"Однак не як Я бажаю, лише-як Ти"
(Мт. 26, 21-39)

Згадуємо зраду Юди. Годі простежити, що й коли він собі замислив, що думав, як дійшов до цього вчинку. Може, він і сам не сподівався цього від себе, але крок за кроком прийшов до цього. Знаємо, що ці кроки точно були, бо Євангеліє згадує, що він крав зі скарбниці.
І ми ніколи не приходимо до великих гріхів так відразу, в одну мить. Щось дозволимо собі в одному, потім-у другому, третьому, а потім приходить великий гріх. Так і з Юдою. Юда не став одразу зрадником, але в багатьох речах дозволяв недобрі вчинки, тому до цього і дійшло.
Також бачимо, що для Ісуса Христа, як для людини, не було просто прийняти цю дорогу терпінь, страждань, тому Він і молився до Отця, щоб відвернув цю чашу. Але наш Спаситель завершує свою молитву упованням на Бога: "Хай буде Твоя воля!" Подібно в нашому житті є багато ситуацій, обставин, подій, яких ми не можемо відвернути. Дуже важливо приймати їх такі, які дав Бог. Прийняти чиюсь зраду, чиюсь невірність, прийняти якусь кризу, непорозуміння, біль...
Попри нерозуміння ситуації я свідомий, що за всім стоїть Господь, і довіряю, що Він усе допускає для мого освячення і спасення.

Владика Венедикт(Алексійчук)

"Підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною
вельми дорогого мира,і вилляла його Йому на голову"
(Мт. 26, 6-16)

Знаємо, що миро в ті часи було дуже дороге, і можна зрозуміти, чому навіть для найближчих апостолів Ісуса Христа такий вчинок був дивним. З одного боку, Господь служить бідним, потребуючим, з іншого-даремна втрата стількох коштів, грошей для цього вчинку. Але Господь не тільки виправдовує цю жінку, а й вказує, що вона робить добре. Чому?
Погляньмо, яку найбільшу цінність ми маємо? Наше життя тут, на землі,-це найбільша цінність. А в тому житті-це наш час. Але ми часто не усвідомлюємо того, що саме час, присвячений Богові, дуже важливий. Ми часто можемо думати, що спілкування з Богом, тобто молитва, навпаки, є втратою часу. Як і учні думали, що виливати таке дорогоцінне миро-нераціонально.
Для нас виливання мира-витрачання свого дорогоцінного часу для Бога. І як нам це непросто робити! Причиною може бути те, що ми до кінця не розуміємо, як важливо для нас перебувати зі своїм Творцем, і думаємо, що це даремно витрачений час. А саме це перебування з Богом, наша молитва, "виливання мира" змінює нас, сповнює розумінням того, що і як маємо робити, як маємо чинити, як будувати стосунки з іншими.
Наша молитва, а це перебування з Богом, кладе відбиток на все наше життя!

Владика Венедикт (Алексійчук)

"Що ви вчинили одному з цих братів моїх найменших-Мені вчинили"
(Мт.24, 36-26,2)

У цьому уривку Господь відкриває всю правду щодо нашого життя: що ми чинимо ближньому, те чинимо Богові. Як ми далекі від такого рлзуміння! Як далеко наша свідомість від цього і як по-інакшому ми живемо на щодень. Якби могли усвідомити, що та людину, яка стоїть на моїй дорозі, стоїть там, бо її поставив Бог, то ми б до кожного ставились так, як вчить Ісус.
Коли починаємо служити іншим, то починаємо бачити навколо себе потребуючих. Ми ж здебільшого виходимо зі свого егоцентричного світогляду, тому й маємо перспективу свого життя.
Важливо, що християнство втілюється в реальність у конкретних випадках, у конкретних стосунках між людьми, а не ділиться на віру, яка є в нас, і на наші вчинки. Наше щоденне життя саме тому часто далеко від того, щоб ми жили цією вірою! Господь звертається до кожного з нас, щоб ми задумалися:
чи ми бачимо служіння ближньому як служіння самому Богові?

