Belgie , Brussel , EUROPE , federalization

© Володимир Щербина, «Народний Оглядач»

sd.org.ua/prn_news.php?id=12605

23.09.2007

Незалежний Брюссель стане першою в Європі державою з переважно мусульманським населенням

У той час, як лідери політичних націй докладають зусиль до створення єдиної уніфікованої Європи, в самому центрі Євросоюзу починається розпад.

Бельгію часто називають "моделлю Євросоюзу". Її регулярно представляють в якості наочного прикладу того, як з двох різних етносів — фламандців та валлонців — можна створити єдину націю. І переконують, що так само на масштабнішому рівні з різних європейських етносів буде створено єдину (конфедеративну чи федеративну) державу Євросоюз з єдиною нацією — "європейці".  При тому якось забувають, що подібний експеримент з побудови єдиного "совєцького народу" з тріском провалився, залишивши після себе купу все ще не вирішених протиріч між окремими «експериментальними залишками». Прихильники уніфікованої Європи мали на увазі, що приклад Бельгії буде протилежним. Але схоже, що вони помилились. "Модель Євросоюзу" дала помітну тріщину. І ця тріщина дедалі розширюється.  Бельгія — це штучна держава з 10,5 мільйонами мешканців. Країна була "зліплена" в 1830-31 роках міжнародними силами як політичний компроміс. Шарль де Голль якось сказав, що Бельгію штучно створили англійці, щоб «насолити» французам. Країна складається з 6-мільйонної голландськомовної Фландрії (північна частина Бельгії, що межує з Голландією), 3-мільйонної франкомовної Валлонії (південна частина, що межує з Францією) та 1-мільйонної столиці Брюсселю, який також одночасно є столицею Фландрії та Європейського Союзу.  За бельгійською конституцією в уряді повинні бути 50% фламандців та 50% валлонців. При тому уряд повинен мати довіру більшості в кожній з частин країни — і у Фландрії, і у Валлонії. Так само — 50 на 50 — розподіляються місця у Верховному Суді та в інших державних органах.  Проте відмінні ментальності двох етносів навіть за майже двісті років не вдалося звести до "спільного знаменника". За допомогою різних хитрощів досі вдавалось утримувати Фландрію та Валлонію в єдиній державі. Але протиріччя поступово наростали і нарешті вибухнули назовні.  Як пам'ятаємо ще зі шкільних часів (згадайте "Легенду про Тіля Уленшпігеля"), фламандці були учасниками боротьби "низових земель" (Нідерландів) за незалежність. І саме там, в Нідерландах, виникла перша в світі буржуазна країна. До сьогодні фламандці є ринково-орієнтовані, як і сусідні споріднені їм голландці. Валлонці ж за своєю ментальністю є в більшій мірі колективно-соціалістично-орієнтованими. Між іншим, їхні родичі французи є такими самими — недарма й сучасна Франція має чи не найбільш одержавлену економіку в Західній Європі.  Внаслідок відмінної ментальності, у двох частинах Бельгії принципово різна структура населення. У Валлонії 40 відсотків дорослого населення — це держслужбовці, у Фландрії таких лише 20 відсотків. У Валлонії безробіття складає 20 відсотків дорослого населення, у Фландрії — лише 8 відсотків. Останнім часом у фламандській пресі все настирливіше звучить думка, що так звана "держава загального добробуту" (або "держава велферу") просто забирає гроші у Фландрії та годує ними ледащу Валлонію.  Але окрім економічного чинника є також і мовний. Брюссель — історична столиця Фландрії. Після створення Бельгії Брюссель став офіційно двомовним. Проте королівська родина і правляча еліта з самого початку були франкомовними. І за час існування єдиної Бельгії вони поступово практично повністю "офранцузили" Брюссель (дещо подібно до русифікації Києва). Промовистий факт — сьогодні із 661 депутата районних рад Брюсселя 589 є франкомовними. Це призвело до того, що фламандці почали відчувати себе колонізованою нацією. А це викликало зворотну реакцію — зростання популярності серед фламандців націоналістичних поглядів. Знову ж таки, дуже нагадує зростання популярності націоналізму серед українців та інших народів СРСР наприкінці 1980-х років.  