Нам потрібен мовний кордон із Росією

  • 05.04.17, 07:58
Нам потрібен мовний кордон із Росією. Сучасна мовна політика в Україні очима соціолінгвіста

Часто сьогодні можна почути, що війна — не найкращий час для обговорення мовних проблем, бо мовне питання роз’єднує націю. Виходить, це для об’єднання нації ми як мантру повторюємо вислів «єдина країна — единая страна» і сповідуємо фактичну двомовність, хоч і декларуємо державний статус української мови з найвищих трибун. Отже, ми все ще тішимо себе надією відстояти незалежність толерантністю, зокрема, мовною, тоді як русифікатори в Україні вже не обмежуються переписуванням словників, а розстрілюють українців із «Градів» на їхній же землі.

Мовна невизначеність в Україні стала джерелом великої кількості суспільних проблем. З яких принципів треба виходити, долаючи цю невизначеність, “Україна молода” запитала у соціолінгвіста, професора, автора численних праць з питань функціонування української мови в колоніальній і пострадянській Україні Лариси Масенко.

Фікція вільного вибору

— Ларисо Терентіївно, сьогодні в Україні існує двомовність. Що, на вашу думку, доцільніше: боротися з нею чи прийняти як факт?

— Так, сьогодні багато хто говорить: в країні поширені дві мови, чому ж не надати їм рівні права, а там нехай кожен сам вибирає, якою з двох мов йому говорити. Однак теза про вільний вибір мови спілкування — це фікція. Мовне середовище у нас у містах російськомовне, воно створює психологічно комфортні умови для російськомовної частини населення і дискомфортні для тих, хто зберігає вірність українській мові. Український досвід засвідчує, що поширення в одній країні двох мов, кожна з яких претендує на охоплення всіх сфер суспільного життя, не може бути гармонійним, а становить джерело постійної напруги і конфлікту.

Що насправді означає українська двомовність? Це спадщина нашого колоніального минулого, вона сформувалась під дією імперських чинників і є перехідним етапом від української до російської одномовності, до остаточної втрати своєї культури, історії, традицій, тобто злиття з російським етносом. Тому немає жодного сумніву в тому, що проект «збереження і захисту російської мови та культури» в Україні є, за словами Андруховича, проектом реального збереження і дальшого функціонування імперії.

У соціолінгвіста Тетяни Бурди є цікаві дані щодо двомовності українців. Фактично до осіб, котрі поперемінно користуються обома мовами, належать переважно українці, абсолютна ж більшість українських росіян віддає перевагу вживанню однієї мови, російської. Це свідчить, що імперські звички росіян і українців й імперські стереотипи на території колишньої колонії не зникли. І будьте певні— не лише у мовному питанні. Це дуже небезпечно для становлення української нації.

Сьогодні вже цілком очевидно, що Росія не відмовиться від культурної експансії в Україну, що вона прагнутиме зберегти той рівень асиміляції, а відповідно і психологічного впливу на українське населення, якого досягла в попередню добу, і що вона має для цього великі можливості. Та й з суто прагматичних мотивів, хіба не прагнутиме Росія контролювати такий колосальний ринок для реалізації продукції свого маскульту, який дає їй Україна? Так що українська двомовність відповідає не українським, а російським інтересам.

— Соціологічні дані свідчать про те, що сьогодні лише 51% етнічних українців в Україні послуговуються українською мовою. Чи не надто це мало для того, щоб українізація суспільства таки відбулася?

— 51 відсоток – це дуже непогано, якщо згадати, скільки віків тривала агресивна русифікація України, яка за радянських часів супроводжувалася інтенсивним фізичним знищенням самої соціальної бази української мови — інтелігенції й селян. Свого часу фінам у Гельсінкi знадобилося цілих 20 років, щоб до 50 вiдсоткiв збільшити кількість фіномовних мешканців столиці, настільки сильним там був вплив шведської мови. Так що ми маємо доволі непоганий стартовий показник.

Інша справа, що цей відсоток міг бути кращим, якби ми не втрачали час останні 23 роки і проводили відповідну державну мовну політику. Але у нас справа була пущена на самоплив. Відсутність державної мовно-культурної політики зміцнювала позиції російської мови і загострювала напруженість конфлікту на мовному ґрунті. Добре, що хоча б статус державної мови вдалося зберегти. До речі, його зберегли завдяки активні позиції україномовного населення, а не політичній волі очільників держави, які завжди маніпулювали мовним питанням.

Загрози мовного лібералізму

— Порошенко сьогодні, з одного боку, говорить про державний статус української мови, а з іншого — пропонує утверджувати цей статус в умовах «единой страны». Маємо продовження маніпуляцій?

— У передвиборчій програмі БПП наголос робився на праві людини вільно використовувати рідну мову. Оскільки не було уточнено розмежування сфер використання державної і рідної мови, то це можна сприйняти як дозвіл використовувати російську і в тих сферах, де обов’язковим є вживання державної мови. І реально це є ківаловщина, що має на меті просунути російську мову на позицію другої державної під виглядом регіональної.

Поширене нині гасло «єдина країна — единая страна» хибне: воно насправді фіксує двомовність на державному рівні, тобто утверджує російську як другу державну. А значить не об’єднує, а роз’єднує країну. Говорячи «единая страна», звертаючись до сходу російською, ми засвідчуємо, що українська необов’язкова, навіть для Президента, який є своєрідним символом об’єднання нації, ми зраджуємо тих українців, особливо на сході, які попри постійний тиск російськомовних середовищ зберігають вірність своїй мові.

