На краю плоскої Землі

Одного вечора, коли в Києві тільки-но починали світитись ліхтарі, Президент Володимир Зеленський сидів у своєму кабінеті, гортаючи доповідь про економічні наслідки бурштину в Поліссі. Раптом зазвучав спеціальний червоний телефон — той самий, який використовувався лише для розмов з найбільш непередбачуваними союзниками.

— Алло? — відповів Зеленський обережно.

— Це Дональд. Дональд Трамп. Ми маємо серйозну проблему, Володимире. Республіканці щойно відкрили мені очі — Земля насправді плоска. І я дізнався, що ви з Байденом розмістили кулемети на її краю, щоб ніхто не міг зазирнути за нього!

— Перепрошую... кулемети? На краю Землі? — Зеленський завмер, мимоволі шукаючи поглядом пляшечку валер’янки.

— Так! Це неприпустимо. Ви обмежуєте свободу американців. Вони мають право знати, що там — можливо, ще одна Америка! Приберіть зброю негайно!

— Дональде, — обережно почав Зеленський. — Навіть якби Земля була плоскою, то... технічно її край мав би бути десь на вашій території. Ми не можемо прибрати звідти нічого. Якщо наші хлопці туди сунуться — це буде вторгнення.

— Це не має значення! Ви вже там! Байден мені сказав, що це була «спільна операція зі стримування краю». У вас є кулемети, а в нас — прапори. Це символічно!

Зеленський натиснув кнопку на столі.

— Пані Галино, викличте, будь ласка, пана Івана, нашого психіатра. Терміново.

— Хто це був? — спитав Трамп у слухавці.

— Мій радник з ментального здоров’я. Дуже компетентний. Якраз у таких ситуаціях...

За хвилину до кабінету увійшов Іван Петрович, сивочолий чоловік із спокійним голосом і поглядом, який бачив більше, ніж будь-який військовий аналітик.

Зеленський увімкнув гучномовець.

— Пане Трампе, ви ще з нами?

— Так! Я тут! До речі, я замовив побудувати ліфт, щоб спуститися за край. Назву його Trump Drop.

Іван Петрович жестом попросив мікрофон.

— Пане Трамп, доброго вечора. Скажіть, будь ласка, ви часто чуєте голоси з-за краю Землі?

— Інколи. Але вони всі патріоти! Один навіть назвав мене обраним. До речі, я думаю висунути свою кандидатуру на президента плоскої Землі.

— Цікаво, — мовив Іван Петрович, записуючи щось у блокнот. — Це новий рівень мегаломанії. Треба буде внести до МКБ.

Тим часом Зеленський вже переглядав карту США, шукаючи, де теоретично міг би бути «край». Його погляд зупинився на Техасі.

— Дональде, можливо, зробимо так? Ви відповідальні за свій край, ми — за свій. А кулемети… то макети. Сувеніри з музею.

— Добре, але я хочу, щоб їх перекрасили в золотий колір. І щоб там був мій герб. Для балансу!

— Звичайно, — зітхнув Зеленський. — І ще повішаємо табличку: Обережно, за краєм — безодня. Вхід лише за перепустками Трампа.

Розмова завершилась. Зеленський мовчки подивився на Івана Петровича.

— Ну що, діагноз?

— Хронічна плоскоцентрична маячня. Рекомендую обмежити спілкування до одного дзвінка на місяць. А ще краще — передати йому кулемет з шоколаду. Це його заспокоїть.