В голові - темно. Вони вимкнули світло і пішли всі з дому.

Світло моєї душі.
Я можу точно сказати, що тобі сниться вночі.
Я знаю, бачу..не мовчи...
Ти тільки не мовчи,
Промов хоч слово
І перед сном я заспіваю тобі колискову...
Світло моєї душі..
Ми з тобою бачимо одні й ті ж самі сни...не мовчи
Промов хоч слово..
Ти пам"ятаєш мою колискову?

Як діяти, коли думки летять шкереберть, коли все в свідомості стає з ніг на голову...робити так, як підказує серце? А якщо серце підказує якусь маячню? І якесь гальмо в голові, що ще ледь здатне працювати, повторює "ні".
Як би хотілось розкласти все по поличкам, рівним і гарним, а головне - міцним...де спогади, де дійсність, а де сподівання і фантазії...Якесь чужорідне тіло проникло в думки і все змішало. Такий собі мікс здорового глузду і дурних дитячих думок. Це скінчиться, це тимчасово, це якась хімічна реакція, не більше..навіть я сама не можу дати цьому ім"я...просто меланхолія, і якась невизначена байдужість до того, що ще вчора здавалось важливим..

Коли робиш дурниці, розумієш, що це не минеться і буде покарання, але робиш їх знов і знов...
...був
1 зі 100 відсотків, що саме тут і саме зараз це відбудеться...варто було лише подумати, варто було лише на мить, на долю секунди цій думці майнути в голові - і все...це сталось, і не від думки, а думка сталась від факту...та звідки я могла знати? 1 зі 100 відсотків.
Цей психоз треба просто перечекати.