Це гасло — це так званий ліберальний підхід до вирішення мовних проблем.

Але жодна країна не утверджувалася на ліберальній ідеології у сфері мовного самовизначення. У Європі національні держави виникали на основі своєї національної мови і створеної на її базі культури, на основі своїх традицій і спільного погляду на історичні події.

Чітка національна ідентичність, усвідомлення своєї належності до певної нації формується у своєму мовно-культурному середовищі. Найбільш успішними є ті країни, в яких рідна мова є мовою використання для більшості населення і одночасно є державною мовою — Франція, Німеччина, Італія та інші.

Мовні права національних меншин почали захищати значно пізніше, після утвердження держав на єдиному мовно-культурному ґрунті, коли такий захист уже не міг загрожувати повноцінному функціонуванню державної мови.

А ми — постколоніальна країна, і, зважаючи на неоімперські амбіції Кремля, у нас російську мову можуть використовувати з метою збереження нашої мовної і культурної залежності від Росії.

Нам сьогодні потрібен не лібералізм у сфері державного мовного самоствердження, а мовний кордон із Росією. Лібералізм у цьому питанні працює сьогодні на те, на що працював у минулому тоталітаризм, — на мовну асиміляцію. Постколоніальна країна не може дозволити собі послабити становище державної мови як головного чинника консолідації населення в межах своєї країни, та ще й під час війни з сусідом-агресором.

— Багато хто виправдовує російськомовні звернення нашого Президента до громадян сходу країни тим, що він їм демонструє нашу толерантність, і не лише їм, а всьому світові.

— Своєю толерантністю, та ще й на такому високому рівні, ми заохочуємо незнання української мови. Ми показуємо, що для Української держави мовна єдність необов’язкова, тоді як у нас за проблемою мови стоїть проблема національної самосвідомості, національної самоідентифікації. До того ж, знову наголошу — війна. Причому війна за ті території, які найбільш зрусифіковані, частина населення яких не усвідомлює себе українцями. Загрозлива ситуація потребує чіткого виокремлення української культури і максимального поширення україномовної продукції в інформаційному просторі.

Можна навести приклад інших слов’янських країн. Свого часу для сербів і хорватів навіть було штучно створено спільну сербо-хорватську літературну мову. Але ці споріднені народи усвідомлювали свою окремішність. Хорвати, утворивши свою державу після розпаду Югославії, на латиницю навіть перейшли, перекрили усі канали впливу сербської мови на свій інформаційний простір. І Україна таким шляхом має йти.

Якби чехи після їхньої германізації, литовці, латиші й естонці не зміцнили позиції своїх національних мов, вони не мали б своїх самостійних держав. Або візьміть Ізраїль. Цю державу було б важко збудувати, якби кожен емігрант розмовляв мовою країни свого колишнього проживання, яка фактично стала для нього рідною. Ізраїльтяни ж доклали величезних зусиль, щоб зробити своєю розмовною мовою іврит — мову священних текстів, яка в побуті не вживалась, і саме ця мова виконала консолідуючу роль державної в Ізраїлі.

— Днями на засіданні нового складу Комітету з питань культури і духовності було порушено питання про необхідність відмінити мовний закон Ківалова-Колесніченка. Що замість нього?

— Відмінити закон обов’язково потрібно. І для цього, знову ж таки, необхідна політична воля. Російську агресію не можна зупинити існуванням закону Ківалова—Колесніченка, ми всі вже в цьому переконалися. А от українській мові можна ним дуже зашкодити, і про це вже багато говорено. І не треба боятися позиції Росії в цьому питанні. Її позиція відома, і ми сьогодні чинимо їй опір зі зброєю в руках.

Закон Ківалова—Колесніченка «Про засади державної мовної політики» — це шахрайський закон.

Він був призначений, щоб утвердити російську мову під виглядом регіональної у функції державної мови замість української на більшій частині території України. Так, у Кримській автономії після прийняття цього закону Константінов одразу заборонив подавати йому документи українською мовою. Мова кримських татар як корінного народу не була визнана регіональною, хоча, згідно із нормами закону, мала на це право.

В Україні живуть представники різних національностей, у них є мовні права. Але забезпечувати ці права треба, виходячи з того, що для об’єднання країни мовою міжнаціонального спілкування повинна бути державна мова, тобто українська. Так само, як у Російській Федерації такою мовою є російська, а в США — англійська. Така ситуація є загальносвітовою практикою.

Українці в Сполучених Штатах мають свої ЗМІ, культурні центри і навчальні заклади. Але як громадяни США, як члени американського суспільства і представники американської нації вони володіють англійською мовою, і саме англійська мова дозволяє їм досягати суспільного успіху. Необхідно чітко розмежовувати сфери застосування державної мови і мови національних меншин.

Доклавши колективних зусиль, ми можемо досягти того, що українська стане мовою єднання. У нас є шанс, адже опитування останніх років засвідчують: більшість російськомовних українців своєю рідною мовою визнають українську. Тобто для більшості українців українська мова є таким же символом нації, як і прапор чи гімн.Уже почав працювати у новому складі Комітет з питань культури і духовності. Хочеться вірити, що Міністерство культури у взаємодії з комітетом зможе реалізувати вкрай важливе завдання очищення нашого інформаційно-культурного простору від російської окупації і розширення сфер використання державної мови. 

