День другий - місто Лева 01.05.09

Ось і почався перший день екскурсії. Прокинувся о шостій. Біля сьомої вже не міг лежати - спіймав себе на тому, що прораховую варіанти куди податись спочатку.   Готель "Валентина" у Брюховичах надав мені кімнату з усіма зручностями. Санвузол суміщений на чотири кімнати - і це не напрягає зовсім:)   Невгамовні поляки почали тягнутися до готельного кафе вже біля восьмої години, хоча їм готували сніданок на 8:15. Мене разом з усіма прийняли за поляка (ну виглядаю я особливо в окулярах досить презентабельно:) )   "Пане, ще зарано! Жа пятнашять хвилин на вошьму!"   З ранку щось тугувато диня варить:) Не второпаю чому до мене по польські, і чому зарано, коли кафе працює цілодобово. Але допомогла адміністратор, що мене селила і мені виділили столик, чай і млинці з медом. А, ще салат "тещин язик". Все дуже смачно і вчасно!       Отже після такого підкріплення сідаю у маршрутку з наміром їхати до кінцевої зупинки. Майже вдалося:) Приїхали до Львова, проїхали центр, поїхали у нові райони. Не думав, що Львів такий великий, і такий різний. Його нові райони нагадують чимось київський Оболонський чи Харківський масиви.   Вчасно вийшов з маршрутки і сів в інший бік. Ну майже в інший:) Брюховичі знаходяться на півночі від Львова. Ось я проїхав майже все місто з ранку з півночі на південь. А потім з півдня поїхав на захід - до львівського вокзалу. Гарне це місце - вокзал у Львові. Не втримався - зробив декілька фоток, не дивлячись на скупчення людей, машин і здивовані погляди.       Поки їхав до вокзалу, помітив характерні готичні шпили - мабуть костьол, той що бачив у путівнику. Щоб доїхати до нього сідаю у львівський трамвайчик. Трамваї у Львові - це зовсім не те саме, що доводилося бачити раніше. Вони одразу приваблюють своєю формою і змістом. Під змістом я розумію не лише присутність лвів"янок - красунь:) Але і не без того. Зручні крісла, зручні компостери, трошки тихіше їдемо. Коли воно до душі, важко сказати чому воно так. І колії - вони такі вузькі. Як трамваї ходять по ним - це загадка! Здається на такій вузькій колії не можна втримати рівновагу! Але їдуть собі і при цьому ширина і довжина трамваю така сама як і в Києві. От тільки два вагони поєднані між собою "гармошкою", що досить не звично і приємно.    Отже, ось він костел святої Єлизавети - візитівка Львова. Характерна готична споруда, що тягнеться своїми шпилями догори. Дах реставрують... Всередині дійсно мало що лишилось після "мракобесія" радянської влади. Але збережемо й це...       Собор святого Юра, до якого дістався затишною вулицею Шептицьких, вразив своєю монументальністю і багатством зовнішнього декору. Всіх туристів з ранку напевно везуть туди:) Бо красенів автобусів біля входу - наче на автостанції. Поляки, росіяни, італійці... Всередині святково і яскраво! Портрети відомих діячів і духовних отців дивляться на вірян крізь глибину віків. Цей собор - перлина не тільки Львова, а й усієї України.

   

  "Львівська політехніка! далася не просто:) Крутив ту мапу наче дзиґу, доки зрозумів куди йти. Зустрів дівчат - питають як до центру дістатись. А я поки крутився, забув де той центр. Поліз за мапою і кажу, що сам перший день у Львові. Тоді цікавляться звідки йду. Кажу від собору святого Юра. "А! Нам туди й треба!". Дивно, думаю - центр зовсім в іншому боці. Ну добре, нехай...   Університет вабить своїми просторими і світлими аудиторіями. Стиль будівель відповідає академічному духові навчання. Мабуть кожен студент цього ВУЗу відчуває на собі його європейський нахил і простір для реалізації можливостей.

   

  Натрапив на будинок органної і камерної музики - зовсім не сподівався. Повертаючи у центр по вулиці Степана Бендери, побачив як переді мною вгорі раптом з'явилася висока будівля в готичному стилі. Здогадався - це він! Одразу до дошки об'яв - є! Сьогодні спів сопрано у супроводі органу. Вирішив обов'язково прийти.

