Остался в прошлом наш Великий и Могучий
Союз, такой родной и нерушимый,
Зато народ, – хотя и невезучий,
Но сделался державами, – хотя и небольшими.

И Украина – лишь одна из тех держав,
Имела просто неприличные размеры –
Себя в свои границы узкие зажав,
Была полна, практически сверх меры.

И это – не пустые так сказать, слова
Завистника киргиза или армянина –
Ведь эдакий размер – «52»
Имела только наша Украина.

И сразу захотелось нам войти в Европу,
И это был бы просто высший класс,
Но позволяется такое – исключительно потопу,
Зато на нас Европа положила… глаз.

Её интересуют только топ-модели,
Так нам забыть про сало и про поросят?
А что поделать? Раз в Европу захотели –
Пришлось своим размером сделать «50».

Пусть кто-то думает: худее – значит хуже,
Но мы то с вами знаем: это же не так!
Страна вся, как и талия становится поуже –
Вот мы и сунули в Европу свой «пятак».

Худеет Украина, а Европе – мало… мало…
И вот уже размер наш – «48»,
А вдруг введут табу ещё на сало?
Тогда уж, окончательно копыта мы отбросим.

Но, правда, мы и в голод научились выживать,
Так будет вся держава – будто балерина…
Резинки вместо сала будем все жевать,
Зато Европа скажет: «Браво! Украина.

Теперь для вас – у нас местечко есть,
Вот только, не открыта вам ещё дорога.
Какой у вас размерчик? Только «46»?
Осталось вам худеть совсем немного».

Давайте же затянем туже пояса,
Чтоб были мы подобны стебелькам укропа.
И в нас тогда поверят, будто в чудеса,
И, наконец-то пустит нас в себя Европа.

Кроме дорог широких – узенькие тропы
Встречаются нередко в этом мире,
И по одной из них мы доберёмся до Европы,
Имея лишь размер – «44».

А попадя в Европу, можем быть мы не у дел,
И как итог – нам не видать и хлебных корок,
Зато KING SIZE достигнут, но и это не предел –
Ведь нам доступны сайзы – «42» и «40»…

Чи можуть існувати гроші без людей?

Це (ясна річ) – питання риторичне...

А як би існували люди без ідей –

Зробити щоб життя їх було вічне?

 

Звичайно – люди є погані і хороші.

Але й не ті, й не інші вічно не живуть.

Тож довелось ідеї – втілити у гроші.

Так певні образи зі смертю не спливуть.

 

Чи можуть люди існувати без грошей?

Та звісно – можуть, бо життя ж не вічне:

Вдягатимуть солому, їстимуть мишей,

Та й їхнє житло буде чисто символічне.

 

Від цього будуть замерзати по ночах,

Кліщі і комарі їх доїдатимуть та воші...

І вічне запитання буде сяяти в очах:

„Навіщо в світі цім існують гроші?”

 

А відповідь така: „Щоб пам’ятати

Про тих, хто воював за справедливість,

Й своє життя готовий був віддати,

Не сподіваючись на нашу й Божу милість”.

 

І от з банкнот вже дивляться на нас –

Богдан Хмельницький – може не без болю,

Іван Мазепа – той що у свій час

Не шкодував себе за нашу волю.

 

Грушевський незалежність нам кував.

А міг би щастя – сам собі кувати.

А що натомість в нагороду собі мав? –

Багато тяжчі, ніж фінансів втрати.

 

Іван Франко та Леся Українка

У „слово” боротьбу свою вкладали.

В історії держави, це – сторінка,

За кожну букву у якій вони страждали.

 

Тарас Шевченко – те ж поет шановний.

І він як Бог, а не проста людина –

Він лідер нації, він батько наш духовний,

Він є – все те, що зветься „Україна”.

 

Тепер ці люди може корчаться в могилах,

Бо собівартості для себе не складуть –

Бо ті, хто з ними – тішаться у віллах,

Без них – босоніж по життю ідуть.

 

І як би бачили вони брудні ті справи,

В які, з грошами, їх приплутали ділки,

То добровільно б всі позбулись слави,

Й пішли б у небуття на довгії віки.

 

А мудрим пращурам нема-чого боятись.

Ну ось наприклад всім відомий „Ярослав”.

Хіба він може перед кимось вихвалятись,

Що олігарх у жебрака його украв?

 

Виходить – у багатих мудрості немає,

Бо тільки лиш дві гривні коштує вона.

Про небагатих, кожен добре знає:

Якщо ти мудрий – гріш тобі ціна.

 

Були б багаті мудрі, наче Ярослав –

Хіба лише б собі робили вони славу?

Тоді б і Україну – кожен смертний знав,

Як найзаможнішу у світі цім – державу.  

 

Про це ще мабуть мріяв навіть Володимир –

Великий та могутній князь всія Русі...

І завдяки йому, народ в наш час не вимер.

Так-так: його в кишенях маємо ми всі!

 

І ось у чому справді велич всенародна:

Великим, себе – кожен може відчувати.

Якщо ж якась купюра з цим не згодна,

Тоді достатньо – їх багато мати...

 

Й  нехай багатий бідних давить, гне –

За це спіткатиме й його колись біда:

Його й з грошима – смерть не обмине,

Хай на них буде, навіть сам СКОВОРОДА.

 

Ну що з того, що ви вже тисячі „відмили”?

Крім бідності – для інших, є у цьому суть?

Ви гроші не потягнете з собою у могили,

Й нове життя вони для вас не принесуть.

 

Та марні ці слова – тривають махінації...

Є лідери в цих справах, чемпіони.

Обмежень лиш немає для інфляції,

І всі рахунки вже ідуть аж на мільйони.

 

Ну як ви? – мільйонерів авангард,

Чи гідну вже знайшли кандидатуру,

Щоб, коли буде номінал „один мільярд” –

Портрет надрукувати на нову купюру?

 

Пінчук, Ахметов... інші мільярдери,

Обличчя ваші під цю справу – так хороші.

То й може ви і не такі вже шкуродери?

От тільки, звідки в вас такі шалені гроші?

 

...Та мусить пам’ятати кожен з нас:

Якщо ми за життя отримуємо „двійку”,

То як нас не увічнюй – в профіль, чи анфас,

Ми будем коштувати – ломану копійку...

 

Пошёл я с милой Анею

На ГОЛОСОВАНИЕ…

Сперва разделись наГОЛО,

Потом СОВАНИЕ было.

 

Презерватив надеть забыли,

И депутатика родили.

 

Проходит время, мы опять

Идём с женой ГОЛОСОВАТЬ

С презервативом из презента,

Но так родили президента…

 

Они на шеях нам сидят –

Едят и пьют. Руководят.

 

А чтоб от рук мы не отбились –

Они когтями в нас вцепились,

Как куры – деньги с нас клюют,

И нам на головы плюют.

 

О том, как мне пришла хана,

Расскажет лучше пусть жена:

 

…Пошла я с милым Ванею

К врачу на обрезание.

Чтоб муж так больше не поганил,

Врач срезал всё между ногами.

 

А мне бы – как тиски зажать,

Чтоб дармоедов не рожать.