Друга світова війна і Демографія України. 2 частина

            Після масового винищення українців голодоморами Друга світова війна стала найважчим випробування за всю семитисячолітню історію України, починаючи  з розквіту на нашій землі Трипільської культури. У 1941 році, якщо вірити радянській статистиці, українців було 41.3 млн. У 1945 році на момент закінчення Другої світової війни їх було, якщо вірити сучасним українським дослідженням, 27 млн. Близько 14 млн українців стали жертвами цієї війни. Такі втрати не поніс жоден народ світу.

            В ім`я чого були ці жертви? Нам кажуть в ім`я перемоги над Німеччиною, адже вона була нацистською, точніше, націонал-соціалістичною. Але ж Радянський Союз, насправді колишня Російська імперія під новою назвою, був державою націонал-комуністичною. Чи комунізм, та ще в азійському виконанні, є кращим за соціалізм? Націонал-соціалізм виник як антитеза націонал-комунізму – цієї злоякісної пухлини сучасної цивілізації. Саме націонал-соціалізм покінчив із хаосом світової революції у Західній Європі.  Важливо зауважити, що без націонал-комунізму не виникло б і націонал-соціалізму. Але ж хіба Радянський Союз був імперією російського народу? Саме так, був. Гасла інтернаціонал-комунізму були лише прикриттям для націонал-комунізму російського народу. Для того, щоб з`ясувати, що саме росіяни були етнічним стрижнем цієї багатонаціональної імперії, що лише змінила свою назву, досить подивитись, як змінювався її етнічний склад, наприклад, в період між світовими війнами.

            Щодо 1913 року чисельність росіян в Радянському союзі збільшилась майже вдвічі. В той же час чисельність українців набагато зменшилась. Ідемо далі. Не німці голодом і репресіями винищували українців між світовими війнами за етнічною ознакою, а московити при міжнародній підтримці комуністів, соціалістів, лібералів усього світу й міжнародного сіонізму як форми расизму і расової дискримінації (Резолюція ООН № 3379 від 10.11.1975 року[iii]). За доступними мені джерелами, лише в 1921 - 1923 роках винищено штучним голодом до 5 млн українців, а в 1932 – 1933 роках –  до 12.5 млн. Також мільйони українців були депортовані з України, відправлені у концтабори, знищені у в`язницях. Більше того, німці були єдиним народом світу, що в той час підняв свій голос на захист української нації. Це історичний факт. Кремль же до цього часу намагається приховати правду про цей найстрашніший у світі злочин, й нам зрозуміло чому. А чому Ізраїль не визнає Голодомор українців - це теж питання і на нього потрібно дати відповідь. Україна свого часу визнала Голокост.

            Більшість українських націоналістів до Другої світової війни і під час війни вважали, що німці є нашими союзниками. Тому вони активно співпрацювали з німцями, сподіваючись після військової поразки Російської імперії відновити Українську державу. Так вважала і західноукраїнська інтелігенція, яка з ентузіазмом пішла у створену німцями дивізію СС Галичина (на 11 тисяч місць було подано більше 80 тисяч заяв). А я вірю українським націоналістам більше, ніж радянській пропаганді або нинішній російській, або недолугій українській історичній науці. Остання все ще є українською лише формально. Її провідні кадри сформувались ще у радянські часи і залишаються на вирішальних посадах і дотепер. Особливо цинічно виглядають заяви російських істориків і наших «грантоїдів» щодо чисельності жертв у 3 – 4 млн, які понесла українська нація у 1932-1933 роках. На мою думку – це і є підтримка Московії під час нинішньої  російсько-української війни за незалежність. Українське суспільство та влада повинні надати гідну оцінку пропагандистам Кремля в Україні, які діють на користь ворога від імені української історичної науки.

            Аналізуючи спорідненість українців із різними народами світу, я переконався, що німці й австрійці входять до числа наших найближчих родичів, в той час як московити взагалі не мають близьких родичів у Європі. Отже, у Другій світовій війні нас заставили воювати проти братніх нам народів на боці ворожого нам «російського народу». Свою ворожість щодо українців це творіння диявола доводило неодноразово у період між світовими війнами й відразу після Другої світової війни. Тут геноцид був реалізований московитами у чистому вигляді без найменшої участі інших етнічних меншин.

