Охочий до «Балтіки» з пересушеними Анчоусами – буде тобі Бандера із щирого золота біля «Великої Кишені»…
Все, абсолютно все, що уперше – це хвиля Хвилювань, радість Пізнавань, острах перед Невідомим і т.д. і т.д.
А в мене особливо цікаві відчуття, бо у свої сорок два ніколи не мав власного Блогу і ніколи не писав статті. Вдячний «малій каві» за призабуті емоції від чогось дійсно нового і, можливо, перспективного. Дякую. Якщо сподобається мені ця модна нинька штукенція, тобто Блог – з мене добра кава з бальзамом… Бальзаму хіба трохи, але не псевдо-прибалтійського, а ріднесенького, Прикарпатського.
Часу обмаль, а треба роз’яснити усім охочим читати мій блог, чому це так не по-європейськи – цмулити расєйскоє піво «Балтіка» із ніби-то «прибалтійськими» в’яленими анчоусами у справді європейському Станіславові.
Отже, до роботи, тобто до роздумів:
- пиво «Балтіка» не тільки невиправдано дороге, але й справді гімняне як на колір, так і на смак, до того ж посмерджує несвіжими шкарпетками;
- треба дуже по-западенському і з патріотичним блиском в очах шанувати і підтримувати російського товаровиробника, щоби купувати це пійло для дурненьких телят, ласих на телерекламу;
- щодо «пивних анчоусів» у пакетиках – у Європі досі не можуть зрозуміти цієї суто української забаганки перебивати смак і аромат якісного пива запахом «мікротараньки» чи, як тепер кажуть, «анчоусом». Зауважу для справедливості, що вже з’явилася значна частина співгородян та жителів прилеглих населених пунктів, яка полюбляє смітити всюди шкарлупками фісташок чи пакетиками від арахісу – це теж модно і круто!
А до чого ж тут Бандера, запитають мене, - навіть ті, що взагалі не ласі до пива і не шанують галасливі пивні точки, а полюбляють тихі посиденьки за філіжанкою кави? Хіба можливо у національно свідомому Станіславові згадувати ім’я Вождя і Провідника всує? А як щодо політичної кар’єри?
Отут є для вас, шановні та мислячі читачі блогу Руслана Коцаби, цікава інфа із самого лона міської влади, тобто з сесії міської ради європейського міста Івано-Франківська. Лоно – це не мер, це – міська депутатська сесія, а мер у організмі міста – трохи інший орган у тілі влади, хоча і подібний у використанні, про що якось згодом…
Дуже патрійотична інфа пройшла напрочуд непомітно, а суть її в тому, що сесія стурбованих недолею України міських народних обранців «прогаласувала» за проект встановлення пам’ятника Степанові Бандері вартістю 15 (п’ятнадцять!!!) мільйонів гривень! Бо ж ювілей незабаром, та ще й бюджет міста не прийнятий.
Ще раз повторюю – П ’ Я Т Н А Д Ц Я Т Ь М І Л Ь Й О Н І В гривень, тобто Т Р И (!) «лімони» американських доларів. Зачудовані цією цифрою, нє?! Для можновладців я навіть конвертував (за курсом) у звичну для них валюту.
В славному європейському місті Станіславові прийнято не сперечатися у фінансових питаннях, присвячених довгообіцяним пам’ятникам Шевченкові, Франкові, Бандері, Шухевичу чи пам’ятним дням-ювілеям в честь цих дійсно заслужених Українців.
Проте мені це, як чесному чоловікові, до одного (сидячого) місця, бо ставлюся до Політики, як до свого Хобі, а тому цікавлюся і займаюся нею для самореалізації та задоволення, а не з примусу…
Більше того, натвердо впевнений, навіть живо уявив собі, яким праведним гнівним рум’янцем зараз наллються щоки «професійних патрійотів», які звикли звично підносити нескромний погляд до неба (бо злодійські очі видають!) і модно, по-американському, класти руку на серце під час Гімну (бо ж ця рука, особливо ліва, нічого не крала!) чи смачно кричати «Слава Україні!», коли вдасться вкрасти якусь чергову тисячку або мільйончик долярів чи гривень з народної кишені…
Бо не тільки Руслан Коцаба, безробітний патріот-ідеаліст, але й усі вдумливі читачі цього блогу впевнені, що галицькі рагулі завжди крали і крадуть, згадуючи щохвилини Неньку-Україну чи Великого Бандеру. І очі відразу до неба, рука самі знаєте де (див.вище).
Маю скромну надію, що ця яскрава категорія, тобто галицькі рагулі, інтернетом користується ледь-ледь, бо ж нема часу – Україна у небезпеці, а вони де, чому не у Верховній чи якійсь іншій раді, чому не мільйонери чи якісь там мільядери?
Прикро визнавати, але зараз гасло «Слава Україні та Бандері!» - гасло бидла (читай тут «галицького рагуля») для того, щоби бидло з маленької літери обирало Бидло з великої літери і воно у свою чергу потурало ще меншому бидляткові… Гірка правда, але правда.
Але тут складніші, немов якісь фільозофські категорії, тому пропоную повернутися до злощасних п’ятнадцяти мільйонів чи до Степана Бандери – кому як зручніше. Це ж три (ТРИ!) центнери щирого золота, статуя у людський зріст, а якщо ще всередині зробити пам’ятник Вождеві пустотілим, то… Уявімо, який солодкий щем пронизав серце «професійних українців» - 15 «лімонів», вау! Слава Україні, вау!
