Чи потрібна Україні атомна бомба? 1,Чорноморські новини №114-115

Чи потрібна Україні атомна бомба?

         Держава, яка не володіє                      ядерною зброєю, коли інші володіють цією зброєю, не володіє власною долею.

Шарль де Голль.

Україна територіально затиснута між потужною економічно  але не надто сильною політично Європою і слабкою економічно але вкрай агресивною Московією. Агресивність нашого північного сусіда цілком компенсує його економічну слабкість і робить його вкрай небезпечним для всього цивілізованого світу. Слабкість же України не вичерпується лише її економічною неміччю. Останнє є підґрунтям того, що Україна на сьогодні, як на мене, є предметом торгу між Московією і Західним світом. З одного боку Захід з задоволенням повернув би Україну в лоно Московської імперії, як він це зробив після Першої світової війни. Він, демократичний і ліберальний, не звернув жодної уваги на геноцид українського народу між двома світовими війнами. Він навіть не ставив на порядок денний долю України ні перед Другою світовою війною, ні під час цієї війни, ні після неї. Нарешті, напередодні проголошення української незалежності у 1991 році він – цей колективний Захід в особі американського президента під час його відвідин Києва вмовляв Верховну Раду України залишатись у складі Московії.

Слід сказати, що не потрібно уявляти колективний Захід як моноліт у всі часи. Німеччина і Австрія підтримали нашу незалежність у 1918 році всією міццю своїх збройних сил. Зауважу, що Німеччина програла Першу світову війну не отримавши жодної військової поразки на заключному етапі війни. І якби не короткий успішний восьми місячний досвід нашого державного будівництва в рамках Гетьманської України, підтриманого німцями і австрійцями, можливо б питання про українську незалежність у майбутньому просто не постало.  Націонал-соціалістична Німеччина виявилась єдиною країною світу, що офіційно і відкрито намагалась донести цьому ліберально-демократичному світу правду про голодомор в Україні. Німеччина виявилась і єдиною державою світу, що піднімала українське питання в глобальному контексті перед Другою світовою війною і під час цієї війни. На жаль єдиного стратегічного підходу так і не було озвучено, що не дозволило Німеччині цілком спертися на український народ у війні з більшовицькою Московією.

          А що нинішня Німеччина? Німеччина, для якої доля України була важливим чинником її зовнішньої політики, закінчилась 8 травня 1945 року. Постала нова Німеччина, яка нині цілком не може вирішувати і власну долю. Німеччина зробила все від неї залежне, щоб стати інтегральною частиною єдиної західноєвропейської цивілізації, і вона нею стала. Тепер Захід, хоча і далеко не є монолітом, але досяг найбільшої за всю історію консолідації у більшості економічних і політичних  питань.

          Що ж примушує Захід не відвертатись від України тепер, коли вже четвертий рік йде російсько-українська війна, яка чомусь називається антитерористичною операцією (АТО)? Я думаю страх, що Московія не обмежиться Україною. Але і справжнього протистояння з Московією Захід намагається уникнути. Захід тягне час під гаслом: «Ні миру, ні війни».  А раптом з Путіним щось станеться і з його наступником можна буде все почати з чистого листа. Тоді і про Україну можна буде якось домовитись за згодою сторін. А поки, жодних конкретних обіцянок Україні щодо членства в НАТО і ЄС, щоб не ускладнити майбутніх перемовин з Московією. Моє припущення: наші очільники на жодний рішучий крок без узгодження з західними партнерами не наважуються і загальний формат всього, що відбувається нині – це наслідок їх настійливих рекомендацій. Верховна Рада у 1991 році не послухалась американського президента і проголосила незалежність України. Наші очільники сьогодні на подібні доленосні кроки не здатні. Тому АТО, а не війна. Тому не розірвані дипломатичні стосунки, Тому не націоналізована власність країни агресора на нашій землі. Тому не введений з ним візовий режим. Тому Мінський процес, що не має навіть зовнішніх ознак контактів між двома державами. Замість цього неофіційні, на громадських засадах, представники офіційної України (дехто з них має стійкий імідж українофоба і москвофіла) про щось домовляються з офіційними представниками неофіційної Лугандонії, де українофобія і москвофільство є єдино можливою позицією для виживання.

          А щодо стосунків Путіна і Московії, то Путін – це і є Московія, а Московія – це і є Путін. Саме в цьому секрет такого його довгого перебування у владі. Цей термін можна порівнювати лише з терміном перебування у владі Сталіна. Ці дві політичні фігури однозначно показують якою хотять бачити владу московити. Не має значення, хто буде після Путіна. Якщо він захоче довго затриматись у владі, то муситиме бути Сталіним або Путіним з невеликими поправками на те, який час надворі. 

Отже, наше становище можна оцінити як безрадісне, якщо цілком покладатись лише на зовнішні чинники. Надія з’явиться лише тоді, коли ми повіримо у власний народ і власні можливості. «Як визвольна, так і оборонна самостійність України в основі своїй має спиратись на власні українські сили, на власну боротьбу, на постійну готовність до самооборони (Степан Бандера). З приводу справедливості завжди можна вести нескінченну дискусію з непевним результатом. Перевага сили не вимагає дискусій - вона очевидна. Чи є у нас можливість бути сильними? Так, є. Тут я торкнусь лише одного аспекту нашої можливої сили – ядерної зброї.