Владика Венедикт (Алексійчук)

"Цей рід не промине, поки не збудеться все це"
(Мт. 24, 3-35)

Це Євангеліє оповідає нам про останні часи, яких часто очікують зі стахом навіть християни. Однак чим є для нас останні часи? Це не лише період якоїсь руїни, краху, катастроф, катаклізмів. Останні часи-це час, коли вдруге прийде Ісус Христос.
Якщо ми у своєму житті навчилися жити з Богом, то тоді ми зустрінемося з тим Господом, якого прагнемо, якого шукаємо. Йоан Золотоустий каже свої знамениті слова до своїх мучителів: "Якщо хочете відібрати мені життя, то зробите мені ласку, бо дасте нагоду зустрітися з Богом, якого я шукаю ціле життя" Маємо вчитися зустрічатися з цим Богом щомиті, бо кожна мить нашого життя унікальна й неповторна, остання.
Якщо ми готові та спроможні зустріти Бога кожної миті нашого життя, а кожна з них може бути останньою, то для нас не страшні останні часи, бо у всьому і за всім буде Господь, зустріч із Тим, в якого ми віримо, до якого молимося, якого шукаємо!

Владика Венедикт (Алексійчук)

"Осанна! Благословен Той, хто йде в ім'я Господнє, ізраїльський цар!"
(Йо. 12, 1-8)

Євангеліє зберегло пам'ять про багато подій, коли Ісус Христос тврив чуда, проповідував, оздоровлював... Але водночас є моменти, коли Його не сприймали, ставилися до Нього упереджено, по-різному Його називали.
Подія, про яку оповідає це Євангеліє-вхід Господній до Єрусалиму,-це вияв радості людської душі. Один з отців Церкви каже, що кожна людська душа за своєю природою є християнською. Тому народ в цьому епізоді відчув, напевно, не стільки свідомо, як інтуїтивно, що перед ним не просто пророк, а хтось більший.
Це радісне привітання,пошанування особи Христа-чому воно для нас так важливе? Щоб ми теж уміли не боятися показувати й не боятися виявляти в собі своїх добрих рис душі. Але як часто нас ніби щось зв'язує-і нам складно прославляти відкрито Бога чи зробити добро! Боїмося, як інші сприймуть наші вчинки. Але якщо ми виявимо свої християнські погляди, чи не засміють?!
Тому це радісне вітання під час входу Христа до Єрусалиму подає нам приклад того, як треба відважно ликувати, свідчити й показувати свою віру в Бога!

Владика Венедикт (Алексій)

"Коли віруєш, то побачиш славу Божу"
(Йо. 11, 1-45)

Епізод про воскресіння Лазаря звільняє нас від приземленого думання. Згідно з людською логікою, людським розумінням особа не тільки вже померла, а її тіло вже розкладається. Однак бачимо, що стається щось, що цілком суперечить законам природи, людській логіці,-воскресення, повернення до життя Лазаря, яке дарує йому Господь.
Ми звикли жити в цьому світі за своєю людською логікою, маємо своє розуміння того, що відбувається. Але бачимо, що ця логіка має свою обмеженість.
Ця подія показує нам, як може діяти Бог через віру людини. Через усе Євангеліє проходить, з одного боку, Божа всемогутність, а з іншого-віра людини. Тому наше життя в Бозі будуймо саме на тому-на нашій довірі до Нього. Кожен наш гріх-це відхід від Небесного Отця. Наша довіра-це прямування за Богом.
Тому хай яким складним видається нам життя, будьмо свідомі: завдяки нашій вірі Бог може багато зробити в нашому житті.

Владика Венедикт (Алексійчук)

"Бог напевне навідається до вас і виведе вас з цього краю"
(Бут 50, 24)

У житті кожного з нас приходять якісь зміни, труднощі, спокуси, клопоти. Іноді ми вміємо собі зарадити, але частіше самі не знаємо, як розв'язувати свої проблеми. Буває, з якимись спокусами боремося навіть роками і не можемо їх подолати. Нас може сповнити зневіра, відчай, але маємо усвідомлювати, що Господь ніколи не дає спокуси понад нашу силу чи спроможність її перемогти.
Коли шукаємо підтримки-Господь завжди зразу приходить до нас. Приходить і визволяє нас.
Які б темні, складні моменти ми не переживали, які б проблеми чи труднощі не з'являлися, завжди вміймо в молитві довіряти Богові та знати: якщо треба, то Він прийде і визволить нас.