У 2000 році франкофільні власті Бельгії, стурбовані наростанням популярності націоналістичного “Фламандського блоку”, ввели в дію Закон про так зване “швидке громадянство”, який перетворює набуття бельгійського громадянства іноземцями у просту формальну процедуру. Тепер кожен, хто прожив у країні кілька років (зазвичай сім, але в багатьох випадках три, а інколи лише два) автоматично отримує право на бельгійське громадянство. Не треба ані знати мову, ані прагнути інтегруватись в бельгійське суспільство. Франкофільна влада Бельгії знає, що іноземці, більшість з яких є франкомовними вихідцями з Північної Африки, не матимуть лояльності до фламандців. За період з моменту набуття чинності цього Закону громадянство отримали вже понад 340 тисяч “нових бельгійців“, в середньому по 4277 на місяць. Водночас сам Брюссель все більше перетворюється на абсолютно чужорідний анклав на території Фландрії.  За даними соціолога Яна Гертоґена в 1991 році 28,5% мешканців Брюсселю були іноземними громадянами, а 4,5% — “натуралізованими” іноземцями, тобто “новими бельгійцями”, що отримали громадянство. В 2005 році відсоток іноземних громадян майже не змінився — 26,3%, натомість кількість “нових бельгійців” зросла до 30,2%. За оцінками Гертоґена до 2020 року 75 відсотків населення Брюсселю матимуть небельгійське походження (тобто будуть не фламандцями і не валлонцями).  Очевидно, що це радикально підсилює націоналістичні настрої серед фламандців. По-суті, поставлено питання про існування єдиної Бельгії. Зростання популярності "Фламандського блоку" призвело до того, що практично всі фламандські партії почали виступати за більшу самостійність Фландрії аж до її повної незалежності.  Івес Летерме (Yves Leterme), лідер християнських демократів, нещодавно викликав збурення, коли в інтерв’ю французькій газеті "Liberation" заявив, що Бельгія — це "непорозуміння історії", котре не має "особливої цінності". Він також розкритикував короля Альберта ІІ, що той погано знає голландську — мову більшості своїх співвітчизників.  Саме цей Івес Летерме переміг на загальнодержавних виборах 10 червня цього року. Проте всі валлонські політики відмовились увійти в очолюваний ним уряд. Як пам’ятаємо, за Конституцією в уряді повинно бути по 50% валлонців і фламандців, а уряд повинен мати довіру більшості населенні в кожній з двох частин Бельгії. Тож склалася патова ситуація – протягом 3 місяців у країні немає уряду, Верховний Суд розколотий навпіл — оті самі 50 на 50 відсотків.  Група бельгійських провідних політиків звернулась до короля Альберта ІІ з проханням негайно втрутитись у ситуацію. Проте король, схоже, не зрозумів усю серйозність ситуації і продовжував спокійнісінько відпочивати на півдні Франції, чим ще більше посилив незадоволення фламандців. Вони почали відкрито висловлюватися в ЗМІ, що королю глибоко байдужа доля його підданих. Лише після цього король повернувся до країни і скликав Раду Корони. Це неофіційний дорадчий орган, що складається з відомих політиків та людей, що користуються повагою в суспільстві. Король особисто вирішує, кого запросити до Ради Корони.  Тим часом професор Роберт Сенелле, один з найповажніших бельгійських конституціоналістів, фламандський соціаліст і колишній вчитель кронпринца, закликав фламандців скасувати бельгійську Конституцію і проголосити суверенітет Фландрії. Слідом за ним лідер партії "Vlaams Belang" — найбільшої партії у фламандському регіональному парламенті — звернувся до депутатів: "Фландрія має показати свої зуби. Фламандський парламент повинен проголосити без жодних федеральних переговорів автономію Фландрії і винести це на референдум". Його підтримав ще один відомий фламандський конституціоналіст, професор Пол ван Оршовен (Paul Van Orshoven), котрий заявив, що розумні люди повинні розглянути можливість відокремлення Фландрії від Бельгії, оскільки "не може продовжуватись ситуація, коли меншість відмовляє більшості в її законних і демократичних прагненнях".  