Давно не писав у щоденник — у паперовий, електронний, чи у інтернеті. В принципі, нічого особливо не відбувається. Ввімкнено режим "за течією". Бентежить хіба що погіршення зору. Користування смартфоном у темряві хоч і допомагає заснути, але шкодить очам. Ну а світло не вмикаю, тому що вночі ніде не світиться. Чим замінити посиденьки в інтернеті?

Єдиною позитивною новиною можу назвати додатковий підробіток. Він рятує від простою на основній роботі. І разом виходить більше, ніж якби працював на одній роботі. Хоча й там, виявляється, є що ще доопрацьовувати. Занурення в роботу — теж свого роду спосіб абстрагуватися від реальності та відволіктися від відсутності розваг.

Одне відео на Ютубі набрало шалену популярність і при цьому за кількістю переглядів перевершило рекорд давніх топових відосів. Не знаю, чому відбувся різкий стрибок переглядів. Гадаю, вся справа у правильно підібраних тегах і назві. Додалися і нові підписники. Тепер їх у мене більше сотні! Правда, дизлайків теж побільшало. А у коменти активно лізуть рашистські боти з риторикою, мовляв, у вас така сама військова техніка, то не російські, а українські танки. В тому, що це боти не сумніваюсь, оскільки вони погано знають матчастину. Ну не було у нас на озброєнні вундервафлів на базі Камазу "Панцир-С" і "Тайфун". Танки теж модернізовують по-різному. А деякі БМД і БМП є лише у кацапів. Але боти не розуміють. Шо з них візьмеш: нагадили у коментарях — і втекли. Тому вирішив їх банити.

Взагалі, з відеоблогом дивна ситуація: з Лаптєстану глядачів більше, ніж з України, хоча у мене україномовний канал.

Гарна мотивуюча пісня від "Пациків з Франека" в легкому реміксі.

Рано чи пізно, в житті чоловіка настає момент, коли голитись нема сенсу. Цей момент настає в районі 35-40 років. І нажаль, таке став помічати і у себе. Щестина відростає дуже швидко: "прополювання" вистачає лише на один день, а гоління взагалі не дає толку — лише трохи підрізає зарослі, але залишає високу стерню, яку видно і відчутно на дотик. Навіть Gillette не допомагає! А тепер ще й на щоках збільшується кількість порослі. На винищення зайвого волосся вже потрібно витрачати не менше години! Не менше години, Карл! А результату вистачає на один день. Іноді, на два — але тоді помітно щетину.

Ну, так і повинно бути! А я не хочу бути волохатим! І що робити?!

Щоразу коли бачу новинки в супермаркеті сподіваюсь, що вони будуть на полицях. Однак часто анонсованих новинок нема. Пробував замовити бажані товари онлайн, однак передзвонили і сказали, що замовленої продукції нема. Схоже, вони не завозять товари з інших супермаркетів мережі. Ех, а я сподівався. Хоча логічно, що заради одного покупця не будуть спеціально везти одну одиницю товару, якщо відвантажують оптовими партіями. Дивно, що не завозять весь асортимент.

Цікаво, чи є тут товарознавці? Мені здається, що новинки просто рідше осідають у місцевому супермаркеті, а у інших магазинах мережі вони цілком можуть бути.

Натрапив на розгорнутий пост журналіста Юрія Бутусова на Ютубі (так, там тепер можна не лише завантажувати відео, а й писати пости). Про війну і очікування. Хто захоче, може почитати повністю, я ж наведу основні тези.

Коли закінчиться війна? Вона вже триває 8 років, тому не треба вірити всіляким "експертам", які розповідають, що війна скоро закінчиться. Не закінчиться. Вона триватиме ще багато років.

Чи зупиниться росія, якщо захопить Донбас? Ні. "Російська армія зупиниться тільки там, де вона буде розбита".

Чи закінчуються у росії ракети та гармати? У Лаптєстана величезні запаси зброї. До того ж, у них посилено працювала військова промисловість. Тому російське озброєння ще довго буде переважати союзницьке.

Чому НАТО дає мало зброї? НАТО дає багато зброї, просто Україна не створила власних запасів озброєння. "Нам передали основних озброєнь та боєприпасів набагато більше, ніж у нас було запасів до війни."

Звичайно, є й обнадійливі тези. Наші війська зупили наступ рашистів. Правда, недостатньо сил для контрнаступу. Але є шанси, що ми можемо перемогти.

Вночі наснився кошмар (давненько не снилось таке). Вже не пригадаю, що конкретно снилось. Якийсь робот переслідував, чи кукла. Тож прокинувся. Думаю, дай гляну на карту повітряних тривог. Дивлюсь: тривога оголошена на більшій частині лівобережжя — Кіровоградська, Сумська області. Через декілька хвилин — Київ. А потім додалися Чернігівська, Київська, Житомирська і Вінницька області. Після такого важко було заснути. Мама каже, що менше знаєш — спокійніше спиш. А якби не сон, спав би й далі.

-------------------

Знайомий заспокоює, що нічого боятись кудись їхати, але один екстрасенс казав, що перша половина серпня буде неспокійною. Втім, страх — не єдина причина, щоб не здійснювати поїздок. Не менше напружують величезні інтервали транспорту, затори і перевірки на блок-постах. І все це ще у спеку. Ну і їхати самому не прикольно. Тому про поїздки поки що навіть думати не хочу.

Пародія на єдиний телемарафон. Дотепно показали поширені типажі новинних персонажів.

Раніше вже показував фоторепортаж з столичного передмістя, яке постраждало внаслідок російського вторгнення до України. І ось, підготував відеоверсію. Як і зі звітом, довелося підшаманити — розбавити відео фотками, сповільненою зйомкою. А ще був змушений закрити адресні таблички, оскільки у воєнний час їх не можна показувати. Однак навіть попри таке відео вийшло коротким. Втім, для історії нехай буде.

Почув сьогодні нові правила користування наземним громадським транспортом (в тому числі, наземними станціями метро) у столиці. Тепер під час повітряної тривоги громадський транспорт зупиняється, пасажири повинні вийти на вулицю і перейти до найближчого бомбосховища.

Цікаво, а що робити, якщо поруч нема укриття або якщо воно зачинене? А ще не розповіли, як водятли маршруток будуть розпізнавати де свої пасажири, а де інші перехожі? Чи потрібно буде додатково оплачувати проїзд, після екстренної висадки?

Зрозуміло, що такі заходи виправдані. Однак для початку потрібно, шоб було достатньо укриттів, а їх мало. І це не йде мова про їх якість. Ті ж підземні паркінги — сумнівне сховище.

За таких умов про поїздки можна навіть і не мріяти. Ну шо ж, в умовах війни все одно незручно фоткати та фільмувати, тому й так було не до поїздок. Просто тепер перешкод стало ще більше.

Декілька різних бачень, чи точніше, звучань, народної пісні "Червона калина" у виконні Андрія Хливнюка. Причому, всі ці ремікси у стилі техно, який я нещодавно полюбив.