ОСТАННІ ОПИТУВАННЯ

За результатами опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології у жовтні 2014 року, 51% етнічних українців удома розмовляють українською мовою. 30% етнічних українців розмовляють російською. Решта — двомовні в побуті. Під час опитування, проведеного у квітні 2014 року, 37% респондентів сказали, що єдиною державною мовою в Україні мусить бути українська, 32% — українська має бути державною, а російська — офіційною в деяких регіонах України, 29% — державними можуть бути і російська, і українська мови.

Антон Грушецький, в.о. керівника відділу кількісних досліджень КМІС:

«Зараз ситуація дещо змінилася: збільшилася кількість людей, які хочуть бачити державною українську мову, і зменшилася кількість тих, які підтримують російську як державну чи регіональну.

Варто зауважити, що для багатьох в Україні двомовність означає не паралельне функціонування української і російської мов, а використання російської замість української.

Вирішення мовної проблеми не може бути простим, адже люди чутливо реагують на те, що вони сприймають, як тиск, особливо якщо зачіпається емоційна сфера. На самій лише свідомості далеко не заїдеш. Особливо на півдні і сході, де люди сприймають світ перш за все через економічну призму і де успіх мови асоціюється з успіхом влади. Треба не змушувати людину, а поставити її в такі умови, коли вона відчує внутрішню потребу у використанні української мови.

Ми живемо в інформаційну епоху, інформаційний простір повинен бути україномовним. Потрібен якісний україномовний продукт в усіх сферах, на усіх рівнях — від кіно до технічної літератури, від інтернет-контенту до написів на цінниках. Через податкові преференції, фінансове заохочення тощо. Утвердження української мови в інформаційному просторі сьогодні неможливе без прийняття і виконання довгострокової програми українізації».

ДВОМОВНІСТЬ УКРАЇНЦІВ

Мовний конформізм українців, їхня звичка підпорядковуватись диктатові російськомовних партнерів із комунікації стали масовим явищем. За даними соціолінгвіста Тетяни Бурди, поява російськомовного співрозмовника призводить до зміни української мови спілкування на російську у 74,8% загальної кількості опитаних україномовних українців і в 95,6% російськомовних українців, тоді як група російськомовних росіян із появою україномовного співбесідника не переходить на українську мову спілкування.

ДОВІДКА

Лариса Масенко — український мовознавець, доктор філологічних наук, професор кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія» і провідний науковий співробітник Інституту української мови НАН України. Фахівець у галузі соціолінгвістики, історії української літературної мови, стилістики, ономастики. Автор монографій: «Мова і політика», «Мова і суспільство», «Українська мова в 20 сторіччі: історія лінгвоциду» (у співавторстві з В. Кубайчуком і О. Демською) Серед інших українських книжок ці монографії Лариси Масенко були викинуті з кримських бібліотек і спалені у Севастополі.

Майя Орел

Джерело: Україна молода

More about Редактор
Автор: Редактор 26, Грудень, 2014

Акція «ВІСЛА»: Список виселених сіл і містечок.

