Весілля -- дар, служіння, пекло?

В неділю розпочалась літня пора одружень. І хочеш того чи не хочеш, а всюдисуща і проникаюча навіть сюди жорстока реальність змушує почесати макітру з думкою про неминучий священний союз двох половинок.

Ніби багато вже сказано, що любов (читати  "секас" тим, чиї серця ще не смакували високі почуття) то передусім дар. Що любити справжньо можна тоді, коли щось для того жертвуєш. Та навіть час потратити, то вам не хухри-мухри.

Згадую час своїх перших стосунків, тоді, коли простий побут ще не розвіяв романтичного їх присмаку. Моя одногрупниця тоді нам заявила, що любові не існує, існує пристрасть, яка закінчується звичкою.

Парадокс. В той час коли я розбив корито спільного часопроводження з привичною партнеркою, одногрупниця вже давно бавила дитинку в, на вигляд, щасливому шлюбі.

І я не один, бачу, в пошуках любові. Цитую комент зі свого блогу:

Вован, скажу так: - без комментариев и нравоучений ... но размножаться все-таки надо ... ... Колись в дитинстві у моїх батьків була така книга - Домоводство ... Товста така ... Там були відповіді на всі питання - від будівництва власного дому ... до доїння корови ... В розділі "Сім'я та шлюб" було написано - Сім'я створюється для продовження роду ... Мене це бісило ... А як же любов ??? ... ... Виріс, маю свою сім'ю ... Та воно то так і є ! ...  

Шукають ніби всі, але чи знаходять ту любов, що шукали - мені невідомо. А може всі переживання зведуться до банального компромісу між дівчиною в руках та стюардесою в небі. 

а тим часом фоторепортаж з розписки родичів