"...якоже и мы оставляем должником нашим"

Учора була Прощена неділя.

Сьома за ліком відтоді, як автор цих рядків прийняв Хрещення. (Так, так, це було вже у зрілому віці.)

І лише вчора мені нарешті вдалося простити всіх (!), хто будь-коли завдавав мені болю, горя, збитків, хто з мене знущався, мене бив, ображав, обманював тощо.

Як це сталося?

Я сидів, читав церковні книги і статті на православних сайтах. Цитати зі Священного Писанія, в тому числі слова молитви "Отче наш" ("...и остави нам долги наша, якоже и мы оставляем должником нашим"), проповіді священиків, сповіді воцерковленних мирян...

А потім Некрот раптом поставив самому собі питання:

- Уяви собі, що ти потрапив до раю. Кого з багатьох-пребагатьох людей, які заподіяли тобі зло, ти не хотів би там бачити?

І почав раб Божий Олександр перебирати в пам'яті всіх своїх кривдників, катів, "кидал", начальників-самодурів, колег-заздрісників (останні, зазначу, не в кожному колективі траплялися)...

І не знайшов жодної людини, з якою не хотів би зустрітись у Царстві Небесному і розділити радість Спасіння.

Чи здивувався я цьому відкриттю?

Скоріше ні, аніж так.

Сам Господь Бог любить усіх людей і всім бажає спастися.

Він не бажає тільки силою тягти в рай грішників. Адже "почему Господь благ? Потому что ад сотворил" (детальніше - за посиланням). Кожна людина протягом земного життя сама обирає, з ким їй бути - з Богом у Царстві Його чи з ворогом лукавим у пеклі; у вічному блаженстві, радості і веселощах чи у вічних муках, плачі та скрежеті зубовному.

Пробачте за невеликий відступ.

Отже, якщо Господь бажає, щоби спаслися всі, - як же я, грішний і недостойний раб Його, можу бути проти?

І простив я всіх - і як же добре на душі стало! Наче справді в раю опинився...

Такий от епізод із життя, браття і сестри.