Любові немає…

Любові немає…Частина 1
10 Май, 2005 at 7:07 PM
Хоча на небі й не видно сонця, але мені все одно тепло, бо мене зігріває думка, про те, що в моєму місті десь є моє маленьке сонечко. Я відчуваю її присутність поруч із собою, бо частина мене знаходиться зараз біля неї. Коли ти відчуваєш це, то все навколо починає змінюватися. Ти перестаєш бути непомітним, ти ніби наповнюєшся якоюсь рідиною, що променить крізь твоє тіло невидимими променями, які люди помічають чимось більш чутливим, ніж очі. Ти відчуваєш якийсь чудернацький магніт, що тягне тебе до тієї людини, яку ти хочеш відчувати біля себе.
Щастя – лише мить, але іноді на нього доводиться чекати роками. Та коли воно настає, ти намагаєшся подовжити його довіку. Як це не дивно, але іноді таке виходить. Кохання – щастя, яке можна подовжити. Як і всі інші почуття його не можна змалювати, але…
Коли відчуваєш щось подібне, ти ніби злітаєш понад усіма й кружляєш десь за обрієм довго-довго, аж поки не набридне. Відчуваючи присмак поцілунку на своїх вустах, ти наділяєшся величезною силою, ладною зруйнувати вікові скелі, але ти розумієш, що не можеш її використати, бо це набагато сильніша за тебе сила. Ти розумієш, що є лише порожниною, станцією для тієї сили.
І все стає таким тихим, що чуєш навіть шкрябання олівця по аркушу свого записника. Як фотознімки є лише вкраденими моментами з минулого, так і тексти є вкраденими шматками почуттів, які вже ніколи не повернуться.
Можливо колись із плином часу ти й згадаєш, як було добре тоді двом істотам в телефонній будці під дощем удвох в очікуванні якихось там урочистих подій, але це все одно було не те, що ти відчував, коли був із нею… єдиною.

Любові немає…Частина 2
10 Май, 2005 at 7:10 PM
Але, частіше за все, та людина відвертається від тебе й залишає тобі все те, що ти хотів їй віддати, чим ти хотів з нею поділитися. Тоді під вагою цього вантажу те світле почуття не витримує і обірваною струною боляче б’є по серцю. Після того все тіло, здригаючись від болю, ще довго дзвенить в унісон із тою струною зламаного почуття. Миттєво та загадкова речовина, що виділяла тебе з натовпу, випаровується й реінкарнується у комусь іншому, де-небудь в іншій точці цієї маленької кульки, яку ми гордо називаємо своєю планетою. Тоді ти знову стаєш сірим і самотнім навіть у переповненій маршрутці на задньому сидінні, де тебе знову ніхто не бачить…
От таке воно, кохання…

(c)nothing_2_gain 2005