  • 04.04.17, 23:08

Акція «ВІСЛА»: Список виселених сіл і містечок
Операція «Вісла» — етнічна чистка, здійснена у 1947 році (початок — 29 березня) за рішенням партійного і державного керівництва СРСР, ПНР таЧСР. Полягала у примусовій, з використанням військ (СРСР, ПНР, ЧСР), депортації українців з їхніх етнічних територій, — Лемківщини, Надсяння,Підляшшя і Холмщини, — на території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 року належали Німеччині, та на територію УРСР. Передісторія Була це водночас остання великомасштабна подія у історії кількасотрічного українсько-польського "недобросусідства", яке почалося у половині XIV ст., коли відбувся розвал Галицько-Волинської держави. У першій половині ХХ ст. призвело воно до свого роду українсько-польської "війни тридцятирічної", завершеної саме у 1947 році, адже коли у ході Першої світової війни перед українцями відкрився черговий шанс на політичне відродження показалося, що ворогом відновлення української державності в етнографічних межах є не лише постімперська Росія (як "біла" так і "червона"), але і Польща. До 1947 року українці-лемки компактно проживали на своїх споконвічних землях на південному сході Польщі. Відтак їх розсіяли на землях, звідки так само примусово було депортовано німців У збройному українсько-польському конфлікті за територію та межу, який осінню 1918 року почався "від Сяну" - у Галичині, а навесні 1919 року охопив також Волинь, міцнішою стороною показалася Польща, яка не лише відстояла свою державність, але й виборола її межу, яка на Рівненщині ближчою була до Дніпра аніж до Бугу. Друга світова війна показала однак, що записаний у статтях Ризького договору успіх польської боротьби за східний кордон був скороминущий. Принесена на червоноармійських багнетах нова, "народна" влада Польщі - Польський комітет національного визволення (ПКВН), мусив задовільнитися польсько-радянським кордоном накресленим у липні 1944 року на основі т.зв. лінії Керзона. Все ж таки на захід від цього кордону залишилася немала територія (кільканадцять тисяч квадратних кілометрів - небагато менше, як територія хоч би Словенії), на якій проживало біля 700 тис. українських автохтонів - від Лемківщини на півдні, почерез перемисько-ярославське Надсяння і Холмщину, по Підляшшя на півночі (інколи загально цю територію називають "Закерзонням"). У 1944 між урядами УРСР і Польщі було підписано «Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах». Це перше виселення українців зі споконвічних українських земель, що на той час належали Польщі, котре передувало "Операції «Вісла» та яке мало (за умовами Угоди) бути винятково добровільним, проводилося найчастіше примусово та із застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи для збільшення масштабів переселення вдавалися до: позбавлення прав українців на землю, ліквідації рідного шкільництва, ліквідації культурно-освітніх установ, ліквідації греко-католицької церкви тощо. Протягом жовтня 1944 — серпня 1946, за даними польських джерел, до України (тоді — УРСР у складі СРСР) було переселено 482 тис. осіб.   Згідно із обрахунками переселеських комісій, осінню 1946-го на південно-східній території Польщі мало залишитися біля 20 тисяч українців. Але й це символічне число не давало спокою польським військовикам. У листопаді 1946 року в документах, скерованих до партійного керівництва та уряду з'явилися сугестії, щоб вирішити питання шляхом примусового переселення на т.зв. Возз'єднані території. Тобто на землі, які до 1939 року належали Німеччині. Тут доречно згадати, що вже у липні 1945 року, під час конференції у Міністерстві публічної адміністрації представникам української громади заявлено, що особи, які не виїдуть до УРСР будуть переселені на західні землі. Ширше філософію, якою керувалися ініціаторі Акції "Вісла" виклав заступник Голови Генерального штабу Польського війська генерал Стефан Моссор, пишучи  у лютому 1947 р. у звіті міністрові національної оборони та голові Державного комітету безпеки, що українці, які уникнули виселення створюють "небезпеку ірреденти у майбутньому". Оскільки не було вже можливості відправити їх до СРСР, "здається необхідним, щоб навесну провести енергійну акцію переселення цих людей поодинокими родинами в розпорошенні про Возз'єднаних територіях, де швидко асимілюються". Акція "Вісла" почалася 28 квітня 1947 року. Військо вночі окружало села, щоб запобігти втечі мешканців, які вранці отримували наказ протягом кількох годин (найчастіше двох, а то й менше) бути готовими до виїзду - із підводами та завантаженим майном (через брак хвір однією часто користувалося й 2-3 родини, а декому приходилося нести своє майно на спині). Зокрема на першому етапі, який охопив територію довкола Сянока і Перемишля, де УПА та ОУН справді мали свої розвинуті структури, виселення мало характер брутальної пацифікації, яку супроводжували підпали будинків, знущання над родинами членів підпілля та масові арештування. Виселенці потрапляли до збірних пунктів, у яких збиралося навіть по кілька тисяч людей, які через багато днів перебували просто неба, наражені на дощі та приморозки. Тут відбувалася вступна селекція, після якої виселенці потрапляли на виділені залізничні станції, на яких формувалися транспорти у місця нового поселення. Офіційно Акція "Вісла" тривала три місяці, до 28 липня 1947 р. (деякі переселення під криптонімом "Вісла" відбувалися й у наступних місяцях, а навіть у 1950 році). В її ході виявилося, що українців набагато більше, ніж раховано на зламі 1946/1947 років. За даними Генерального штабу ПВ виселено 140,5 тис. українців та членів змішаних родин, які проживали у 22 повітах трьох воєводств - Ряшівського (85,3 тис.), Люблинського (44,7 тис.) і Краківського (10,5  тис.). Деякі із виселених, запідозрені у приналежності до підпілля, а згодом і ці, які пробували повернути на рідні землі, потрапили до Центрального табору праці у місті Явожно, який був адаптованою до нових потреб філією нацистського Аушвіцу. За колючими дротами спеціального підтабору для українців, який проіснував до січня 1949 року, опинилося 3,9 тисяч осіб, в тому більше 700 жінок і дітей та майже 30 священиків.   У таємній інструкції для місцевої адміністрації з листопада 1947 р. писалося: "Основною метою переселення поселенців «В» є їхня асиміляція у новому польському середовищі, треба докласти всіх зусиль, щоб цього досягнути. Не вживати у відношенні до цих поселенців окреслення "українець". У випадку, коли з поселенцями на Возз'єднані території потрапить інтелігентський елемент, треба таких безумовно розміщувати у віддалі від сільських громад, у яких проживають поселенці із акції «Вісла»". Це останнє речення можна доповнити ще нагаданням може нібито й дрібного факту, що така практика у відношенні до української інтелігенції стосувалася вже у міжвоєнній Польщі, коли шкільна адміністрація не дозволяла приймати на працю учителів-українців у Галичині чи Волині, "люб'язно" пропонуючи їм можливість професійної кар'єри у центральній Польщі.  Другою метою Акції "Вісла" була ліквідація українського збройного підпілля. За офіційними даними командування Операційної групи "Вісла" у квітні-липні 1947 року підрозділи УПА мали втратити 1,3 тис. бійців - вбитих, полонених та засуджених на кару смерті і ув'язнення. Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил— Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. За цих умов польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину в Польщі. Насильство Акція супроводжувалась масовим насильством над українським населенням. Польська комуністична міліція озброювала польських селян-шовіністів, що знищували цілі села, вбиваючи навіть дітей і жінок. Після закінчення Другої світової війни антиукраїнський терор був, головно, справою рук польської комуністичної просталінської влади, але не тільки її. Брали участь у цьому частини польського крайнього правого підпілля — Національних Збройних Сил (NSZ) і Національної Військової Організації (NOW). Озброєна група під командуванням «Волиняка» винищила майже всіх мешканців села Малі Куровичі — 300, за даними польського сейму, а 2000, згідно з рапортами УПА. На думку командирів УПА, «Волиняк» співпрацював з НКВС. У селі Верховина учасники NSZ вбили 194 українських селян, в тому числі 65 дітей. Інший відділ, який належав до АК, замордував 460 українців у селі Павлокома. Заступник міністра внутрішніх справ генерал Владислав Пожога підтвердив, що від рук цілого польського підпілля загинуло близько 10 тисяч цивільних осіб. Популярний девіз поляків: «Українців за Сян!». Про це все у підручниках історії та пресі писати не було можна, зате можна, а навіть треба було писати про злочини українських націоналістів.

 Акція «ВІСЛА»: Список виселених у ході операції сіл і містечок.
 
РЯШІВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО

 

Повіт БЕРЕЗІВ

Бахір, Воля Володська, Гарта, Грушівка, Гута, Динів, Коштова, Лясківка, Поруби, Улюч, Яблониця Руська, Ясенів.

Повіт ГОРЛИЦІ

Баниця, Билична, Білянка, Бліхнарка, Бодаки, Боднарка, Бортне, Брунари Вижні, Брунари Нижні, Вапенне, Висова, Воловець, Ганчова, Гладишів, Гута
Висовська, Довге, Ждиня, Ізби, Квятонь, Климківка, Конечна, Криве, Кунькова, Ліщини, Лосє, Маластів, Мацина Велика, Незнайова, Новиця, Пантна,
Перегонина, Прислоп, Пстружне, Радоцина, Реґетів, Рихвалд, Різділє, Ріпки, Ропа, Ропиця Руська, Сенькова, Сквіртне, Смерековець, Снітниця, Ставиша, Устє Руське, Фолюш, Чорна, Шимбарк, Ясьонка, Яшкова.

Повіт ЯРОСЛАВ

Бики, Біла Гора, Бобрівка, Боратин, Будзинь, Бучина, Варцаби, Венгерка, Ветлин, Вилева, Висіцько, Вовчасте, Воля Венгерська, Вілька Жапалівська,
Воля Розвинницька, Воля Рокетницька, Воля Шувська, В’язівниця, В’яцковичі, Гаратини, Гелюш, Грабовець, Дибків, Діброва, Дібча, Добра, Дубровиця,
Дуньковичі, Загребля, Залаззя, Заліська Воля, Заміхів, Замойсці, Запалів, Заставне, Ігнаші, Казимірка, Кальників, Ковалі, Корчмарі, Колонія, Конячів,
Копань, Корениця, Корчова, Кравці, Криве, Крамарівка, Красне, Кругель, Крупки, Кути, Лази, Лежахів, Лупків, Ляшки, Майдан Сінявський, Маковисько, Мачуги, Манастир, Мірочин, Місани, Мішталі, Млини, Молодич, М’якиш Новий, М’якиш Старий, Нелепмiль, Нелипковичі, Ніновичі, Осини, Острів, Павлова,Палюхи, Повкині, Пивода, Пискорі, Пискоровичі, Пігани, Повнатичі, Порохник, Радава, Радавка, Радимно, Реплин, Ришкова Воля, Рожвениця, Розбір, Рокетниця, Рудка, Рудки, Сведобна, Святе, Сінява, Сколошів, Слобода, Слоти, Сотна, Скуратки, Стежки, Сурохів, Сурмачівка, Тверде, Теребень, Теплиці, Тураки, Тухля, Халупки, Ходані, Хожів, Хотинець, Храпи, Цаплапи, Цидили, Цитуля, Частковичі, Червона Воля, Черче, Чудовиці, Шарцаби, Шівсько, Шмулі.

Повіт ЯСЛО

Березова, Вишеватка, Галбів, Граб, Дошниця, Жидівське, Котань, Митар, Ожинна, Перегримка, Розстайне, Свіржова Руська, Святкова Велика, Святкова
Мала, Скальник, Явірє.

Повіт КOРОСНО

Барвінок, Вільховець, Вільшня, Гирова, Завадка Риманівська, Зиндранова, Мисцова, Мшана, Наділля, Поляни, Терестяна, Тилява, Ясінка.

Повіт ЛІСЬКО

Бахлява, Бережки, Бережниця, Березка, Березовець, Бібрка, Бізьмігова, Бреликів, Бук, Буковець, Ванькова, Веремінь, Ветлина, Вільхова, Вільшаниця,
Вовковия, Воля Горянська, Воля Мігова, Воля Матіяшова, Гільське, Глинне, Городок, Горянка, Гузелі, Гучвиці, Дзюрдзів, Жерденка, Жерниця Вижня,
Жерниця Нижня, Заброддя, Завадка, Завої, Загочев’я, За Лісом, Звірин, Зубряче, Кальниця, Кобильське, Криве, Лісько, Лішна, Ліщовате, Луг,
Лукавиця, Лукове, Лучке, Манастерець, Манів, Мичків, Мичківці, Мхава, Новосілки, Облази, Орелець, Пашова, Полянки, Полянчик, Прислоп, Радева,
Райське, Рибне, Романова Воля, Ропенка, Руденка, Середнє Велике, Середнє Село, Середниця, Смільник, Солина, Солинка, Станкова, Стежниця, Стефкова, Струбовиська, Студене, Творильне, Терка, Тернава Горішня, Тернава Долішня, Тискова, Тісна, Угерці, Устрики Горішні, Хотінь, Чашин, Яворець, Янківці.

