Осінь
- 19.09.08, 14:26
Такий дощ, як у Маркеса у "Сто років самотності"... Іде, йде, йде... і не закінчується... Уже три роки йде... Мабуть, ще три місяці залишилось і ще три дні... чи скільки там у Габріеле Гарсіа? Не пам’ятаю... А по дощу впадуть жовті квіти... Чи то зима? Чи то смерть настане?... Не зрозуміло?... Дощ змиє всі сліди, усі відбитки, усе минуле... А чи настане майбутнє?... Байдуже... Бо між минулим і майбутнім прірва... Бо минуле майже нічим не відрізняється від майбутнього... Та й теперішнє несуттєве... Ось так...
4
Коментарі
Гість: vitaliч
119.09.08, 14:45
як у Бредбері: "Нескінченний дощ"
TatianaR
219.09.08, 15:03Відповідь на 1 від Гість: vitaliч
Справді, мов на Венері... коли дощ наскрізь просякає тебе, просочується у кожну клітину твого організму... Дякую, що нагадав про це оповідання мого улюбленого Бредбері... Зараз знайшла у gogle читаю
Гість: vitaliч
319.09.08, 15:27Відповідь на 2 від TatianaR