Річниця

Цей пост мав би з’явитись вчора, але то таке.

Саме вчора відзначалась перша річниця бл*дського цирку, іменованого за якимось непорозумінням референдумами ДНР-ЛНР.

Зараз, рік потому, аборигени, що досі не звалили з процвітаючої Свиноросії, з гордістю розказують, що голосували за свою нізавісімосць, і купа невинних жертв, руйнування і весь треш громадянської війни того варті. Але ми добре пам’ятаємо, навіщо була ця вся клоунада, бидланів, які бігали із власівським ганчір’ям і орали Путєнввєдівайска. Бо хотіли тоді по кримському сценарію відхопити обіцяних великих пенсій, заради чого запросто зрадили країну, в якій жили. Хоча ще тоді варто було б задуматись, що поява хуєжлівих чоловічків з автоматами не обіцяє нічого хорошого, а поняття «Бомбас незавісім» і «Хунта, дай грошей» дещо взаємовиключні.

Мразійська Педерація, відома на весь світ своїми дітками-дебілами, такими як Абхазія, Придністров’я і Кримнаш, видриснула зі своєї зловонної клоаки дві найбільш виблядські псевдодержави – долбанецькі «народні» «республіки».

Втім, повторюсь, варто віддати належне і нашим дебілам, які за халявку зробили правильну картинку на кукарендумі. Війна – страшна річ, мені щиро шкода дітей, військових і просто нейтральних людей, що загинули в цій м’ясорубці. Але вічнообіссане кацапське біосміття, яке закликало до нас Росію, заслуговує на це все сповна. Пухнути з голоду, битись за гуманітарні подачки, бути розірваним мінами чи просиджувати рештки свого безглуздого життя у підвалах – достойна плата за зраду Батьківщини.

З Днем Народження, Новомразія! Сподіваюсь, він буде першим і останнім у твоїй нікчемній історії.