Николяус Лєнау "Атлянтика"

Хропить, басує кінь-тарпан,
острожений, встає сторчма
на дикій, скрученій тропі,
загнузднан, сунеться вперед-
так само в бурі корабель
по фалям стри'бає крутим,

захоплен вихорем міцним,
киває маштою униз.
Лютує море. Вантажу
рипить промоклий стос.
- Гурра!- і радісно матрос
долає бурі штурм.

Кермує спритно вартовий,
аж ся у ко'лесо стромив,
бусолем радить "чи зверну'ти",
чіпа родзинки незабуті-

грошата слушно лічить, власні...
У кнайпі скрипонька пиличить...
Дівки' розкішні щастя зичать-
такі завжди матросам ласі.
................................

До варти сонце знов стає.
Вщухає вітер- хвилям геть.
Святкують спокій змучені матроси,
мовчазно важать си мандрівні льоси.
Сміється старий вбивця океан.
В безодні неба хмариво зника.

переклад з німецької Терджимана Киримли