божевільно правильне

прямуючи додому вчора в доволі набитій маршрутці, довелося мені їхати біля доведеної до божевілля старенької бабці. За тих кільканадцять хвилин поїздки мені випала якась така виняткова нагода вислухати літопис життя цієї людини: про її муки на морозі в -52, про те, що вона за 25 років дослужилася з Управлінні виконання покарань до полковника, що вона мусила там працювати, щоб мати змогу лікувати хворого на астму сина. Зрештою обіцяла дати в зап.часть тому дядьку, що хотів стулити їй рота. Не кремпувалася побакланити нашого прем'єра та всіх москалів, а, виходячи, сказала: "Дякую. Щасливої всім дороги і пам'ятайте, що ми українці, а не гімно."