Записки здихаючого на Макарській рів'єрі. Ч.1.

Заплановане на 6,00 вирулювання зі стін рідного Львова звісно що затягнулося на добрих хвилин 20, бо пакування манаток в багажник не стимулювалося бажанням похлюпатися в морі ще сьогодні. Дестінейшн-фікс першого дня дороги призначено на Балатоні -- не так далеко, але в часовому континуумі далеко більша половина дороги.

До Ужгорода за кермом я, дорога знайома, на ній навіть їхати можна, тому в Карпатах поганявся з естонцями на Honda Civicу, азарт пробрав так, що на перехресті з даїшниками обійшов справа 5-літрового побратима S-класу. Даїшники мені це простили, а він ні (.

Вирішили не їхати на Чоп (і правильно зробили, знайомі потім розказували, що черги на мадярському кордоні не було, але перетрясли мало не кожні труси -- принизлива процедура, тому хай ікнеться всім контрабандистам, які в цьому винні), а вперше поїхали до словацького кордону в Ужгороді. Перехід фактичо в місті, доволі затишний, але, як завжди, приймаюча сторона затримує чергу, тому хай качка копне митників, які рухаються як черепахи з повними штанцями.

Вкотре переконався, що кобіта за кермом представляє собою підвищену небезпеку. Підїхав в порядку черги, зупинився, спостерігаю, як Skoda Fabia на малюсінькій швидкості задом йде по небезпечному курсу в сторону мого заднього крила. Посигналив разок, другий, але дні її заднього бампера та плафона ліхтарів були пораховані, з хрускотом вони тріснули, залишивши шрами на диску мого заднього колеса (.

На прикордонні Словаччини відчувається значний вплив українського етносу: церкви, хрести обабіч дороги подекуди підписані кирилицею. І так аж до Кошиць, а одразу за ними наштовхнулися на трущоби циган -- оце так Шенгенська зона. Націоналкою в'їжджаємо до Мадярщини: вже вкотре переїжджаючи пункти пропуску новопредставлених країн-учасниць Угоди, складається враження, що на них точно вже стигли відзняти пару-трійко бойовиків зі стріляниною та пожежами.

На автобан виходимо в Мішкольці. По ходу тре брати віньєтку за 8 євро, але можна ризикувати і не платити. Про угорський бан розказувати скучновато: 130 на круїз-контролі, 160, коли набридає дрімати за кермом. Проїжджати через Будапешт треба або з чуйкою і доброю орієнтацією в проторі або з навігатором. З першим варіантом надійніше --  ситуація з дорогами в столиці змінюється швидше, ніж оновлюються карти в неті.

За Будапештом пряма дорога на Балатон, який ми успішно минаємо -- не любимо ми мадярів і край (на замітку автомобільним подорожнім -- заправки там рідко, а чим ближче до кордону, то їх там зі свічкою не найти).

В проміннях сонця, що заходить, переїхати кордон Хорватії так само легко, як взяти чек до оплати за проїзд до Загреба декількома кілометрами далі. Столиця Хорватії спочиває в долині навколо покритого лісом пагорба і своїми розмірами та кількістю населення нагадує Львів. Йдучи по трасі, ризикуєте навіть не помітити міста з тисячолітньою історією. 

Темненька нічка вітала нас тоді, коли ми в'їжджали до Загреба з півдня. Без карти, без найменьшої підозри про готельну інфраструктуру на першому перехресті звернули на привітну вулицю: "ulica Ukrajinska" )))

Готель Стелла 3* заслуговує на те, щоб його похвалити. Знаходиться між самим Загребом та його аеропортом. Перебудований, а тому високотехнологічний. Аж задуже. Для прикладу, коли три рази глушив кондиціонер, а він, зараза, знову вмикався, то виною була зовсім не поломка, а уважний адміністратор за рецепцією, що його тричі вмикав. Номер має свою кухоньку, повний комплект начиння, побутової техніки та велику ванну з діодною підсвіткою -- є на що глянути. Сніданок ситний у вигляді шведського столу і продукти смакують по-домашньому.

Кілометри до бажаного моря з новими силами після міцного сну тануть невимушено легко.

Кінець Ч.1. Слайди будуть потім.