Серед світу, що грузне у бруді Серед дивної нині зими, Ти знайди, десь далеко у грудях Свій маленький шматочок весни. Ти знайди, своє сонце і небо, Свої зорі і крихту тепла. Так багато біди та не треба, Щоб в душі поселилась пітьма! Ти знайди свої квіти у людях, Свої перші добра корінці... Нехай мудрість з тобою прибуде, Ти даруй з кольорів олівці. Намалюй неймовірну картину Там, де світ лиш буяє теплом, Бо насправді, ти дійсно єдиний, Хто поділиться нині добром!
третя зима каже: лягай і спи тихо травою під снігом шепочуть степи там відбувається щось на важких льодах але це зовсім чужа й неосяжна водаковдрою крийся що розірвали вітри видих куплети ділить на раз два три ніби у темряві тіні лічи й лічи сном розсікай їх навідліг сміливо січисвітло у просторі що розливною трубою ти в ньому ціла й нікого поруч з тобою в теплій норі в коконі під крилом ластівки збитої диким нахабним зломі не достукатися вже нікому дна ти у зимі цій кружляєш зовсім одна ручки під щічку м‘якесенько позбери й слухай куплети на раз два на раз два три
Я не искал похожих на тебя, я просто потерялся в этом мире. Вот только мне повсюду говорят — "Почаще выбирайся из квартиры, ищи в прохожих верность и тепло, ищи мечты и улыбайся шире. Своё — найдёшь (завистникам назло), у счастья ведь глаза большие!" Но я себя наверх не тороплю. Людей полно, из них две трети — мифы, на лицах их написано "люблю", но за душой коралловые рифы. И холодно, и некого встречать. Везде зима — внутри, снаружи. Так хочется всё заново начать и не терять того, кто нужен.
Пускай глаза прохожих не горят. Иду по улицам намеренно вслепую, я не ищу похожих на тебя, ведь я уверен — их не существует!