  Після екскурсії центром (про що піде мова далі) завітав на цей концерт. Чудовий орган. І виглядом і звучанням! У програмі був Моцарт, Альбіоні і що найдивніше - пісні Володимира Івасюка у супроводі органу! Краса ця спонукала мене написати декілька рядків:       Не має слів і сльози на обличчі   Душа нестримно лине в небо,   Згасають в серці сумні протиріччя   Й здається що для щастя ніц не треба...       Бог бережи талант і вашу вроду   І творчих злетів буде безліч у житті!   Хай не проходить на мистецтво мода   Й теплішими стають серця у слухачів!       Дівчина шести років сприймала музику всім тілом, дерегуючи своїми ручками що викликало посмішки навіть у співачки, а у мене сльози...       До центру знову на трамваї. Але повернувся спочатку пішки до парку і університету імені Івана Франка. Гарна місцевість, чудові краєвиди! Море пташок - просто "сад ангельських пісень"!

 

  Відчуваю - час обідати. Знайшов "Пузату Хату" на вулиці Костюшка. Народу - тьма! А поляків скільки! Чується російська, польська, англійська, французька, італійська... Точно - перехрестя Європи! Набрав собі чого душа бажала (на майже всього). Біля каси був не приємно здивований - ціни майже київські... Але якість таки краще. Отже, пообідав із задоволенням :)

   

  Прямую до центру. Сонце довго не хоче виглядати із-за хмарок, тому Тарас Григорович стояв сумний і сірий. Фотоапарат на готові, чекаю... Сонце пливе десь за хмарою - ну нехай. Йду чекати появи сонця до Театру опери і балету. Театр - красень! Краса, гармонія, велич! Київський театр виглядає блідо поряд з ним. Архітектура масивна, але легка і вільна. Чудові алегоричні фігури Слави, Поезії і Музики! Всередині може доведеться колись бути. А поки що - свята.

  Поряд фонтан - веселий і гучний! Ще й грає в забавки з туристами - дмухне вітер, і всі у тонкому водяному пилі!

   

  Тепер - на протилежний бік проспекту Свободи - до пам"яткика Адаму Міцкевичу. Дуже художньо виглядає на фоні неба і навколишніх будинків.   Львів - то місто перетину історичних шарів і культур, національностей і ментальностей.   Знову повертаюсь в бік Оперного театру - поряд з ним Український драматичний театр. Трошки раніше - невеличкий ринок художніх витворів. Тут кожен знайде собі щось до серця, чи своїм близьким.       Храм Преображення Христового у класичному стилі католицьких костьолів. Але суворий ззовні і по святковому барвистий всередині - цей контраст важко не помітити.   З'явилося сонце! Біжу до Т.Г.Шевченка щодуху! Тільки прибіг, дістав фотоапарат, налаштував... Зняв! Фух! Сонце тут же знов зникло за хмарою!? Воно просто грає в хованки!?

   

  Площа Ринок - ось і вона. Чорна Кам'яниця. Будинок Корнякта. Музей-аптека. Сьогодні святкують "день батяра". Не знаю хто такий батяр, але наче всім весело! Потім мені пояснили. Батяр - то такий собі "безжурний шахрай", жартівник і вигадник.   Ратуша сьогодні не почує моїх кроків по її коридорах, але то нічого. Ззовні воно все виглядає так, що відчуваєш себе у 18-19 сторіччі.       Ввечері пив чай на вуличному майданчику кафе у готелі "Валентина". Тихенько шурхотів листям дощик. І я вирішив зателефонувати Андрію - він міг приїхати з Києва до Калуша на вихідні. То його рідне місто.   - Привіт!   - Привіт!   - Як справи?! Ти де зараз?   - У Калуші!   - Я у Львові на відпочинку!   - То приїжджай у Калуш! Погуляємо, покажу рідне місто тобі!   Погоджуюсь - Львів почекає :) Він вже став мені близьким і ми з ним можемо домовитись.