Повіт ЛЮБАЧІВ

Башня Горішня, Башня Долішня, Бобля, Борова Гора, Борхів, Брусно, Будомир, Великі Очі, Верхрата, Витки, Воля Велика, Вілька Горинецька, Вілька
Змиївська, Гірча, Голодівка, Горaєць, Горинець, Гребля, Гута, Гута Рожанецька, Данахи, Дахнів, Дев’ятир, Диків Новий, Диків Старий, Діброва, Долини, Єнджеювка, Жуків, Забіла, Залісся, Залуже, Змиєвиська, Кадовбищі, Кобильниця Волоська, Кобилниця Руська, Корнаги-Діброва, Коровиця Голодівська, Коровиця Лісова, Коровиця Сама, Лисі Ями, Лівча, Лукавець, Любачів, Люблинець, Маєрівка, Мівків, Молодів, Монастир, Мощаниця, Наріль, Наріль Село, Німстів, Нова Гребля, Новини Горинецькі, Олешичі, Опака, Пірили, Плазів, Полісся, Прісся, Пугачі, Радруж Руда, Руда Рожанецька,
Сколин, Сопіт-Бігалі, Сопіт-Галані, Старе Село, Суха Воля, Тимці, Томси, Улазів, Ушковичі, Футори, Хотилюб, Цівків, Цішанів, Шутків, Ялина.

Повіт ПЕРЕМИШЛЬ

Аксманичі, Арламів, Бабичі, Батичі, Бахів, Бахорець, Белвін, Бередновичі, Бережава, Берізка, Бірча, Бірча Стара, Болестрашичі, Брилинві, Бушковичі, Валява, Вапівці, Вишатичі, Вітошинці, Вовче, Войтівка, Войткова, Воля Корінецька, Воля Крецівська, Воля Кривецька, Вуйковичі, Гаї, Германовичі,
Гнатковичі, Горохівиці, Грузьова, Грушатичі, Гуречко, Гурко, Гута, Гута Березка, Гутисько, Даровичі, Добрянка, Дрогобичка, Дрогоїв, Дубецько, Дуньковички, Жогатин, Журавиця, Залісся, Ісканя, Кальварія Пацлавська, Кальників, Кам’янка, Кашиці, Кічари, Клоковичі, Княжичі, Конюша, Конюшки,
Кописно, Коритники, Корінець, Корманичі, Котів, Крайна, Красічин, Креців, Кречкова, Кривники, Кривча, Кругель Великий, Кузьмина, Купковчі, Купна,
Куп’ятичі, Лази, Липа, Лімна, Литовня, Ліщава Горішня, Ліщава Долішня, Ліщавка, Лодинка, Лучичі, Макова, Малава, Малковичі, Марґєль, Мацьковичі,
Медика, Молодовичі, Нагіряни, Накло, Негрибка, Ненадова, Новосілки Козицькі, Ольшани, Оріхівці, Орли, Острів, Перекопань, Пикуличі, Підбуковина,
Підмостичі, Поздяч, Посада Риботицька, Пралківці, Придатки Гутиські, Речпіль, Риботичі, Розтока, Рокшиці, Рудавка, Руське Село, Рушельчичі,
Селиська, Сельниця, Середна, Сілець, Скопів, Солоне, Станіславчик, Стібно, Суфчина, Тарнавка, Тисова, Торки, Трійця, Трійчичі, Тростянець, Фредрополь, Хижина, Хижинка Юречкова, Явірник Руський, Яксманичі, Ямна Горішня, Ямна Долішня, Ясениця Сівчинська.

Повіт РЯШІВ

Явірник Польський.

Повіт СЯНІК

Бальниця, Белхівка, Биківці, Вапниська, Великополе, Вислок, Височани, Військо, Вільке, Вільхівці, Волиця, Воля Вижня, Воля Нижня, Воля Петрова,
Воля Сенкова, Воля Яворова, Гломча, Голичків, Дальова, Добра Шляхетська, Довжниця, Долина, Дубенський, Душатин, Завадка Морохівська, Загір’є,
Загутинь, Залуже, Заслав’є, Збоїська, Кам’янка, Кам’янне, Карликів, Кожушне, Команьча, Королик Польський, Куляшне, Липовець, Ліски, Лішна, Ляхава, Мокре, Морохів, Мочари, Нагоряни, Полонна, Петрова Воля, Поляни Суровичні, Помірки, Посада, Яслиська, Прелуки, Прибишів, Радошиці, Ракова, Ратнавиця, Репідь, Розпуття, Розтоки, Ропа, Рудавка Яслиська, Семушова, Сенькова Воля, Сировиця, Солоне, Тирява Волоська, Тирява Сільна, Токарня, Туринське, Черемха, Чистогорб, Щавник, Явірник. 

ЛЮБЛИНСЬКЕ ВОЄВОДСТВО 

Повіт ХОЛМ

Сідлище.

Повіт ГРУБЕШІВ

Aмерика, Аннопіль, Бережниця, Білеполе, Богородиця, Бояничі, Будинин, Бусьно, Варошин, Вербіж, Вербковичі, Вижлів, Винники, Витків, Вишнів,
Войславичі, Воля Уханська, Гатовичі, Гільче, Голуби, Голендри, Гонятин, Городище, Городло, Городловиці, Гостинне, Грабовець-Гора, Грубешів, Гусинне, Деканів, Дибинка, Довгобичів, Довжнів, Жабче, Жнятин, Жужіль, Жуків, Завалів, Задубці, Зосин, Кобло, Козодави, Конотопи, Конюхи, Копитів, Корків, Корощиці, Космів, Которів, Костяшин, Крилів, Кулаковичі, Курамнів, Лащів, Лівче, Ліски, Лубів, Маличі, Масломичі, Матче, Махнівок, М’ягке, Миців, Міняни, Мірче, Модринь, Моложів, Монятичі, Мошків, Неледів, Ниновичі, Нисмичі, Новосілки, Оборовець, Осердів, Ощів, Павловичі, Переводів,
Перемислів, Печигори, Пивовщина, Пісочно, Полянка, Потуржин, Пригоріле, Ратиборовичі, Радостів, Рогатка, Русинь, Савчин, Свидники, Себечів,
Скригочин, Славочин, Сліпче, Старгород, Старосілки, Степанковичі, Стрижів, Стрільцi, Сулимів, Теляж, Теребінь, Терещани, Тихобір, Тудорковичі, Тухані, Тучапи, Убродовичі, Угринів, Уханька, Хлоп’ятин, Хоробрів, Хохлів, Цеблів, Цегельня, Черничин, Чортовиці, Чумів, Шиховичі, Шмитків, Шпіколоси, Щебрешин, Юзефин, Янки, Янострів, Ярославець, Ясениця.

