Гм. знову ж таки ностальгія за Пентіумами 166 і тих, що з ними надихнула мене реанімувати давно забуту грульку. І я навіть не сподівався, що вона не тільки не вмерла, але здобула відкритість коду і шалену популярність серед гравців-необивателів.

Отже, пропоную вашій увазі класику і все ж найкраще з економічних стратегій реального часу з того, що я коли-небудь грав. Як і тисячі моїх однодумців - фани OPEN Transport Tycoon Deluxe.

Офіційний сайт

За рахунок відкритості коду і численним патчам гра стала ще стабільнішою, підтримує всі платформи, включаючи мобільні пристрої і вже намотала тисячоліття на інтернет-серверах.

Нема сенсу ділитися скріншотами своєї транспортної імперії, створеної за три дня )),  бо надто велика вже.

Грайте у своє задоволення 

 

Малята, розкаже вам дядько Вовчик казочку, але цілком на реальних фактах. Ну а хто спокуситься за цими мотивами мильну оперу на кшталт "Династії" знімати, то хоч в титрах не забудьте написати раба Божого Володюсика.

Отож, давним-давно, ще за царя БрєжньовА, коли за кордон їздило людей тіко троха, жила була цьотка М. Крутий перець її батько був, у самій Хвранції родину мав, 412 москвич рулив, а діти і внуки червону ікру не любили навіть, лише чорну. І був у цьотки М. чоловік С., котрому народила вона двох козаків-легінів красних. І все би було добре у цьому сімействі, навіть до костьолу ходили за совітів, та лиш язик мала цьотка М. гострий, любила ним постукувати по казанку чоловічка С. (ну а до слова, чоловічок С. то був статечний, центнерик як пити дати). І треба ж було цьотці М. його рухати, коли С хильнув якихось 50 дека - не втрималася рука і ненароком зачепила цьотку М. Отак і розбилось сімейне гніздечко, одним ударом. "Розійшлися дві дороги, дві дороги, два шляхи.." Отак цьотка М. і не втримала своє щастя, а то щастя, що надибала, якого теж С. прозвемо, заміж брати не спішить.

Але повернемося до наших баранів, ну себто козаків-легінів. За маминим фартушком з горем пополам позакінчували школи та ПТУ. Надумали женитися, правда по яких закутках неблагонадійних районів Львова вони жіночок шукали - то історія замовчує. Перший якусь кралю надибав, другий теж не відставав. Той парубок, що Т., то отримав від журавлів синульку Св. у подарунок, ну а той легінь, що А. то красуню-доцю в капустці знайшов. Та бери тепер і будуй своє щастя. А от ні - щось десь пішло не так. Перша жінка товариша Т. спочатку захворіла на туберкульоз, а згодом і з доброю половиною своєї сім'ї взагалі відійшла у кращий світ. Малим Св. не було ким займатися, бо Т. на роль дружини швидко знайшов заміну. До речі, Т. - талановитий чувак, був, картини маслом вмів на шклі мадзголити, правда так і спився з вершиною кар'єри в ролі вчителя праці. От і бомжують у своїй власній квартирі зі ще одною донечкою досі (аффтору не пощастило побувати в них в гостях, на щастя). А малий Св., я про нього і писав вже, кмітливий, але дурний, бо лінивий і брехло мале. Баба за нього вже три сесії здала, а він мав стипендії і соц. допомоги на дві штуки з лишнім - і вчитися не хотів. Все в комп. клубах ночами зависає. Вже, мабуть, цієї сесії не дасть.

А що ж забутий нами А. Його сімейне життя увінчалося тим, що друга половинка подалася до свідків Єгови і разом з тещею від чоловіка неугодного хліб під диваном ховали. Так він звідти і утік. Правда мабуть він вирішив трохи піти наперекір Фатуму, що прокляттям нависло над сімейством. Отримав вищу освіту, одну-другу. Одружився вдруге, і має тепер ще двох діточок. Мабуть дружина добра і є чудовою мотивацією (фінансовою також). Правда колишнє не відпустило його цілком - екс-жіночка часом надзвонює, коли після підзаробітку повії не в стані добратися до свого дому сама.  

От і казочці кінець, а хто дослухав, той може вгадувати, хто на цьому фото )). п.с. ну і подумати таки, коли і що пішло не так )

натискаємо ~Play~, щоб краще думалося тим, що під черепним термосом. 

От і прийшла пора, коли з-під ноутівського кулера віддає чимось, що схоже на прохолоду. Та, та. Мабуть зараз, тут і тепер зібралися істинні фанати графоманства у блозі, які не порозбігалися по басейнах, ріках і озерах.  Не вірю, що не хочеться, значить нема можливості. Ну а раз можливості нема, то треба себе чимось зайняти. Забавка на суботу з +32 за вікном простенька: відповідаємо на питання "Так" чи "Ні" і ставимо своє запитання наступному учаснику. Вперед! 