Владика Венедикт (Алексійчук)

"Я,-Йосиф, ваш брат, якого ви продали у Єгипет"
(Бут.45,4)

Перед нами відкривається дуже зворушлива сцена. Йосиф відкриває себе своїм братам, які колись продали його в рабство. Брати вчинили дуже й дуже несправедливо. Продати рідного брата-це і страшний, і водночас незрозумілий крок. Проте, з іншого боку, через їхній вчинок-немилосердний, жорстокий, грішний-Йосиф не лише потрапляє в неволю, але з часом займає високе становище і рятує своїх братів і батька від голоду. Який дивний Божий промисел!
Часто ми у своєму житті хочемо знайти логіку, постійно вимагаємо справедливості, правди! Можливо, навіть маємо жаль не тільки до людей, але й до Бога, чому Він це допускає у нашому житті. Але на прикладі Йосифа можемо усвідомити, що навіть кривди, які ми переживаємо, труднощі, проблеми в майбутньому неодмінно для нас вийдуть на благо. Наш народ це давно спостеріг, коли сказав: "Нема зла,щоб не вийшло на добро"
Уміймо бачити за всім, що трапляється, не випадковість, а те, що все дає Господь і воно в майбутньому неминуче вийде на добро!

Владика Венедикт (Алексійчук)

"Син Чоловічий буде виданий первосвященникам та книжникам,
і засудять Його на смерть, і видадуть Його поганам;
і насміхатимуться з Нього, плюватимуть на Нього,
бичуватимуть Його й уб'ють, Він же по трьох днях
воскресне"
(Мр. 10, 32-45)

Коли вдивляємося в життя нашого Спасителя, то бачимо, що воно містить різні моменти. Були приємні: Благовіщення, Народження, Його Преображення, Воскресення. Але також було багато моментів важких: коли Його заарештували, бичували, плювали на Нього, насміхалися з Нього... І це все було в житті Ісуса Христа,нашого Господа.
Подібно і в нашому житті-як каже апостол: "Хто з Христом страждав, той з Христом воскресне",-ми не зможемо обминути того, через що пройшов Господь. У народі кажуть: "Христос терпів і нам велів". Так само, як Спаситель пройшов через зраду, біль, глум, зневагу і навіть був убитий, так і кожному з нас доводиться переживати щось із того, про що говорить це Євангеліє.
Можливо, не раз ми відчуваємо від інших несправедливе ставлення, зазнаємо приниження, неприйняття, відкинення-але пам'ятаймо: це не є щось таке, чого б не мало бути у нашому житті. Ми часто вважаємо, що таких моментів не мало б існувати, але й це Бог допускає в нашому житті-значить, недаремно. І коли вміємо те все прийняти, як з рук Божих, та пройти всі випробування з Ісусом Христом, то так, як із Христом страждаємо, так і з Христом воскреснемо.

Владика Венедикт (Алексійчук)

"А ви,-спитав їх,-що скажете про Мене, хто Я?"
(Мр. 8, 27-31)

Добре, коли ми читаємо Євангеліє, Новий і Старий Завіти, твори отців Церкви чи інші духовні, релігійні твори. Добре, що ми знаємо про Бога, вчимо катехизм, науку Церкви. Але поки ці знання не будуть підкріплені нашим особистим досвідом пізнання Бога, доти ми будемо знати про Нього зі слів інших.
Кожен з авторів Євангелія-Марко, Матей, Йоан, Лука-написав те, що особисто досвідчив, і передав нам особисті знання про Бога. Коли читаємо твори якогось святого-Антонія Великого, Василія Великого, Пахомія, Григорія-хто б то не був, то це теж їхній досвід, те, що вони особисто бачили й пережили, як відкрили для себе Бога.
Для кожного з нас дуже важливо усвідомити: ким Бог є для мене особисто? У Євангелії, коли Ісус Христос питає: "Що кажуть люди, хто Я є?", учні відповідають, що одні вважають Його тим, інші думають про Нього інакше. Тоді Господь конкретизує запитання: "А ви що скажете? Хто Я є?" І будьмо певні, що це запитання до кожного з нас: "Ким Я є для тебе?"

Владика Венедикт (Алексійчук)