Мисляча частина інтернет-аудиторії (та, яка не тільки анекдоти чи порносайти полюбляє) здається зрозуміла, що пам’ятник Степанові Бандері із щирого золота у повний зріст на європейській площі – це дійсно справжній західноукраїнський прорив. А як іще туризм розвивати? Бо туристи-іноземці зі своїх ситих закордонів за тисячі кілометрів приїдуть дивитися на золотого Бандеру.
Спочатку надивляться на Бандеру, нафотографуються біля нього і з ним до несхочу, а згодом, пороззиравшись довкола «Європейської Площі», захочуть роздивитися і центральноєвропейське місто Станіслав-Франківськ та його мешканців-небораків.
Для тих щасливих городян, які не слідкують за дотепними роз’ясненнями нашого рідненького україно-литовського мера, безкоштовно роз’яснюю, що наша Європейська площа – це автомобільне кільце між обласною дитячою лікарнею, «Великою Кишенею», бензозаправкою російського «ЛУКОЙЛу» та колишнім гуртожитком для глухонімих. Згадали? Ну там колись стояв німецький танк із червоною звіздою! Ага, пригадали – ото і є сама що не є справжнісінька європлоща.
Повернімося до наших євротуристів… Помріяти нам не заборонено. Що ж далі?
Далі втомлені та вражені єврокрасою європлощі туристи вже десь ближче до центру міста за філіжанкою кави захочуть подумати, чому такі привітні, розумні, дотепні, підприємливі та працьовиті франківці вибрали таку кумедну владу, яка замість елементарного ремонту доріг, дахів, капремонту старовинних будівель, вчасного прибирання центральної частини міста від порожніх пляшок російської «Балтіки» та пакетиків з-під маленьких пересолених запліснявілих анчоусів, закупівлі банальних шприців чи бинтів і дешевої вати у міські заклади охорони здоров’я, дотримання інших незчисленних обов’язків гей-би відповідальної влади витратила п’ятнадцять мільйонів людських грошей на «золотий» монумент Бандері!
Не хочу вибачатися перед тими, хто з криком «Слава Україні!» розкрадав останні сімнадцять років Галичину – вони недостойні мого вибачення. Але хочу звернутися до мислячої частини городян: справжня пам’ять - у серці, а не у пам’ятниках за 15 мільйонів серед злиденного міста і злиденної європлощі. Справжня пам’ять про великого Провідника не має жодного стосунку до прибацаних офіціозів влади.
Степан Бандера, якби був живий, певно і стовідсотково, що боровся б проти такої немудрої (вже гей-би не окупаційної) влади, яка за кровні людські податки займається таким непатріотичним маразмом!
Людоньки, та ж якби ці злощасні п’ятнадцять мільйонів витратити на якусь справді патріотичну справу, для прикладу – взяти на повне забезпечення ще живих воїнів Української Повстанчої Армії, купити їм усього, чого потребують, найняти їм водіїв, щоби трохи світу та інший, світлий бік життя побачили перед відходом у Вічність. Вони ж бо заслужили на чесне вітання «Слава Україні!» Та й залишилося їх декілька чоловік. Ця сучасна і справжня повага до них і буде справжнім пам’ятником Бандері, вона ж дасть справжній патріотичний урок для підростаючого покоління.
Це молоде покоління згадує про Бандеру тільки тоді, коли від занять звільняють, щоби постояти на черговій масовці ніби-то в пам’ять Великому Українцеві. Мають «насолоду» ці молоді українці послухати «професійних українців», а разом з тим поспостерігають молодим неупередженим оком, які дійсно збідовані справжні ветерани-упівці, про яких патрійотична влада згадує тільки на роковини чи перед виборами…
Але маємо те, що маємо – джіпи і «мерседеси» чомусь купує тільки головний «націоналіст» Конгресу Українських Націоналістів Льоха Івченко, підрядчики та будівельники вже прикинули, яку кількість мільйонів із тої суми, що ніби витратиться на «золотий» пам’ятник треба «відстібнути» замовникам, тобто бюрократам з міської демократично обраної влади, приїде хтось із київських «вождів» та «вождиць» попіаритися на відкриття п’ятнадцятимільйонної статуї Степана Бандери, а далі – мертва тиша, сум та дорожезна площадка для брудних, шумних і сирливих голубів.
Вже пізно, треба зараз заснути, але розхвилювався до неможливості. Я для себе чітко усвідомив, що якби Бандера зараз жив, то багато кому у цьому центральноєвропейському місті не було б жодного шансу вижити, маю на увазі деяких (ой, чи деяких!) можновладців.
Степан Бандера завжди закликав патріотів робити реальний Чин, тобто Вчинок, а не поклонятися неживим скульптурам, закликав (і сам це здійснював!) фізично знищувати гнобителів народу, а не обирати придурків, які від захланності, зарозумілості та тупості не знають як доцільно і патріотично використати бюджет міста. Зауважте, при мовчазному потуранню громади! Бо заслуговуємо на тих, кого обираємо… Прикро, але заслуговуємо.
Якийсь злий вийшов мій перший блоговий запис, чому ж так, адже приятелі вважають мене добряком… Дивно.
Насамкінець в тему від безсмертного Кобзаря :
«По закону апостола
Ви любите брата!
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті.
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
Та й лупите по закону
Дочці на кожушок,
Байстрюкові на придане,
Жінці на патинки.
Собі ж на те, що не знають,
Ні діти, ні жінка!»
ПОРА жити! ПОРА творити Добро! ПОРА стати Українцями!
зубнюки...
Вибачаюсь за те, що не відповідав на коменти, бо на смартфоні це було нелегко - але функції модерування старався виконувати вчасно і справно. До зустрічі, дорогі мої інтернетні друзі! Не хворійте і не потрапляйте у наші "медичні" заклади! Щасти вам... 