Раз, два, три, ..., десять. Ну все, тепер акуратно можна видихнути і знову схопити ковток повітря. Останніми днями воно стає все гарячіше і гарячіше на смак. На вулиці спекотно, всередині ніби і не жарко, але повністю знерухомлене повітря повільно висмоктує з тіла нервик за нервиком, а токсичні випари мікстіону ще зі вчора броунівським шабашем літають туди-сюди по кімнаті  Жовті листочки товщиною 0,13 мікрон  теж неабияк мордують нервову систему - лишній рух ножа по замшевій подушечці, -- і дзеркальна поверхня металу стає нікому не потрібним сміттям. Стареньке радейко з підключеними колонками від ще старшого компа деренькоче мелодії Ретро-ФМ.  Мабуть в мене один із найдорожчих відходів виробництва - 1250 доларів за унцію. Концентрація уваги  на границях можливого, настільки велика, що десять разів протараторена Миколина погода так і не карбується в пам'яті. Різкий рух, поворот, подих - і металева пластина з жорсткітю, що прямує до нуля, ненадовго зависає у повітрі. Згадалася невагомість космонавтів на орбіті. Довго не висітиме - втрата стійкості призводить до падіння під ноги. 

6 годин пекла перетворюються на 5 тис. см. кв. блискучої поверхні, викладеної сантиметр за сантиметром. На сьогодні праці кінець.  Його ще потрібно заполірувати і зняти залишки ватним тампоном, але вже зараз блиск металу заворожує. Фізично я висмоктаний, але цей глибокий, теплий, сонячно-жовтий колір гріє душу. Я люблю працювати із золотом.  

---

Комарі. Вони після сезону дощів і різкого потепління масово повилізали зі своїх схронів. Вчора вночі одна така зараза так вкусила в ногу, що аж мене розбудила. Я і заснути після такої втрати крові не зміг з годину, чи зо дві. Тому вважаю, що комарі, як і Ялинкович, повинні бути знищені. 

П.С. Аж не віриться, що такий райський куточок називається

К О М А Р І В

читаючи стрічку новин Фокуса, наткнувся на матеріал про кріоконсервацію тіл усопших. Люди, що твердо в основу своєї секти поставили віру в Науку, заморожують себе на сотню років, надіючись, що за цей час людство навчиться їх повернути до життя. І знаєте, не таке вже дороге це задоволення - 30 тищ. зелені. Розчаровує тільки мала кількість клієнтів - всього 12 на СНД. Причина банальна - люди просто не знають, що вони будуть робити з безсмертям ))) 

І таки це не смішно? Я знаю лише двох людей, яким за 80 років, котрі б змогли використати екстра-тайм з якою-небудь користю. А ви вже знаєте, що робитимете з безсмертям ?

мало-хто не зустрічав флудера цього , а тепер до фактів.

цей унікум відверто заєвляє, що крав, краде і буде красти і нічого йому за це не буде. Дослівні цитати:

"если бы все жили как я, давно бы этой страны бы не было....разворовали бы.. а так, воруют умные...а холопы пашут...

эта страна создана для того, чтоб ее разворовывали все кто умеет это делать хорошо..

..буду жалеть, что мало украл...чем больше упру я, тем меньше достанется тебе.."

---

Я навіть гублюся в здогадках, що на таке нахабство відповісти добропорядним громадянам:

- писати заяву в міліцію    

- знаходити і знешкоджувати самим 

- плюнути на державу з владою, яку виродки стараються наслідувати ;

- замінусити нах і спати спокійно з відчуттям виконаного обов'язку блогера  -2

- свято переконаним залишатися, що покаяння не омине цього грішника свічку за нього поставити, краще дві. 

- морозитися, що нічого не відбувається 

- сприймати за невдалий жарт   

так що???

 

далі копіпаст

Колись тубільці  на берегах Амазонки ризикували заходити в ріку тільки в міцних "трусах" з... шкаралупи  кокосового горіху! Зараз же місцеві жителі купаються в місцях, де можуть зустрічатися кандіру, тільки в щільно прилягаючих плавках.

