День, вартий життя )))

Хоча насправді він почався вчора вночі, коли ваш покірний слуга вже покидав простори свого віртуального дому для переселення у світ, по ту сторону закритих повік. Звичну тишу, часом порушену гавкотом мого пса, прорізало, ні, радше прошкребло дивне дзижчання. І не повірите, хто приземлився у мене на колінах. Його посеред зими я не чекав і з широкими очима завантажував у оперативку назву цього звіра.

А бедрик на мій подив не зважав і повзав по нозі, віщуючи наступний день божественно красивим.

Пам'ять стерла з чарунок своїх час, коли востаннє я ставав так рано. Але це класно відчути, що ти потрібен, що тебе хтось чекатиме. Тому ранішній туалет і вйо, безлюдними вуличками сонного міста до клепаних арок дебаркадеру.

В білому точно позитивні люди, особливо коли вони примружуються і посміхаються. Ви ще не розумієте, в чому позитив? Тоді вважайте, що він у намолених стінах XIII-XIX століть, у запаху сіна і світлі зірок десятка шопок, у кам'яній пієті Личакова та вітрі, що рум'янить щоки опісля 306-и сходинок, що залишились під вами. Та він ховається у зігріваючих ковтках кави, рівно ж і в десерті з назвою не інакше , ніж "Око пророка". Це тепло проникає всередину на кшталт "Токатти і фуги ре-мінор" і вибухає за келихом червоного вина у "Академії" словами Туве: