«Формування громадсько-державного управління освітою в районі"

1.3 Особливості системи управління освітою в Україні на сучасному етапі

Будь-які реформи не можливі без ліквідації ієрархічної структури управління освітою, переходу від неефективного зовнішнього управління навчальними закладами до школобазованого менеджменту.

На сучасному етапі розвитку нашої країни управління освітою можна визначити як державно-громадське. ДГУ освітою – управління, яке ґрунтується на спільній, взаємодоповнюючій діяльності державних органів та громадськості в галузі освіти, розподілі між суб’єктами повноважень, прав та відповідальності за їх реалізацію для забезпечення функціонування й розвитку системи освіти [97, c. 10].

Держава свою частину управління загальною середньою освітою в Україні здійснює через використання своєї виконавчої вертикалі. Державне управління освітою – система органів державної влади, державних установ, організацій, посадових осіб, які взаємодіють між собою в процесі виконання покладених на них функцій з метою забезпечення діяльності та розвитку освітньої галузі; окрема галузь державного управління, яка забезпечує планомірний вплив на освітню сферу, що ґрунтується на законах та інших нормативних актах, і спрямована на розвиток цієї цілісної системи [97, c. 5].

Державне управління ЗСО – це: 1) діяльність органів виконавчої влади щодо реалізації державної політики в системі ЗСО; 2) складова загальнонаціональної системи державного управління освітою, що принципово відрізняється за цілями, змістом, функціями і структурою від системи державного управління вищою освітою; 3) організуючі, координуючі, регулюючі впливи на систему ЗСО з метою інтелектуального, соціального і фізичного розвитку особистості, що є основою для подальшої освіти й трудової діяльності [97 c. 13].

Об’єктом державного управління є мережа закладів освіти, що формується за освітніми рівнями відповідно до освітніх запитів із урахуванням демографічної етнічної та соціально-економічної ситуації.

Державними органами управління освітою, відповідно до Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», є ієрархічна система керівних органів, що включає парламентсько-президентський, урядово-центральний, регіональний і районний рівні.

Верховна Рада України, Президент України визначають державну освітню політику, розробляють законопроекти, нормативно-правову базу функціонування та розвитку загальної середньої освіти.

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади здійснює управління освітою як безпосередньо, так і через Міністерство освіти і науки України, міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти.

Міністерство освіти і науки України як центральний орган виконавчої влади бере участь у визначенні та реалізує державну освітню політику, здійснюючи контроль за її втіленням і дотриманням актів законодавства про освіту; розробляє програми розвитку та державні стандарти освіти; визначає нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення навчальних закладів; здійснює контроль за дотриманням державних освітніх стандартів, державне інспектування тощо.

На регіональному, районному рівнях управління освітою здійснюють у межах компетенції Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, які встановлюють обсяги бюджетного фінансування навчальних закладів, фінансують утримання закладів комунальної власності, забезпечують розвиток мережі, зміцнення матеріальної бази, господарське обслуговування закладів освіти, соціальний захист працівників та учнів, створюють умови для їхнього виховання, навчання і роботи, організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку, контролюють виконання вимог щодо їхньої освіти тощо.

Місцеві органи державної виконавчої влади створюють регіональні органи управління освітою – Міністерство освіти і науки АР Крим, обласні, міські міст Києва і Севастополя управління (департаменти) освіти і науки, районні відділи (управління) освіти, які в межах своїх повноважень здійснюють керівництво ЗСО на відповідних територіях. Основними їхніми завданнями є: реалізація державної політики в галузі освіти; контроль за дотриманням законодавства з питань ЗСО, виконанням навчальними закладами державних вимог щодо змісту, рівня та обсягу загальної середньої освіти; організація кадрового і методичного забезпечення навчально-виховного процесу; розроблення прогнозів розвитку мережі навчальних закладів; керівництво навчальними закладами, що належать до сфери їхнього управління, тощо.