Сомик ванделлія, або кандіру (Vandellia cirrhosa) - прісновода риба, яка водиться в річках Амазонії і вважається серед місцевих жителів найбільш страшною рибою, ще страшнішою, ніж піранья. Рибка не більше 15 см в довжину, має вугроподібну форму і майже прозора. Частенько зустрічаються екземпляри розмірами не більше сірника. Кандіру паразитує на іншій рибі. Сомик відчуває потоки води, що видихаються іншою рибою  і запливає по них в зябра. При цьому він розчепірює колючі вирости і живиться кров'ю з кровоносних судин в зябрах, чому отримав прізвисько "бразильський вампір". Сомик не смокче кров - після укусу кров витікає із зябер сама. За 30-145 секунд сомик насичується і покидає рибу-хазяїна. Місцеві жителі бояться цього сомика, тому, що він може заплисти в анальний отвір, вагіну або - у разі маленьких екземплярів - в пеніс голої людини до самого сечового міхура. Він живиться кров'ю і навколишніми тканинами що може викликати сильні болі. Кандіру знаходить своїх жертв по домішці у воді аміаку що виділяється із зябер в процесі дихання риби або у випадку з людиною з сечовипускного каналу. Дві-три краплі сечі кандіру чують за 20 метрів. Безпомилково знайшовши пахнючий об'єкт (статевий орган тварини або людини), кандіру забираються в сечовипускний канал і просуваються до сечового міхура. По дорозі вони десятки разів присмоктують до слизової оболонки, чим викликають страшні муки. Без оперативного втручання частенько сомика не витягнути. В більшості випадків операції проходять без наслідків. Традиційно застосовують соки двох рослин, які вводять безпосередньо в місце прикріплення рибки, яка при цьому гине і розкладається. Без медичної допомоги ураження сомиком кандіру може призвести до смерті. Сомик гине завжди, оскільки вибратися з людського тіла не може, оскільки людина не є типовим хазяїном кандіру.

Хто ще не знає, то пора вже таки знати, що у Бандерштадті завелася мережа закладів харчування ФЕСТ під проводом "Криївки" і ще десятка інших, менш розкручених концептуальних закладів. Кожен з них має свою ідею, чи то дух УПА в "Криївці", чи зародження мазохізму у Львові, винайдення "Гасової лампи" чи Львівської майстерні шоколаду. Так, маркетологи вдало експлуатують невибагливого туриста у його бажанні перекусити, відвідини кожного закладу не позбавлені атракції, як висловлюються самі автори ідей - заклад повинен залишитися не тільки в шлунку, але в голові відвідувача. 

Дім Легенд - останнє відкриття цієї мережі. Будинок сажотрусів зустрічає вас трамвайчиком, що курсує по стіні будинку та драконом зі спалахуйкою в писку.   (фото звідти ) 

 

В середині, окрім сувенірів, кожна кімната присвячена певній легенді Львова. Правда маразм креативу доходить до того, що дракони, як виявилося, стали предками львівських левів )). Зустрічає на вході вас "справжній" сажотрус, котрого треба конче посмикати за будь-який орган. Всередині вас пригощає його численна родина карликів - що ще потрібно довірливому туристу ??

П.С. Даремно, ой даремно петельку вони над столиком повішали - дехто може невдало пожартувати. 

П.П.С. Секретно. Лише для мешканців Лемберга. Стидно, реально стидно, що цей ресторанний бізнес розвивається в орендованих приміщеннях аварійних будинків без їх реконструкції людьми, наближеними до депутатсько-бурмістрівської когорти. Мені не так шкода похвалити бізнесменів, які навчилися заробляти непогані гроші - мені шкода тих будинків, які після виконаннчя за 3 роки бізнес-планів і остигання ажіотажу туристів залишаться сплюндрованими цими закладами безповоротно. Не знаю, чи вам, але мені одразу кидається в око те, що власники торгових марок ресторанів не є власниками самих будівель, і ремонти в них роблять лише там, де без нього ну просто не обійтися ((. 

Пришліть якого гарного рецепта крільчатинки. Чув, що м'ясо їх тушок - відомий дієтичний делікатес. Правда не знаю, чи декоративні породи кролів такі ж смачні, як звичайні. (Баженову трафила амнезія - нема в кого порадитись ), але мені вже сил нема виганяти сусідських кроликів з мого газону. Як не одних сусідів, то інших дві наглі стрибаючі морди хрумають та Бог з нею, травою, але вони квіти жруть.    Що то за мода така, пускати кролів пастися на вулицю без намордника . 

"Спогад" 1. Це як вітер, це як діти Те, що тікає назавжди Це як кохання, це як квіти Те, що втрачаєм навіки Приспів Я не відпущу спогад (2р) 2.Перший дотик до твоїх вуст Перший обпік твоїх очей Чуєш як б'ється серце моє Це я згадую тебе Я не відпущу спогад (2р)

Все що маю...все що маю я це СПОГАД!

сайт гурту

---

Виступ гурту в півфіналі шоу "Україна має талант".

Голосуйте смс з кодом 03 на номер 7766, якщо я правильно запам'ятав.