Повіт КРАСНИЙ СТАВ

Сінниця.

Повіт ТОМАШІВ

Бірки, Бориси, Василів, Вербиця, Верещиця, Вілька Вербицька, Волиця, Ворохта, Горай, Городославичі, Гребенне, Губинок, Гута Любицька, Гута
Снядецька, Гута Стара, Диниська, Журавці, Завади, Затилля, Зубувиці, Князі, Копське, Коргині, Корні, Корчів, Корчмин, Кривиця, Кунки, Лосинець, Лужки, Любича Королівська, Майдан, Махнів, Михайлів, Мости-Містечко, Мриглод, Нетреба, Новосілки, Павлищі, Перевалля, Піддубці, Псари, Річиця, Руда Журавецька, Руда Любицька, Селиська, Стаї, Сушів, Тарношин, Телятин, Тенетиська, Угнів, Ульгівок, Ходиванчі, Щеп’ятин, Яричів.

Повіт ЗАМОСТЯ

Горишів.

КРАКІВСЬКЕ воєводство


Повіт НОВИЙ САНЧ

Андріївка, Барановець, Берест, Більцарова, Богуша, Вафка, Верхомля, Верхомля Войкова, Дубне, Жеґестів, Злоцьке, Кам’янка, Котів, Королева Руська,
Крижівка, Криниця Село, Лабова, Лелюхів, Лосє, Людовики, Матієва, Милик, Мохначка Вижня, Мохначка Нижня, Мушина, Нове Село, Перунка, Поворозник, Полянка, Розтока Велика, Складисте, Сонячна, Тилич, Угринь, Фльоринка, Фрицова, Чачів, Чорна, Щавник, Ястрябик.

Повіт НОВИЙ ТОРГ

Біла Вода, Шляхтова, Чорна Вода, Явірки.

Список подано за статистикою виселення, надрукованою в книзі Єугеніуша Місила «Akcja ,Wisla’», Warszawa, 1993, з власними доповненнями.

 

Накласти мораторій на абонентську плату за газові лічильники.

  • 03.04.17, 16:46
НАКЛАСТИ МОРАТОРІЙ НА АБОНЕНТСЬКУ ПЛАТУ ЗА ГАЗОВІ ЛІЧИЛЬНИКИ, ЩО ВВОДИТЬСЯ З 01.04.207 РОКУ .НАКЛАСТИ МОРАТОРІЙ НА ПІДВИЩЕННЯ ПЛАТИ ЗА ЕНЕРГОНОСІЇ ТА КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ.
Автор (ініціатор): Дудка Ольга Ивановна
Дата оприлюднення: 31 березня 2017
Я, ДУДКА ОЛЬГА ІВАНІВНА,ПРОСТИЙ МЕДПРАЦІВНИК З 35-літнім стажем роботи, звертаюсь до Вас від себе особисто, від імені жителів смт. Слобожанське, Зміївського району, Харківської області ТА ПРОСТИХ ЖИТЕЛІВ УКРАЇНИ В черговий раз нас, простих людей, хочуть пограбувати. На деяких будинках в нашому селищі (не тільки в нашому, а і в інших населених пунктах України) поставили загальні прибудинкові прилади обліку газу замість поквартирних. При отриманні квитанцій з розрахунком за спожитий газ, виявилось, що покази використаного газу завищені у 2-3 рази, ніж по рахункам споживачів, у яких прилад обліку газу знаходиться в квартирі. 
Згідно державної програми виконавці послуг з газопостачання зобов'язані забезпечити усіх споживачів поквартирними лічильниками спожитого газу до 2018 року.
Рішенням НКРЕП було прийнято, що для комерційного обліку газу, вигідніше встановлювати загальні прибудинкові лічильники газу. В такому рішенні явно вбачається вигода виконавців послуг по газопостачанню, котрих не хвилює фактичне споживання газу кожним споживачем окремо. Це грубо порушує право кожного громадянина України сплачувати тільки за ті послуги, які вони отримали, та лише в тих и в об'ємах, в яких спожили.
ЦЕ НЕ ОДНА БІДА ДЛЯ ЗУБОЖІЛОГО НАРОДУ УКРАЇНИ. НЕ ПІД'ЄМНЕ ПІДВИЩЕННЯ ЗА ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЮ, КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ, А З 01.04.2017 РОКУ НКРЕП ВВОДИТЬ ЯКУСЬ ХИМЕРНУ АБОНПЛАТУ ЧИ ТО ЗА ГАЗОВІ ПЛИТИ, ЧИ ТО ЗА ГАЗОВІ ЛІЧИЛЬНИКИ. КРІМ ЗАВИЩЕНОЇ ЦІНИ НА ГАЗ ДЛЯ СПОЖИВАЧІВ ЩОМІСЯЦЯ КОЖНА УКРАЇНСЬКА СІМ'Я ПОВИННА ПЛАТИТИ ВІД 92,00 ГРН. ДО 140,00 ГРН.а підприємства від 700 000,00 грн. ЯК НАМ ВИЖИВАТИ? НЕМА СИЛ ТЕРПІТИ ЦІ ЗНУЩАННЯ!НАШОМУ ОБУРЕННЮ НЕМАЄ МЕЖ!НКРЕП ЗНОВУ ЗА НАШ РАХУНОК ХОЧЕ ПІДВИЩИТИ СВОЮ ЗАРПЛАТУ? ГВАЛТ!!! ДОПОМОЖІТЬ!!!

