X-FILES ВОЛИНІ______......кому не спиться адреналін від amaxxx-a

Незвичне...незвичайне

Небачене...непередбачуване

Раптове...несподіване

   готові?.. почали...

Фрази про паралельні світи здаються нам більш гіпотетичними ніж вартими серйозної уваги. Ми звикли бачити щось логічне, раціональне, те що можна пояснити схемами, числами, одним словом, науковими теоріями. Хоча навіть сам Ейнштейн дійшов до тої межі за якою побачив усю зайву самовпевненість і некомпетентність кабінетної науки теперішньої цивілізації...

Події, нижчезгадані, написані на основі реальних подій (як і попередні) притому трапились нещодавно

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------

Сашко - молодий, енергій і підприємливий хлопець. Часто з`являється необхідність десь підзаробити і тому, не зважаючи на юні роки, об`їздив на своїх жигулях значну частину Волині.

Одного разу випадок завів його у одне з тих сіл, які ми називаємо окраїною цивілізації.

Потужні великі лісові масиви, далеко від райцентрів, сполучення з світом фактично відбувається тільки через асфальтовану дорогу, що тягнеться до варшавського шосе кілометрів з двадцять.

Погода стояла сонячна, настрій хороший і задумане міроприємство пройшло досить успішно. Щоправда трохи забарився і додому повертався вже коли сутеніло. Як на те десь (як воно і буває ) неждано-негадано небо затяглось хмарами і почався дощ.

Настрій підупав, до того ж мобільного зв`язку не стало, то ж додому ніяк не міг додзвонитись. Про себе стиха  вилаявся і, змирившись з обставинами, намагався заспокоїти себе думкою, що через годину вже побачить дома дружину, вляжеться в зручне ліжко...

Колеса машини розтинали калюжі на дорозі, зустрічного транспорту не було. Фари Сашкових жигулів самотньо блимали на трасі, раз-по-раз вихоплюючи з темряви крім калюж ще й мовчазні похмурі тіні хащ при дорозі.

Згадав про радіо, та, як на зло, воно теж не працювало. В душу почав закрадатись неспокій, що чим далі тим більш витісняв жадані думки про очікуваний домашній затишок. Вже й пісеньку якусь почав наспівувати з мультика, однак і вона не допомагала.

Раптом він згадав, що сьогодні вдень ненароком прислухався до розмови місцевих між собою. Вони щось схвильовано обговорювали... Про... - Саша напружив мозок... - так, здається про цю ж дорогу, якісь нещасні випадки... Але які? Цього не міг пригадати.

Зненацька... Сашко аж сіпнув руля. Здалось? Ні. Таки якась тінь мигнула прямо перед машиною на дорозі.

- А-а, - махнув рукою, - може заєць чи лисиця... Ліс же навкруги. До села кілометрів з вісім буде... - заспокоїв себе і, тут же й осікся...

Світло фар вихопило з темряви незграбну високу постать, що стояла край дороги.

Сашко придивився.

Людина одягнена у довгий темного кольору плащ, стояла спиною до машини і, коли жигулі наблизились метрів задвадцять, повільно обернувшись підняла руку.

- Якраз таки! - Саша й не збираючись зупинятись натис педаль газу та раптом ...

Двигун заглох і машина зупинилась. Тут то і серце почало гупати сильніше, саме "гупати сильніше" бо загупало воно вже до того.

Від несподіванки деякий час не міг отямитись аж доки в вікно не постукали.

- Хто там? Що треба?

- Підвезіть! - Почувся глухий, наче з безодні, голос.

"Підвезти...х-м. Та що це я? Злякався мов дитина" - спробував покепкувати з себе.

- Сідайте! - Саша відкрив ближчі двері зправа від себе та тінь попрямувала до задніх...

- Ей! Вони не відчиня...

Холодок аж пронизав спину і закінчення речення так і застрягло в грудях.

Замкнені задні дверцята (що вклинили взагалі-то за два дні перед тим) ніби самі по собі легенько відчинились.

- Мені далі... Вперед. - Прогув незнайомець вмостивши свою довготелесу статуру на заднє сидіння.

- Ну, добре. - Саша повернув ключ... машина слухняно завелась з пів-оберта, як кажуть, і вони поїхали.

Думки всякі лізли в голову... всі не добрі.

"Чорт, шо ж ті дядьки говорили між собою?", - Саша нервово тарабанив по керму пальцями. В кабіні стало якось незвично сиро і прохолодно, наче в склепі. Страшно було й повертатись назад аж...

- Гр-р-р1!! - позаду. Машину майже одночасно з цим добряче трусонуло на вибоїні.

Саша мало не підскочив. "Пасажир" видав ще якийсь звук, здавалось закашлявся.

- Вам допомогти? Щось трапилось? - зупинив машину і, не глушачи мотор, включив яскраве світло в кабіні й обернувся...

Супутник саме задер голову і, оскільки на ній був капюшон, світло лампи якраз добре освітило... ЛИЦЕ?!!,...

Ніякого... обличчя! сама порожнеча!!!

Людина без лиця! Рук теж нема!

Волосся стало дибом.

- Їдем далі!... - прогуло десь із нутрощів плаща. Ясно відчув як кров відхлинула з поверхні тіла й захолола десь усередині...

- Їдем далі чи що?!

- А-а, так... - відвернувшись, втамувавши якось себе відповів:

- Їдем.

Поїхав, але жах переповнював. "Хто це? Що це? Що робити? Тре тікати. Як? Нечиста сила якась..."

Подумки прочитав молитву, трохи полегшало. Була-не-була! З Богом як кажуть...

- А вам куди?

- Та ще метрів сто.

Сашу як пронизало! Ні-і голубчику, хай там що, а тебе тре позбутись до цього місця. Рвучко заглушив мотор і зупинив машину.

- Що таке?

- Та от, заглохла щось... знов клятий карбюратор певно. Піду гляну. - намагався говорити якомога спокійніше. Відімкнув капот.

Ноги не слухались та якось зібравшись виліз з машини і намацавши хрестик на грудях вже не відпускав його. Дощ не переставав. Навіть припустився ще сильніший. Відкрив капот і зробив вигляд, що порпається з карбюратором. Минали хвилини. Пасажир в машині нервово завовтузився.

- Скоріше там!

- Та вийдіть і поможіть, то й скоріше буде.

Той і справді поволі виліз з машини і підійшов до Саші.

- Подивіться ось тут, а я зараз заведу. Скажете чи іскрить де, може з гегнератором що... - в очі намагався не дивитись. Та й в які очі? Попрямував до кабіни.

- Готові?

- Так!

Тільки но двигун ожив дав повний назад метрів двадцять. Далі по гальмах і... до упору на газ. Вперед і тільки вперед!

Нещодавній пасажир ледь устиг відскочити... 

Метрів через сто побачив поворот - мигнула в бік лісова дорога, 

що вела в хащі. "Он куди тобі треба було!"

Оглянувся назад і оторопів... постать у плащі бігла за машиною... Ще піддав газу. Майже сотня... Не відстає!

Пальцями впився в кермо аж до посиніння...

______________________________________________________________

примчавши додому все ще не вірив, що таки добрався. На запитання дружини послався на втому з дороги і ліг спати та сон довго не йшов.

Через кілька днів довідався про ту місцину. З півстоліття назад в тому місці діяла банда мародерів, грабуючи подорожніх. Жертв убивали. Чоловіки нещодавно саме й згадували ту тінь - довготелесу постать, що почала переслідувати подорожніх

 останнім часом. Та й взагалі и тих місцях люди часто зникають.

Така ото Х-історія на ніч для сміливих...