги наливаються свинцем, ривок тримаю тільки на силі волі. Махаю одною рукою, друга (з пакетами) теж важчає щосекунди... Чорт, ще й грязюка, вітер в лице... 250 метрів шляху... До підводи метрів 60-70... очі вже потихеньку починають думати чи не вибратись їм на лоба... 50 до підводи, крикнути на ходу вже не можу, тре зупинитись, а це буде все, якщо не почують - капець! Помічаю, вже десь триста метрів позаду... темп уже падає, і то швидко. Ніг вже не чую, рук теж. Очі майже закрив аби "не вилізи". Маху, в тім, набрав добрячого. Навіть коли швидкість бігу падала ще метрів п`ятдесят коней таки наганяв. Десь триста п`ятдесят ме. Все, тепер капець. Межа за якою клята підвода вже віддалятиметься, до неї тридцять метрів... Стаю - "Алє, гараж!!!" Не стає... подиху ще на одне слово, і тільки на одне "Стояти!!!" ...стає... Хвала небесам... ковиляю... Думаєте все? Де там! Залізаю, вже в натуральному смислі... погнали далі... - Ти певно в село? - Так, ви ж туди ж? - відсапуючись вичавлюю. - Е-е-е, ні, зараз через 200 метрів в іншу сторону повертаєм! (а то хлопці на роботу в нічну зміну їхали...) - Через 200 метрів...!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!   - То я триста вшкварив, щоб 200 ме проїхати?!!!!! - Не можем-с пособити.., дуже поспішаєм сам бачиш, якби не ситуація то підвез ли б... Стрельнув у них сигарету, зліз з підводи, після тих 200 метрів поїздки, закурив...   і заїло... ото, йолки, швидше додому попав, ото комфортабельно проїхався...  чи то зі злості чи з чого, де й сила взялась, швидким кроком пошпарив я по калюжах тих п`ять кілометрів, що залишились у темряві, проти різкого вітру, з двома об`ємними пакетами, після власного скаженого 350-метрового галопу і 4-ох годинної мерзлоти в ікарусі... --- **** *********** *** отак от... ... "тихше їдеш - далі будеш"...))) зате відігрівся прямо на ходу... вже коли доходив до свого села, то зупинився,  -От..., спринтир-р-р... І-й-о... і така ржака мене взяла.., аж до цих пір...   )))