особливості національної космонавтики... АБО що тут смішного?

ЗІбрались якось одного разу вони по дрова в ліс... вони - Петрович, кум його Василь, Іван Іванович та Степан. Пора була осіння, саме бабине літо вирувало. запрягли коня у підводу та й вирушили зранку до того лісу дров заготовити. Попрацювавши на славу, відмітили, що час вже й обідати. Місце вибрали посеред галявини, за наполяганням Петровича ..."хороше горіти буде!" під присохлим ялівцем.

Накрили нехитру полянку, Іван Іванович дістав бутель домашнього самогону (не при ярих борців зі спиртним буде сказано) і, як годиться випили по першій ..."За ударний труд лісоорубів!..." а як говориться між першою і другою... вже після третьої розмова полилась більш жвавими темпами.

- Отжеж не кажіть... - Степан, говорячи, вибрав собі кусень сала з м`ясцем, - І скільки тих наших українців по цілому світі - і в Америці, і в Австралії скрізь хватає

- Да-а. - Підтримав йогомкум Василь, - Зараз он і в Росію, Білорусію, і в Польщу, в Чехію туж саму... Скільки то народу на заробітки їздить! А чому? Тому що працювати нікому там. А нашому чоловіку будь-яка робота не страшна, а от поляк чи білорус, буде ото так в полі працювати чи де інде? Ні!..

- Точно кажеш! - Підтримали його.

-  От, а українцю робота звична.

- Так-так. Он у Совєтські часи мало не весь союз годували. - Додав Степан.

- Взяти хоч би тебе Петрович, - Іван Іванович кивнув до сусіда, - поки був армії, так мало не всю Європу об`їздив...

- Та що ви?!.. - почав було.

- Не скромнічай! Ми всі знаєм, що ти хіба що космонавтом не був.

- Та який з мене космонавт? Хіба що ще як і гімнаст якийсь. - Реготнув Петрович.

- А що, забув як вороного об`їжджав? - згадав Степан.

- Ну, розмови розмовами, - сказав Василь і узявши бутель наповнив чарки.

"ну..." - прозвучало як готовсь, але всі стартували з фальцстартом і без зайвих претензій перехилили по четвертій...

- Ет, хлопці... - Почав кум Василь, - Я от згадав... - хвильку витримав паузу аби дістати ласий шмат тушонки, - Казав мій Сашко, що десь у цих місцях, як ходили з хлопцями по гриби, снаряд знайшли. Хотіли на металобрухт здати уявляєте!!! Але не осилили...

- От шибеники! Розібрати хоч не пробували? - Спитав Іван Іванович.

- Ні, сказав що важкий був занадто і вони його сховали, прикопали... під... ялівцем, - ковтнута тушонка ледь не стала Василеві поперек горла... - посеред галявини... - додав стишено.

- ...!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! - Усі великими очима поглянули на багаття...

- Йо-ма-йо. - Тільки й встиг сказати Петрович. Тільки й встиг, бо за цей час Степан прихопив бутля, Іван Іванович - свого кожуха і, всі стояли вже метрів за п`ятдесят, від галявини.

- Ну, що?! - Блимнув Степан на Петровича, відсапуючись, - "Під ялівцем, давайте під ялівцем... Хороше горіти буде!"

- Ага! І мені на схилі віку ще таку стометрівку чкурнути довелось. - Додав тримаючись за поперек Іван Іванович.

Петрович мугикнув, винувато ховаючи очі від докірливих поглядів, - А що Петрович?, Що Петрович? Хіба ж я знав?!

- Ну, добре хлопці добре. Тре поміркувати як діяти. Воно ж може й бабахнути. - Кум Василь почухав потилицю.

- Тушити тре чи що?

- Та тре, а кому? - продовжив Степан і сам же відповів, - Звісно Петровичу!

- Чому це?! - Не погодився той.

- Твоя ідея! Казали ж ближче до дров.

- А може кинемо? Хай собі бабахкає? - Не здавався Петрович.

- Не вийде. - Степан показав поглядом. - Он діти, гриби прийшли збирати, ану ж як осколки?

Дійсно, з іншої сторони галявини з-пів десятка дітлахів ходили з кошиками.

- Ху, ну добре. - Погодився врешті-решт винуватець

- Дай йому для хоробрості. - Звернувся Іван Іванович до Степана. Дійсно, для хоробрості треба було, бо ця непередбачена раптова подія всіх отверезила, і трохи ноги затрусилися.

Кум Василь звідкись припер ще й шмат бляхи.

- На ось, Петровичу, про всяк випадок.

- Спасибі друже! Ну, не поминайте лихом. - І Петрович хотів було уже йти, та зупинившись спитав Василя: - А снаряд того, великий?

- Десь сто міліметрів...

- Ого! Тоді дайте ще для хоробрості.

Посміливівши достатньо для такого подвигу Петрович, узявши бляху, попрямував до багаття. Настали напружені хвилини очікування. Петрович підходив поволі, деколи визираючи з-за бляхи, щоб бачити куди йти.

Ось нарешті вже й вогонь поруч. Потріскують гілки. Ех, добряче багаття розклали. Петрович скинув фуфайку і взявши її в одну руку, бляха в другій, приготувався вискочити. Здавалось ще мить і.....

Що тут сказати... Не встиг Петрович... Земля затряслась. Пролунав вибух. Курява, падаючі гілки і... кількахвилинна тиша