А життя назагал прекрасне...

1. 
     

2. …А життя назагал прекрасне…
   Осінь листям вродила рясно,
   дикі гуси в ставку – як ряска,
   але ряски уже нема.
   Є вода – сірувато-біла –
   то тумани її покрили,
   і зітхнути воді несила,
   бо стискає її зима.
   Мерзнуть руки синюшні в мене,
   тисне шию кашне зелене,
   от би вирватись з цього тіла –
   і зависнути, наче йог!
   Літаком він увись злітає:
   “Все на світі, Ганнусю, майя!”
   – Знаю, йоже! Ні, йогу, знаю…
   Як і знаю, що добрий Бог
   не залишить – бо що ж лишати?
   Скоро стисне мене в лещатах
   цього світу, цієї хати –
   як комашку у бурштині…
   Ти, що в серці, та поза тілом,
   станеш білим під снігом білим,
   і півподихом – так несміло –
   про Любов промовчиш мені…
   Бо слова – то вода і вітер…
   Так чекати і так любити –
   як вночі під дощем летіти!
   От химера! – і слів катма…
   …Є вода. Є будинків зграя.
   Гуси є – ой, нема! – відлітають…
   Знаєш, друже? Звичайно, знаю…
   І у горлі дере…Зима…

Ганна Осадко