із книги.

Абракадабра (або ж сама Мудрість)   Зорі миготіли навкруг, зігріваюче поблискували і Він серед них плив у безмежному просторі океану. Ондечки сяє рідний дім його душі, тягнути парубка до себе. -Тобі ще рано відпочивати вдома.Повертайся!-пролунав знайомий голос. Хлопець закліпав очима якими знову побачив лісову галявину і хатину –храм відлюдника –мага.   Старий погладжував свої довгі сиві вуса по молодечому сяючи зіницями. Вони сиділи у „Лотосовій піраміді” поруч, споглядаючи внутрішній Всесвіт. -Ну і ...   Але знак долонею, старого зупинив питання напівслові. -Ти просто був на межі між сном і смертью юначе. -А де істина? Напрямок життя, яка різниця між існуванням і життям?   Чаклун розсміявся, похитавши головою:

-Ти що напився молодого вина?

Хлопець затинаючись пробелькотів, переборюючи досаду, гнів нетерпеливість:

-Але ж як ... -Відсунь зовнішній світ як перепону те що ти бачиш, що чуєш думки емоції помісти у яскраву кулю зашвирдель її і уяви як вона вітдаляється від тебе, тільки не дуже далеко, бо далебі зникнеш, от і сам зрозумієш те що хочеш знати.   Вони сидять один навпроти одного серед мовчазних дубів. І лише вітерець шумлячи у верховітті листям порушує тишу спокою.   Спогади, спогади, минуле життя сьогодення. Він прийшов до тями. Лікар-гіпнотизер здивовано поглядаючи крізь скельця своїх окулярів на пацієнта потираючи чоло. Повернувшись вимкнув диктофон запису, взяв чашку гарячої кави, і відсьорбнув ковток. -Що ж ви конкретніше бачили? -Вогонь, кров, смерть, спокій –закриваючи повіки юнак .   Прокинувся від свого крику. Помотав головою аби урівновісити бачене у сні: Мудрець-маг гіпнотизер біль щастя життя.   Ну і сон, хай йому грець.   Кабіна відпочинку космічного корабля Землі зачинилась за пілотом-остронавтом. Навколо нього миготіли незворушно зорі споглядаючи „консервну бляшанку” ховаючи свої таємниці-знаня.   Парубок знову розплющив повіки. Знайомий ліс, галявина, старий що як завжди загадково посміхався і так же незворушливо сидів навпроти . Все як було і ніби й ні. -Треба випити а то голова зовсім „поїде” –пробубнів під ніс собі думку, знімаючи віртуальний шолом і знехотя вимикаючи компютера.   З натугою встав розминаючи задубілі м’язи, пішов у кухню. Діставши з холодильника пляшку рятівного холодного пива, надпив задумливо, і підійшов до вікна, за яким гуділо просинаюче місто.   Він зловив себе на тому що знову трохи „відключився” за пультом керуваня космічного зорельоту. -Зараз те пивко, а ще краще кава не завадили б, -позіхаючи сказав до бортового Ш.І.(штучного інтелекта) виправляючи збитий курс.   „Якийсь тупий цей лікар”. Хлопець вийшов з кабінету гіпнотизера й попростував до найблищого кафе. Тепер учень засміявся зі свого невігластва. Розкривши внутрішній зір він побачив що він є часткою тих зір, Всесвіту що віковічно оглядає самого себе вивчаючи, приносячи рівновістя Гармонії туди де є хоч якийсь натяк на рану-Хаос.   А очі побачили того ж мудрого даставника-дідуся з його лагідною усмішкою Добра. Галявина покрилась лотосовими квітками як небо зорями.