            Чим же віддячила комуністична «Російська імперія» за самознищення українців в перебігу Другої світової війни? У 1946- 1947 роках імперія влаштувала черговий масовий штучний голод на українських землях. За даними судових експертиз, проведених СБУ, й  інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України, це коштувало українцям ще 1.5 млн жертв. Кремль влаштував геноцид українців і на землях Західної України. Комуністична імперія знищила б усіх українців, але післявоєнна економічна розруха й загроза Третьої світової війни не дали розвернутись маховику репресій на повну потужність. 

            Отже  у 1945 році населення України становило всього лише 27 млн осіб. У ці 27 млн входили і мільйони росіян, переселених в Україну в 1932 – 1933 роках за «успішними» результатами винищення українців голодом, депортаціями і репресіями. Економіка України під час Другої світової війни була практично зруйнована. Найбільших руйнувань вона зазнала під час  відступу Червоної армії з території України. Ця армія дотримувалась принципу випаленої землі, не залишаючи після себе нічого, що могло б сприяти виживанню місцевого населення або могло бути використане німцями. Знищувались склади з продовольством, підривались і підтоплювались шахти, знищувались промислові підприємства. Був підірваний і флагман індустріалізації Радянського Союзу – Дніпрогес. У висліді викликаної цим повені загинуло понад 100 тисяч цивільного населення і військових? Це теж злочин проти українців, який вчинила радянська влада.

            Німці за три роки окупації так і не змогли відновити економіку України. Після закінчення Другої світової війни все відбудовувалось фактично з нуля. Знекровлена Україна не могла дати стільки робочих рук, що стало приводом для другого переселення росіян, значно потужнішого за попереднє. До речі, це і було однією зі стратегічних цілей диктатора Сталіна – максимально знекровити Україну, а потім змінити її етнічний склад настільки, щоб питання про її національне відродження вже ніколи не виникало.

            Далі моя оцінка чисельності переселенців. Для цього потрібно знати лише початкову чисельність населення і його щорічний приріст. У якості джерела даних був використаний довідник «Українська РСР у цифрах у 1977 році. Київ. – Техніка. -  1978 р.» Таке джерело не є надійним, як і всі радянські джерела. Тут кожне число ретельно відпрацьоване і зроблене все, щоби приховати злочини радянського режиму, точніше було б сказати російського, проти інших народів Радянського союзу. Так статистичні дані  в довіднику подаються за всіма напрямами щорічно. Проте за період найбільших масових злочинів Російської імперії дані надані лише за 1913, 1940 і 1951 роки. Це на думку радянської влади мало б унеможливити виявлення справжнього стану справ передусім у часи сталінізму.

            У 1940 році природній приріст склав 13.0 осіб на тисячу мешканців, а в 1950 році – 14.3. Ці числа мало відрізняються між собою, а отже в якості приросту населення можна взяти будь-яке з наведених чисел. Можна отримати і точніший результат, використавши, наприклад, лінійну інтерполяцію між значеннями приросту в ці роки. Оскільки 1945 рік знаходиться точно посередині між 1940 роком і 1950 роком, то можна взяти середнє арифметичне цих двох значень. У цьому разі ми отримаємо у 1951 році 30 млн осіб. Врахуємо, що  1.5 млн українців були знищені черговим голодомором. У нас залишається 28.5 млн. Але довідник дає для населення України в 1951 році число у 37.2 млн. Виникає запитання: «Звідки взялись додаткові 8.7 млн або 25% населення?» Відповідь проста: почався процес остаточного вирішення українського питання. У спустошені сталінським режимом і війною українські міста і села були завезені мільйони «росіян». Це катастрофічно для української нації змінило етнічний склад населення Донбасу і середнього Подніпров`я.

            Перейдемо тепер до Криму. У 1944 році з Криму були депортовані не лише кримські татари, а фактичне все наявне населення. Це відбулось за мовчазної згоди союзників Радянського союзу у Другій світовій війні. Причиною цієї депортації був план створення в Криму незалежної єврейської держави. Конференція по остаточному розподілу сфер впливу між Радянським Союзом, Сполученими Штатами і Великою Британією не випадково відбулась у Ялті. Союзники Москви мали переконатись, що Сталін виконує свою обіцянку і підготував Крим для переселення євреїв. Здавалося, що все відбувається за планом. Ялта на той момент була вже безлюдною. Союзники виконали свою частину угоди і передали всю Східну Європу під контроль Радянського Союзу. Сталін же свою частину угоди традиційно не виконав. Замість євреїв на спорожнілі кримські землі були завезені росіяни.

