Твоїй душі назустріч

Душа моя десь блукає

Тихо, зовсім нечутно

Шлях безкінечний долає

Зрозуміти твій світ намагаюсь,

Осмислити те, що бачу.

Не все мені ясно, каюсь,

Не все, що можливо, чую.

Але щиро маю бажання

 Побачити більше граней,

Щоби зникли всі вагання

І відстань   поміж нами.

Непорозуміння часто, наче дим

Заполоняє наші душі

Не бачать очі,  не чутно рим

І розум кам’яніє, наче мушля

Мовчання справді рушить долі.

 Ми самі винні часто в тому,

Що зопалу летять додолу 

Відчуття…  І тиша… Втома…

Не дзвонимо, не пишемо  - вендетта!

А серце «не на місці», стигне кров.

І начебто, давно усе забуто,

Але чекаємо на чийсь зворотній  крок. 

Цей  «Хтось» також чекає ,  вірить,

(Не розуміючи, в чому його провина),

Що подзвоните чи  постукаєте в двері,

І скажете  «Закінчена «війна!»

 І так проходят дні та тижні, роки.

Чекаємо того, чого  чекають і від нас.

«Упертість» людської  породи

З хвилиноЙ кожною применшує  ваш шанс 

Мовчання, справді,  рушить долі.

Хто крайній тут, кого тепер винити?

Ламати до кінця не варто, люди,

 Все Те, що  є  - можливо зберегти...