Візерунки для хвилин, годин і буднів...
Фарби обираємо самі.
Галереї пам'яті марудні
Носимо у серця глибині...
Та чомусь у миті швидкоплинні
Живемо минулим і "колись",
Може, досить вигдядати птаху синю,
А щасливо глянути у вись...
Споглядати неповторний ніжнообрій,
Плетиво вітрів поміж дерев,
І великі неба очі, неозорі,
І обійми Всесвіту, планет.
Поміж натовпу мандруючих спонтанно
Чи ритмічно заклопотаних щодня
Нерухомо і зумисне стану...
Між одноманітністі звичайних Я...

Коли ти йдеш, не озирайсь в минуле...
І не тягни з собою силоміць
Людей у спогадах, події на ходулях,
Несповнених надій каліччя хмиз...
З кишень повикидай старі блокноти,
А з телефону зайві номери,
І сумом не зітхай в мінорних нотах,
А сам себе по-новому створи.
Не бійсь сказати зайве, коли щиро.
Не відмовляйсь від мрії між вагань.
І віддавайсь коханню в щастя вирі
Всіх днів і буднів без чужих повчань...

Ніжуся в лелійних пелюстках,
У обіймах Всесвіту щасливих...
Аромат вдихаю, на устах -
Посмішка. Я жінка особлива.
Лагідно і тепло проведуть
Зорі в мандри по садах Самсари...
У світи прйшла не просто "буть..."-
Ладо і Дружина - неба дари...
Заповітне "мама" пригорну,
І благословення Усевишнє.
"Дякую" сердечно говорю
За теперішнє, майбутнє і колишнє.
В пестощі нестримані ночей,
Світлі ноти днів, меди ранкові,
Казки вечорові для дітей
Заплітаю оберега слово.
Ніжуся-радію всім дивам,
Проживаю-відчуваю кожне.
Доля так багато зичить нам
Пазлів чарівних життєвогожих...

Я так давно не бачила дощу,
Без парасолі йду по Оболоні))
Не всіх охочих в душу допущу...
В долоню крапель натрушу сьогодні...
Сповито ніжність ніжно у сувій
Енергій дивних осені і щастя..
І хворобливий стан не личить їй.
Ви не хвилюйтесь, дощ бува не часто...
Люблю кленовий спалах і дими
Із прибраних городів від бадилля.
Люблю тепло у пледи-килими...
Палкі обійми... Вихідний- безділля...
Туман дрібний-меланхолійний пан,
І вмиті шибки, і пиріг на кухні.
Із книгою залізти на диван..
По-польськи каву заварити в кухлі)

Печаль дощу меланхолійно пише
На листопадах трепетні листи.
Невчасно зашуміло у затишші,
У струмені життя з'явився ти.
Незнаний і далекий милий мрійник.
Розбурхання неспокоїв нічних.
Повзе-крокує стрілка. Б'є годинник,
Опівночі поетам помічник.
Замерзлі пальці зігріває кава -
То знатиму, чому несила спать.
І ліхтарі моргають золотаво
Щоб місяця над озером злякать.
Ти ходиш тут під вікнами самотньо.
Вагаючись між "щиро" і "онлайн".
Хай буде вибір вчасний і природній.
І зустріч без зітхань і запитань.

Привіт одеський телефон жадано
Чекав мрійливо і зітхав віки...
Хтось скаже, мабуть: "Нетерплячі дами..."
Відкаже хтось: "В собі чоловіки..."
А поки дощ змиватиме утому.
Голубитиме ввечері думки.
Тобі самотньо?Вдома чи не вдома?-
Напишуться в щоденнику рядки.
І суєтою зморене повстане
Єство в бажанні розділити шлях.
А новий вечір, як завжди, настане,
Засне в Шахерезадиних казках.

Райські яблука достигли у саду.
Дрібно осипаються додолу.
Стежкою до тебе підійду...
По траві збираючи довкола.
Терпкий смак чи пристрасті меди?
Чи гармонія осіннього причастя?
Евою не буду, то не жди.
Зваба для пізнання - то напасті.
Душам зустрічатися удвох,
Зазирати в закутки таємні.
Лікувать людський переполох,
Любощі леліяти буденні.
Ти не скажеш слова. Не мовчун.
Просто розумітимеш природу.
Трусить райські яблука Перун
Для кохання блискавок не шкода.

Світання спалах повзає по рамі.
Між розсипів морозяних на склі.
Вдихаю каву - і стаю гурамі...
Ні, не гурманом - рибою на дні.
У хвилях тропіків змиватиму утому
Кармічні дотики помірності широт...
А повернуся з теплоти додому-
Покину образ "змерзлий в банці шпрот".
І золотисто блиснувши пірнаю
В осінній день любові всіх світів.
Свої бажання помахом сповняю...
Світання спалах сонцем замигтів...