Приватизація
- 27.03.24, 22:03
І так, приватизація. - То така річ, про яку говорять по-різному. Потрібна, не потрібна, як на мене не повністю це питання вирішено ще з початку незалежності. Чи потрібно було проводить приватизацію державних піприємств? Чи потрібна приватизація землі, чи ні?
Почнемо з землі, в кінці кінців на землі підприємства і стоять, також із землі с-г призначення. Якщо коротенько, то по конституції народ є власником землі, тобто кожен з нас є співласником землі і її багатств. І людина перестає бути співвласником лише втративши громадянство, або життя. Але, на цьому доволі сильно грають, оскільки приватизація слово все-таки іноземне, і воно якщо щось таке не зовсім зрозуміле, злегка зачаровує. І якщо в людини був якийсь сертифікат на ососбисту власнність, і сказать їй, що заплати трохі, і отримаєш сертифікат на приватну власність, то вона з дуру почне платить, і кричать: "це все моє", хоча воно і так було її. Але, на цьому можна заробить: зробить якусь фірму, яка буде вносить координати в папери, і брать за це гроші. Впринципі усі її функції на цьому і обмежуються. Розмови про те, що ринок землі покращить становище селян досить-таки упереджені. Звісно, селянин може обмінять ту землю на гроші, отримає гроші, але позбавиться землі. Тобто ти отримуєш рибу, але віддаси річку в якій та вся риба живе. Розмови ж про те, що це підніме рівень сільського господарства теж не є вірними, оскільки рівень сільського господарства піднімає не те, що ти продав землю, бо по-перше тобі вже немає чого піднімать, бо ти землю продав, а тому хто купив немає грошей для того щоб піднімать господарство на тій землі за яку він ті гроші віддав. Тобто, той, хто має гроші, впринципі, при бажанні, міг би інвестувать - вкладать їх у спільну справу з селянином. Це був би підйом сільського господарства, і відповідно доходів і для селянина, і для того, хто хоче вкласти гроші в цю галузь.
Були дві протилежні думки щодо приватизації. Одні говорили, що вона не потрібна, інші - що потрібна. Чи можна було обійтись без неї взагалі? Впринципі можна, для цього просто давалася б змога людям створювать самим свої підприємства, мати право на виробничі потужності і на прибуток з них. І, хто не бажав працювать на тих потужностях, що були, міг створювать свої нові підприємства - фермерські господарства. Тобто розподілення мало б піти щось ближче до розпайовки. Це довгий еволюційний шлях, але ми пішли революційним: роздать усе і вся. Для чого? Революційний шлях він наче коротший, але, як відомо, затіюють революцію романтики, роблять фанатики, а користуються плодами негідники. Так само і в приватизації. Населення не мало навіть теоретичної підготовки до цієї справи. Тому потрібні були запобіжники, які дозволяли б і проводить приватизацію, і уникать негативних наслідків. Яка ж все-таки потреба була в приватизації? Перша, і основна причина, звісно,- це конкуренція. Здорова конкуренція дозволяє тримать високу якість продуктів і відносно низькі ціни, які відповідають даній якості. Адже не секрет, що при союзі з людей вибили господарський дух, і залишилось щось більше до спекулянтського, і наші економічні реформи, на жаль, в першу чергу посилили, як раніше казали, спекуляцію - посередництво, замість того, щоб мали посилить виробництво. Бо якщо сто людей виробляє тисячу тон зерна, а одна людина займається посередництвом, то при тій самій техніці, якщо сто людей почнуть займаться посередництвом, а одна виробництвом, зерна не побільшає, а в сто раз поменшає. Чи можливо було провести дану приватизацію інакше? Як казав мій батько: "Продали корову - купили телевізора". Але селянин, як правило, корову коли продавав, то в нього вже підростала теличка, яка за пів року чи за рік ставала коровою. В принципі, такий же принцип, таку народну мудрість, потрібно було покласти і в приватизацію.
