Ложка — предмет столового приладдя, призначений для рідких або розсипчастих страв. Вона складається з черпала, за допомогою перемички з'єднаного з ручкою.

Етимологія прасл. *lъica, *lъъka не з'ясована, ці слова порівнюють з алб. lug («ложка»), лит. lauti («ламати»)[1], а також з лат. ligula («ложка»), дав.-ірл. liag і ірл. liach («ложка»). Не виключений зв'язок з прасл. *lizati («лизати»)[2].

Історія ложок починається у період неоліту. Перші ложки з обпаленої глини з'явились приблизно у III тисячолітті до н. е. В античні часи вони виготовлялися з таких матеріалів як ріг, риб'яча кість, дерево, бронза, золото та срібло. Перші срібні ложки на Русі були виготовлені у 998 році (на прохання дружини князя Володимира).

Для зберігання ложок в українських хатах міг влаштовуватися спеціальний тримач — ліжник (на Бойківщині траплялася назва жичник), який являв собою брусок з отворами, прикріплений до стіни біля мисника[3]. Запорожці носили ложку в особливому поясному футлярі, який називався ложечник[4].

В Україні налічувалося до 150 видів ложок: батьківська, захалявна (яку носили за халявою), козацька, межеумок (проста селянська нефарбована ложка), міщанська (тонкого, чистого оброблення), монастирська, насипна, рибальська, розливна (ополоник), циганська, чумацька (товстіша та грубіша за селянську)[5]. В. І. Даль так описував технологію виготовлення дерев'яних ложок: «обрубується з цурки сокиркою, теслиться теслом, обстругується ножем і ріжеться кривим різаком (різак для вирізання заглибини в ложці в Україні відомий як лижка)[6], а держак з головкою на ньому точаться пилкою, від руки». Наводяться в словнику Даля і види дерев'яних ложок: межеумок (звичайна), бурлацька (погрубіше), баська/боська (довгаста, з тупим носом, буквально — «гарна»), півбоська (більш округлої форми, ніж боська), тонка (тонкої роботи, чистого вироблення)[7]. Майстри, що займалися виготовленням ложок, називалися ложечниками[4] чи ложкарями[8].