            Важливо пам`ятати, що після Другої світової війни нам нав`язали історичні наративи, що у всьому були винні німці. Однак із часом все стає на свої місця. Так у 1945 році командувач Третьої армії американський генерал Джодж Сміт Паттон у своїх спогадах записав: «Фактично німці – це єдині гідні люди з усіх, хто зараз є в Європі. Це вибір між ними та росіянами. Я віддаю перевагу німцям» (запис 31 серпня 1945 року). Наостанок він записав у своєму щоденнику: «У пресі існує очевидний семітський вплив. Вони намагаються зробити дві речі: «По-перше, допомогти просуванню комунізму. По-друге, домогтися, щоб усі підприємці з німецьким родоводом або просто неєврейського походження були викинуті зі своєї роботи Вони надмірно нехтують англо-саксонською концепцією правосуддя і вважають, що кожна людина має бути звільнена лише тому, що хтось сказав про неї, що вона нацист. Очевидно вони були глибоко вражені, коли я сказав їм, що не буду звільняти людей без доказів їх провини перед судом, який діє за законами загального права» (запис вересень – жовтень  1945 року). Така позиція, швидше за все, і коштувала йому життя.

            Виходячи з викладеного, можна дійти висновку, що у 1945 – 1951 роках був закладений потужний етнічний фундамент для початку Третьої світової війни саме на землях України. І ця війна і почалась у 2014 році очікуваною агресією Росії.

            Усі роки після розвалу Радянського союзу Російська Федерація послідовно готувалась до військового реваншу в Україні. Рашизму активно сприяла більшість українських президентів, значна частина промосковських депутатів, агентура кремля, «п`ята колона», так звані «грантоїди» і «соросята».

            У 2014 році російська армія повністю відмобілізована й підготовлена до ведення бойових дій вторглася в Україну. Армія України була на цей момент повністю роззброєна, скорочена і деморалізована. Відповідальність за це несе військово-політичне керівництво України, а також уряд США, під тиском якого відбувались ці процеси і який офіційно виступав гарантом недоторканості наших кордонів. Тому у 1922 році очікувалась блискуча й майже миттєва перемога нашого ворога. Проте виявилось, що Україна – це не її керівництво, а український народ, який став нацією, у надрах якої ще не згасли жаринки національної самосвідомості. Цей народ і захистив Україну в найтяжчі дні ворожої навали. Сьогодні стоїть питання: «Чи вистачить у нашого народу сил для перемоги над споконвічним ворогом, за яким стоїть усе світове зло?».

            Згідно з першим і останнім Всеросійським переписом населення в 1897 році на лівобережній Україні мешкало 10% росіян, а правобережжі – лише 1%. А скільки їх було й на лівобережжі й правобережжі напередодні російської навали? За офіційними даними – близько 20%. Це дещо менше, ніж в Україну було завезено після закінчення Другої світової війни. Таке зменшення можна пояснити тим, що завезені росіяни ставали переважно містянами, а власний приріст міського населення завжди був суттєво меншим за приріст сільського. Село після війни все ще було потужним джерелом продукування етнічних українців. Крім того, переселенці були далеко не найкращими представниками навіть власних етносів, а це негативно впливало і на тривалість життя, і на народжуваність дітей у їх середовищі.

            Проте міста політично значно більше впливають на формування всіх органів влади – і виборної, і невиборної, Якщо додати до цього велику природну агресивність московитів, порівняно з українцями, то стає зрозумілим, що саме вплив російського фактора пояснює те, що Україна намагалась рухатись в напрямі її національного відродження з гирями на ногах. Як позбутись цих гирь? Давайте думати. В усякому разі слід відкинути балачки про політичну націю. Саме ці балачки привели нас до нинішньої національної катастрофи. Майбутня Україна має стати українською національною державою, а не державою населення України, подібно того, як національною державою є Ізраїль.  Ізраїль просто не зважає на голосіння з цього приводу західних лібералів, а послідовно, неухильно, успішно рухається вперед. Так слід чинити і нам. Графа «національність» в паспорті має бути відновлена.

            Критерієм добра для українців має стати все те, що сприяє виживанню і зміцненню українського етносу, а не абстракті так звані загальнолюдські цінності в інтерпретації сучасних лібералів. І запам`ятаймо, що більшість європейських народів є нашими близькими родичами і мають бути бажаними членами нашої національної родини.

            Українська національна ідея має стати основою для відродження всієї європейської цивілізації.