Переможець виборів Івес Летерме на початку вересня заявив, що відмовляється від спроб сформувати уряд і подав у відставку. А кілька днів тому король запропонував виконувати обов’язки прем’єр-міністра депутату парламенту Дід’є Рейндеру (Didier Reynders), лідеру Валлонської Ліберальної Партії. В своєму інтерв’ю валлонській телемережі RTBf в. о. прем’єра гостро розкритикував фламандських депутатів парламенту й особисто Івеса Летерме. Пан Рейндерс назвав поведінку фламандців «самовбивчою» і став вимагати від Івеса Летерме засудити свою власну партію. Звичайно, це лише посилило розкол між фламандцями та валлонцями.  Багато фламандських газет та Інтернет-видань проводять опитування серед своїх читачів з питання більшої автономії чи незалежності Фландрії. Так на початку серпня інтернет-опитування найбільшої фламандської газети "Het Laatste Nieuws" дало приголомшливий результат: 50,9 відсотків голосуючих виступають за приєднання Фландрії до Голландії. 18 вересня бельгійська газета «Het Laatste Nieuws» опублікувала дані опитування, згідно з якими дві третини фламандців вважають, що Бельгія рано чи пізно розпадеться.  Бельгійська криза почала виходити за межі країни. Ще 23 серпня голландська телевізійна мережа RTL4 повідомила, що за її опитуванням 77 відсотків голландців виступають за приєднання Фландрії до Голландії. 25 серпня паризька пропрезидентська газета «Le Figaro» висловилась, що треба «переглянути догму французької дипломатії, що Фландрія нібито мусить залишатись частиною Бельгії».  Про загрозу розпаду Бельгії з тривогою пишуть британські газети. Їм є чого остерігатись, адже приклад Бельгії може спровокувати подібні процеси в Шотландії та Вельсі. А ще в Європі існують проблеми Корсики та Басконії. Є й інші «тимчасово непроблемні» території.  Те, як будуть далі розвиватись події в Бельгії — цієї «моделі Європи» — дозволить виразно побачити тенденції розвитку сучасної Європи. Судячи з усього, «європейський маятник» досяг піку інтеграційних тенденцій і швидко розганяється в протилежному напрямку — до націоналізму та сепаратизму. Відповідно, термін «політична нація» втрачає актуальність як історичне напорозуміння. Натомість поширюється усвідомлення, що нація — це державно організований етнос.  P.S. В 2000 році в Україні вийшла друком книга «Етнополітична карта світу ХХІ століття», написана співробітниками Центру з Інформаційних проблем територій НАН України. В книзі зроблено етнополітичний прогноз на найближчі роки — які держави залишаться у своїх кордонах, які розпадуться, які об’єднаються, а де буде доволі складне перекроювання кордонів. Книга швидко стала бібліографічною рідкістю, тож автори опублікували свої напрацювання в Інтернеті. В книзі автори пишуть про Бельгію, що з дуже високою ймовірністю ця країна розділиться на три частини: Фландрію, Валлонію та окремо місто Брюссель зі статусом незалежного міста-держави. А в 2005 році вийшла англійською мовою книга відомого бельгійського політолога, головного редактора «Брюссельського журналу» Пола Білена «A Throne in Brussels» («Престол у Брюсселі»). Він також прогнозує, що протягом 10 років Бельгія розділиться на три частини: Фландрію, Валлонію та незалежне місто-державу Брюссель. Якщо здійсниться саме такий сценарій, то незалежний Брюссель стане першою державою в Європі з переважно мусульманським населенням. Вже сьогодні ПОЛОВИНА мешканців Брюсселю — це мусульмани, переважно вихідці з Марокко. Якщо збережуться нинішні тенденції, то до 2020 року три чверті мешканців столиці Євросоюзу матимуть небельгійське, переважно африканське походження.  P.P.S В суботу, 22 вересня, під час святкування чергової річниці незалежності Бельгії, в Брюсселі організували мітинг на захист єдності країні. Мітинг зібрав біля 1000 осіб (а за даними газети "De Zondag" - лише 400 осіб). Більше прихильників єдиної Бельгії в Брюсселі не знайшлося…