В управлінні освітою також бере участь місцеве самоврядування. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську ради; сільського, селищного, міського голів; виконавчі органи сільської, селищної, міської рад; районні та обласні ради; органи самоорганізації населення. Крім того, у ст. 26, 47 закону зазначається, що ради також можуть утворювати постійні та інші комісії для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до їхнього відання
(у тому числі, в освітній галузі), здійснення контролю за виконанням рішень рад, їхніх виконавчих комітетів. Поряд з тим, зауважимо, що відповідно до ст. 44 закону районні та обласні ради повноваження щодо розвитку загальної середньої освіти делегують районним та обласним державним адміністраціям, а громади сіл, їхніх об’єднань, селищ, міст районного значення не мають важелів впливу на систему управління освітою за винятком того, що згідно ст. 88 Бюджетного кодексу України ними здійснюється фінансування навчально-виховних комплексів «дошкільний навчальний заклад-загальноосвітній навчальний заклад», «загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад» за умови, що загальноосвітній навчальний заклад – I ступеня.

Водночас, відповідно до ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», у містах обласного значення місцеве самоврядування повноваження в загальній середній освіті здійснює самостійно. Саме у структурі виконавчих органів місцевого самоврядування створюються управління освіти, які здійснюють оперативне управління навчальними закладами, причому, основні повноваження щодо фінансування й розвитку освітою мають міські ради, міські голови та виконавчі комітети місцевих рад. Такий підхід повинен стати пріоритетним для громад, що опікуватимуться загальною середньою освітою, після проведення адміністративно-територіальної реформи.

Крім того, участь в управлінні закладами освіти беруть громадські організації. Дослідники до таких спільнот відносять ті, що безпосередньо не пов’язані із системою освіти (організації роботодавців, творчі спілки, наукові установи); представляють працівників освіти (асоціації педагогів-дослідників, керівників закладів); об’єднують учасників освітнього процесу (батьків, учнів); забезпечують систему освіти певними ресурсами за рахунок позабюджетних джерел (благодійні фонди, проектні групи, дослідницькі лабораторії тощо). Зазначено, що структури можуть носити як постійний (асоціації, спілки, ради, некомерційні партнерства), так і тимчасовий характер (збори, наради, конференції).

Відображати інтереси певних соціальних груп у сфері освіти можуть також спеціалісти, які вивчають освітні запити і проблеми населення (соціологи, психологи, організатори освіти), групи експертів з проблем освіти, з питань управління освітніми системами, що є незалежними від органів управління освітою тощо.

У межах нашого дослідження на основі визначення характеристик суб’єктів і способів управлінської діяльності будемо розглядати громадські структури як об’єднання: працівників освіти; батьків; громадян, професійно не пов’язаних із системою освіти. У дослідженні будемо також розглядати спільні об’єднання цих суб’єктів: освітян, батьків, учнів тощо (конференції загальноосвітніх навчальних закладів, ради освітніх закладів, округів).

Структурну схему управління освітою в Україні на основі аналізу законодавчо визначених принципів формування органів виконавчої влади та відповідних положень Закону України «Про освіту» розробив М. Дарманський.

Ми погоджуємося з О. Пастовенським, що в ній не повністю враховано специфіку управління освітніми системами в регіонах на сучасному етапі, до складу яких входять не лише області, але й Автономна Республіка Крим, міста Київ і Севастополь. Доречним у контексті дослідження проблеми громадсько-державного управління загальною середньою освітою в регіоні вважаємо виокремлення міст обласного значення, де органи місцевого самоврядування мають широкі повноваження в управлінні освітою. Окрім того, на особливу увагу заслуговує розгляд ролі офіційно визначених громадських структур (колегії органів управління освітою, ради загальноосвітніх навчальних закладів, педагогічні, батьківські, учнівські, піклувальні ради), які у встановлених нормативними документами межах впливають на систему управління загальною середньою освітою в регіонах.

Пропонуємо авторський варіант структурної схеми управління освітою в Україні на сучасному етапі (рис. 1.1).