День з життя п'єцика.

Прийшов час і пора йому попрацювати. З комори наносили парочку-другу мішків дровець - благо з будови завжди обрізків залишається вдосталь - і газом запалюємо вогнище під блядами. Спершу полум'яні язики облизують полінця та хвойні обрізки нехотячи, норовлять їдким димом заполонити весь підвал, але в міру того, як прогріваються канали димоходу, з веселим тріскотом іскорки несуться туди, де їм проклали трасу руки пічника. Усе, тепер газ можна перекривати, бо жару в печі вже достатньо - не погасне. Була б то зима, то сам би постелив собі наверху ліжничок і погрів би свої старенькі, без малого чвертьстолітні кості. Але сьогодні в п'єцика інше призначення. Над блядами на решітці розкинулись скибочки соковитих ще яблук, там, де мав би лежати я, на кальці розляглася вже підсушена заздалегідь партія сушенятини. Але найсмачніша частина яблук на бритванці подалася в духовку. Няма-няма, печені яблука в такій духовці получаються з неповторною скоринкою, припечені, рум'яні. На місці вирізаної плодоніжки наливаєш ложечку меду, акацієвого, квіткового, будь-якого, і смакуєш цю божественну амброзію. Лише так можна отримати довершений смак першої і другої страви з десертом вкупі.

Задоволений, з посмішкою від вуха до вуха, яка не збирається сходити в найближчий час, піднімаєшся ще вище по сходах до своєї кімнати, (а по дорозі аромат яблук печених змінюється їх аналогом сушеним, а той запах знову витісняється теплим ароматом вогнища) і розповідаєш все це вам - ну хіба не класно podmig