Що таке конкуренція? Ніби все зрозуміло, але трошки тут не дописують. Говорять, що для конкуренції потрібно щоб був не один виробник. То є так, але потрібнен ще один фактор - щоб було надвиробництво. Тобто, колись в нас було двоє виробників автомобілів - "Запорожець" і "Волинянка", і конкурувать вони мали між собою. Вернемось ще раніше - до союзу. Там було виробників автомобілів трохи більше. Це був якісь москвіч, волга, жигулі. Ще раз, чи конкурували вони між собою? -Ні. Всі знають, що вони між собою не конкурували. На автомобілі стояла черга. Тобто, якщо приватизувать один з заводів, чи два заводи, чи три заводи, але вони не виробляють необхідної кількості тих автомобілів, які б покрили попит, то конкурувать вони впринципі не будуть. Самі виробникі не надто будуть перейматься, щоб догодить покупцю з ціною і якістю. "Що, ти не хочеш такого кольору? Там є інший покупець за тобою який купить будь-якого кольору будь-якої якості". Який з цього висновок? Висновок з цього, що якщо держава добре чи погано, але все-таки створила якийсь там заводи, фабрики, і може їх реалізувать, то чому б їй цим не займатися і надалі. Наприклад, автозаз почав вироблять в приватних руках всякі там ланоси і тому подібне - більш прогресивні автомобілі від запорожця, але якщо з якістю тут було трошкі покращення, то з ціною було погіршення, бо залишаючись монополістом, власники лобіювали недопущення, знову-ж-таки, за відсутності вітчизняних конкурентів недопущення конкурентів іноземних. Відповідно було велике завищенння реальної ціни того автомобіля.
Що ж мала робить держава? Я б робив би так: зібравши найкращих спеціалістів в цій галузі, за виручені гроші від приватизації, припустим, того заводу, побудував новий завод, і проїдав би вже прибутки, які давали б старий завод і новий завод. Ще раз повторю, якщо з'їсти свиню і поросят, не давши їм вирости - це не по-господарськи, це призведе до того, що сала ти їсти не будеш в скорому часі. Поросята селянами тоже з'їдалися, але тоді, коли їх був надлишок(надвиробництво). Тобто, якщо такий принцип був би закладений у приватизацію в 90ті, це набагато покращило б наше становище навіть на фоні неврегульованого питання обмінного курсу наших грошей до іноземних. Хоча, бажано, враховуючи, що в нас товарно-грошові відносини, будь які справи розпочинать з грошей. Бо неврегульювання курсу гривні до долара, а до того до купонокарбованця призводило до дуже негативних наслідків. Наприклад, завод, на якому станків було на мільйон, припустим, доларів, купувався іноземцями за сто тисяч доларів, вирізався на металобрухт, і за метолобрухт вони отримували триста тисяч доларів, тобто навіть з цієї точки зору не було мотивації для розитку виробництва. Тобто інвестори які приходили на такі заводи, вони приходили за прибутком, і коли прибуток можна було отримать в два-три рази більший лише від того. що ти купив і продав на металобрухт, вони це й робили, не обтяжуючи себе якимось виробництвом, яке дасть той самий прибуток за два чи три роки. Це все історія, але проблема в тому, що неврегульований курс гривні до долара залишається і нині. Різниця зараз менша, але держава для цього практично нічого не зробила. Різниця менша через те, що дуже багато заробітчан, і на грошовому ринку всередині держави з'явилося дуже багато валюти, і із-за цього менша різниця, але вона є, і вона все-таки в рази. Японія із штатами час від часу починають торгові війни, бо, мовляв, єна до долара там десь на кілька відсотків збільшилась чи зменшилась, і кожен починає приміняти один до одного антидемпінгові мита, щоб вирівнять ситуацію. Ми ж навіть на даний момент часу, маючи різницю у рази, тобто це не кілька відсотків, а сто-двісті відсотків, іноді більше, не робим нічого, а говоримо, що так воно і повинно бути. Чому так говорять? Тому що це пішло ще з радянського союзу, з дефіциту, а відповідно з спекуляцій. Люди хочуть вигідно торгувать - тут дешево-дешево купить, а там дорого-дорго продать. Якщо ти будеш тут дешево купувать, то тому, хто тут виробляє, буде залишаться дуже мало грошей. І єдиний вихід, щоб він міг отримать свої гроші більш-менш повністю, це щоб він був і виробником, і продавцем.
0
Коментарі