Децентралізація управління шкільною освітою у 19 ст.

ВИСНОВКИ ДО  І РОЗДІЛУ

     Підбиваючи підсумки вище викладеного  нами дослідженого матеріалу  в першу чергу  слід зазначити, що в 19 – на початку 20 століття шкільна політика царизму насамперед спрямовувалася на збереження станової системи шкільної освіти як надійного гаранта імперського державного ладу, та водночас на забезпечення економіки відповідними кваліфікованими кадрами. Вітчизняна школа розвивалась як складова та невід*ємна частина загальноімперської системи освіти. Нами виявлено, що на основі аналізу  нормативно – правових документів на українських землях, які в той час входили до складу Російської імперії функціонувала станова, платна, денаціоналізована різнотипна,  ( диференційована за становим, гендерним, відомчим, територіальним та віковим критеріями ), сформована в результаті процесів шкільних реформ в 19 – на початку 20 століття у контексті суспільно – політичних, соціально – економічних, педагогічних, культурологічних детермінант, шкільна освіта, згідно з якою початкова школа функціонувала окремо від середньої.

         Отже ми побачили як в досліджуваний період, державна політика в сфері освіти Росії сприяла внутрішньому зміцненню системи управління освітою та побудови її на більш досконалих  раціональних і прогресивних засадах.

         Спроби лібералізувати та перебудувати систему управління на європейський зразок спричинили кардинальні зрушення в традиційно – патріархальних  підходах та створили відомі умови для історичного поступу в розвитку освіти.

         Фактично в цей час формується єдина система управління як центральний виконавчий державний орган в особі міністерств. Таким чином створення Міністерства народної освіти Російської імперії в 1802 році відкрило собою нову сторінку історії –  відбулось народження державної системи управління освітою. Освітні реформи на початку 19 століття виявились як ніколи прогресивними та успішними будучи ліберально - демократичними за своїм характером вони стали генератором інтенсифікації розвитку галузі. Одразу після проголошення про створення міністерства розпочалась активна робота по розбудові управлінської структури. Куди увійшли новоутворенні навчальні округи, університети як окружні центри, гімназії та училища як місцеві осередки. І незважаючи на те що розбудова йшла за принципом зверху до низу вона виявилась не  на жарт ефективною і дієвою. Три ступенева модель вищого поверху: Міністерство – округ – університет як вища ланка виявилась виправданою в усіх відношеннях і власне цей досвід необхідно використовувати на сучасному етапі в умовах проведення оптимізації та децентралізації системи управляння освітою.

         Водночас є і негативний історичний досвід що яскраво виявлений на даному історичному відрізку розвитку освіти. Ми бачимо що коли реформи є недостатньо продумані, та обґрунтовані вони приводять до небажаних наслідків. Та не зважаючи на це негативний досвід це теж досвід.

        Освітні реформи 19 століття так і не змогли ліквідувати надмірний вплив релігії та церковного домінування в управлінні, втратили свою переконливість та фундаментальність. Крім цього вони так і не змогли ліквідувати бюрократичну природу російського управління що в результаті зводило на знавець всі новаційні та прогресивні здобутки. Не відбулось повної докорінної заміни старого традиційного феодально – монархічного  укладу освіти.