Не думай, що цей вірш про тебе.

Він зовсім не про тебе, а про мить,

Коли так ніжно хмари обіймають небо

І сонячне проміння на душі бринить.

Про обрії – широкі і блакитні,

Осіннє листя, що так звучно шелестить.

Не думай, що цей вірш про тебе,

Він зовсім не про тебе, а про мить…

 

E. G.

Мої думки, мої прозорі крила

Несіть мене подалі від людей

Високо в небо, де кінчаються надії,

Де починається народження ідей.

 

В безмежному полоні снігу й льоду

На висоті, де серце вже мовчить

Не мають значення ні розум, ані врода

Хіба, що забуття щаслива мить.

 

Там високо лиш самогубців душі –

Порожні, сірі, та, нажаль, німі

І, може, їм сказать щось мушу

Та всі слова та звуки тонуть у пітьмі.

 

Немає тут ні жалю, ні прощення

І зорі не такі яскраві, як завжди

І на життя не слід шукать благословення,

Коли воно лежить у комі на мілі…

 

Тому на землю так не хочеться вертатись,

Та хтось у груди вже вдихнув життя

І серце не воліє зупинятись

Лише за вчинок вимагає каяття.

 

                   E. G.

Сьогодні ти вдихнув мене як квітку

І я розквітла, наче навесні.

Та випустив мене так швидко,

Що я лишилась знов на самоті.

 

Я не чекаю, що зірвеш для себе

Мене колись ти і лишиш собі,

Лиш знає сонце і блакитне небо,

Що треба квітці крім води.

 

E. G.

                            

Снег

 

 

Так безобразен мир, а ты – прекрасен.

Ты чист и лёгок, просто невесом

Пушистые ресницы приукрасив,

Ты замираешь, опускаясь в сон.

 

И я иду, порою не вдыхая,

Боюсь спугнуть спокойствие твоё.

Ты мирно на ресницах спишь не зная,

Что только мне одной не всё равно…

 

E. G.

                               

Мені б сьогодні просто жить

Не думать про буденні речі

І не шукати щастя мить

В моїй одвічній давній втечі.

 

Мені б сьогодні просто йти

З закритими на світ очима.

У світлі йти і в темноті,

Поміж людьми і повз машини.

 

Мені б сьогодні просто знать,

Що завтра день не буде гірший

І істин більше не шукать

В моїх безглуздих часом віршах.

 

Мені б сьогодні просто жить,

Не думать про буденні речі.

Нехай життя моє летить

У пориві нової втечі.

 

E. G.

***

Мого життя примар чарівний танець

Мій дух виплясує щоночі поміж хмар.

Я ще живу і на обличчі глянець

Такий же штучний, як моє ім'я.

 

Мої думки за межами кімнати

За межами реальності і теплих сліз

І від мого життя вже нічого чекати.

І де той хтось, хто квітку щастя не приніс?..

 

Ще молода, але душею посивіла.

Закрию очі – бачу у вісні,

Як ти пішов, а я сказать не вспіла,

Що щось-таки подобалось в тобі.

 

E. G.

Звёзды млеют в небесах

Волки спрятались в лесах.

Опустилась ночь благая,

Тихо шепчет всем «усни»

Лунным блеском заливая.

Новый день уже в пути.

 

Мышка взвизгнула под давкой

Хвостик ей прижало скалкой.

(Оказалось вкусным тесто,

Завтра чудным будет хлеб).

На столе ей мало места

Лучше норки места нет.

 

А в курятнике хохлатки

Спят на сёдлах сладко-сладко.

Спите, спите дорогие

Без тревог, без всяких бед

Завтра пёрышки общиплют

Вкусный будет с вас обед.

 

Спит блоха в шерсти кота

Просыпаясь иногда.

Кот попался ей сухой,

Страшный и бродячий,

Кривоногий и хромой

И совсем незрячий.

 

Все заснули: блохи, кот –

Во сне мышек он зовёт.

Тесто мышь уже стянула,

Ловко прыгнула под стул

В норку – шасть и там уснула

Все уснули, мир уснул.

 

E. G.

Сейчас слово "блог" не вызывает никаких вопросов. Все знают что это. У некоторых несколько блогов на разный сайтах. Многои не представляют своей жизни без них. Рождаются новые знакомства, отношения, кто-то, даже, находит свою вторую половинку. А что для вас блог? Для чего он вам нужен? Вспомните, что побудило вас однажды сесть за комп, включить инет и создать свой блог?

Утро обычное

Строки печальные.

Тушью размытою

Мысли прощальные.

Было всё сказано

В строках размытых.

Сердце наказано

Найден был выход.

 

E. G.

Для мене день бридкий і неймовірний

І проклинаючи його, себе караю.

Такий повільний, часом – швидкоплинний.

Милуючись, в душі я проклинаю

Оті хвилини і години десь на дворі,

Що вічно їх розріджує блідий туман.

Я завтра, крадучи чужії долі

Злочинцем загублюсь в тумані там.

І далі блазнем я піду між людьми

Десь там топтатись з ними у багні,

Щось мовити блаженно всюди

І йти наосліп, просто в нікуди.

І звикнути до образа «нікого»,

Позбутися брехливих гомонінь

І від живого «я» не лишиться нічого –

Лише за вікнами дискретна тінь.

 

E. G.