до чого призводить жадоба наживи...

встиг таки...

*****************************************

Це сталося в 1939 році. Прямо з початком ІІ Світової війни. Радянські війська перейшовши кордон швидко просувалися вглиб Польщі. Поляки спішно відступали з Західної України і в цій спішці намагалися прихопити ще й майно, адже багато кому згодом доводилося б розпочинати з нуля. Місцевим українцям з того проку було мало, адже те що не встигали забрати поляки з успіхом присвоювали собі вже радянські представники влади. Трохи забіг наперед, даруйте. Але з темою воно пов`язано так чи інакше.

Так от не скажу, що всі, однак місцеві шибайголови одного з волинських сіл, з заздрістю проводжаючи потяги навантажені панським добром господарств та й власне сімей польських офіцерів, вирішили один з поїздів пограбувати. Слідкували довго аби діяти вже напевне. Потяги їхали без охорони, ну максимум ще плюс жінки, літні люди й діти. На яких ще й коштовних речей було не мало. Поляки дуже вже поспішали і охорону на потяги не виділяли аби побільше вивезти майна і родини. От на те майно і зібралось поласувати з півдесятка місцевих охочих розбишак.

Діло було в обідню пору. Як годиться звалили на колію добряче дерево. На всіх була одна рушниця ще часів першої світової, а на що більше – полячки й так злякаються одного тільки вигляду бравих молодців і самі поскидають з себе все аби лиш їх живими випустили – так розмірковували. Поцмакували язиками і мріяли, скільки то всякого панського барахла до рук приберуть.

От і потяг. З-за повороту вигулькнув паровоз і поволі, як воно то було, з дійсно неспішною паровозною своєю швидкістю, почав наближатись.

-          Так ти Іване зразу в перший вагон, а ти – Степан за другим пильнуй аби ніхто не втік з манатками, а я з гвинтівкою по вагонах пройдусь, Петро – ти речі збиратимеш… - вожак роздав команди і стали ждати. З нетерплячки нажитися аж руки свербіли.

Паровоз з вагом чмихнувши нарешті став.

-          Вперед хлопці хутко! Ей! Там в паровозі! Ану руки вгору і шмальцем сюди вниз! – Головний намагався дати голосу щобільшої агресивності і серйозності.

Та неочікувано машиніст замість слухняно вилізти з вагона потягнув за мотузку сигналу.

У вагонах вже й без того почав підніматися гамір, викликаний очевидно раптовою зупинкою, а після паровозного свистка з вагонів як мурахи повискакували…

ЙО-ма-ЙО!!!!! Самі військові…

Очевидно це вже їхали завершальні ешелони і евакуація цивільних та майна саме скінчилась.

-  Мамо рідна! – Главар ще й цього не встиг проказати як його підлеглі, замість виконувати хвацьку тактику, почали вигрібати справді блискавичного пішкодрала.

А ще через мить, тільки й собі повернувшись тікати, поточився й упав мов підкошений. Один з солдатів поцілив йому прямо в потилицю. Земля оросилася кров`ю, та це була не остання кров. До лісу було далеченько і добігти змогли не всі. Одного ще згодом вбили, а іншого поранили і, спіймавши вже, добили прикладами.

Двом таки вдалось уникнути куль і сховатися в лісі.

Через півгодини в село прийшла біда…

Поляки, заїхавши на найближчий полустанок, спішились і близько двох сотень своїх солдатів офіцери направили в село для каральної акції. Оточивши і нишпорючи по селі розстрілювали без попередження у сіх осіб чоловічої статі. Багато сімей тоді втратило годувальників – не всі встигли поховатись…

***************************************************

І цю історію мало хто знає навіть з тамтешніх людей. Думаю вона дійсно слугує яскравим прикладом того, до чого призводить жадоба наживи. Коли люди не думають про жахливі наслідки й через злодіяння страждають не тільки самі, а й безневинні співвітчизники