Чому російську співачку не варто пускати до Києва.

  • 22.03.17, 14:45
Самойлова, go home
IQСамойлова, go homeЧому російську співачку не варто пускати до КиєваМаксим Віхров, 21 березня15703 

Минулого року зі сцени Євробачення ми нагадали світові про анексію Криму і злочини окупантів проти кримських татар. Тепер скористатися конкурсом намагається і Москва, підготувавши для України цинічну провокацію. У Києві явно вагаються, шукаючи оптимальний вихід з ситуації. Але цього разу найкращий спосіб зірвати провокацію – це піддатись на неї.

Московська «многоходовочка»

Російський план простий, як акорд на балалайці. Оскільки слоганом Євробачення-2017 є «Шануймо різноманіття», Москва відрядила на конкурс найбільш «різноманітну» співачку, яка в них знайшлася – прикуту до інвалідного візка Юлію Самойлову. Програма-мінімум – продемонструвати світові всю широту і толерантність російської душі, підрихтувавши імідж Російської Федерації. Мовляв, дивіться, як ми підтримуємо людей з особливими потребами! Та й хіба Імперія Зла послала б на конкурс таку тендітну дівчинку? Шах і мат, ліберальна Європо! Заразом можна попрацювати і з внутрішньою аудиторією, показавши їй, що в Кремлі полюбляють не лише Кобзона і хор імені Алєксандрова. У прес-службі Путіна вже напевне підбирають ракурси для зворушливої фотосесії з Самойловою.

Але все це – дрібниці. Програма-максимум – спровокувати Україну, «розкрутивши» її на гучний скандал. Саме для цього на конкурс виставили співачку, яку можуть не пустити до Києва. Нагадаємо, 27 червня 2015-го Самойлова виступила у окупованій Керчі, а отже, відповідно до українського законодавства, незаконно потрапила на територію України. СБУ вустами Василя Грицака озвучила цілком однозначну позицію: «Закон один для всіх, і він означає одне – якщо людина перетнула кордон окупованої території, це означає, що вона скоїла правопорушення, і це є підставою для того, щоб закрити їй в'їзд в Україну». Якщо Київ піде на принцип, Москва зможе звинуватити Україну у зриві Євробачення, нетолерантності і т.п., а головне – пред’явити світові заплакану дівчину на візку, чиї мрії розтоптав бандерівський чобіт. Ідеальна ілюстрація злочинної природи київської хунти!

Якщо ж Самойлову таки пустять до України, цим Київ засвідчить свою готовність іти на поступки Москві, зокрема у кримському питанні. Тим більше, що Самойлова – це не лише співачка на візку, а ще й особа, котра підтримала анексію півострова. Не вірите – дивіться її «справу» у базі «Миротворця». І навіть зараз, напередодні Євробачення, вона не змінила своїх поглядів. «Я виступала у Керчі… Я їхала туди так само, як в будь-яке інше місто. Чисто заспівати, порадувати людей, зарядитися новими емоціями. Може, якось мені скажуть: "Ой, навіщо ти їздила до Пєрмі, ти така погана!"», – розповідає Самойлова в інтерв’ю, вдаючи, що не розуміє різниці між Пєрмю та окупованою Керчю. Тож якщо її пустять до України, Мінкульт може скасувати свої чорні списки, а також вибачитись перед усіма артистами, яким заборонили гастролювати по Україні через концерти в окупованому Криму.

Корисний скандал

Отже, на терезах – гучний скандал або тиха поступка. І цього разу Україні краще вибрати скандал. Зрозуміло, що вічно стурбована міжнародна спільнота зажадає пояснень, чому Київ псує всім задоволення. І тут ми отримаємо змогу вчергове нагадати світові, що коїться в Україні і звідки береться наша укропська непоступливість. Бо мільйони європейців теж не розуміють, яка різниця між Пєрмю і Керчю, а частина західного політикуму вже давно хоче повернутись до «нормальних стосунків» з Росією, сподіваючись схилити Україну до необхідних компромісів. Однак сьогодні з Києва лунають цілком однозначні заяви: про Крим не забудемо, Донбас не віддамо. І недопуск Самойлової на територію України буде красномовним підтвердженням того, що Україна готова відстоювати свої принципи, не зважаючи на ситуативні іміджеві вигоди.

Можна зауважити, що європейська публіка цих пояснень не почує, зате побачить сльози дівчинки на візку – і зробить цілком передбачувані висновки про самодурство української влади. Щоб цього не сталося, ми маємо нагадати світові, що наші принципи написані кров’ю 10 тисяч загиблих і 23 тисяч поранених на Донбасі, а також вбитих окупантами у Криму. Якщо наші глибоко стурбовані союзники вважають, що не варто змішувати політику і мистецтво, то нехай так і скажуть, наприклад, Оксані Нежальській – вчительці з Луганської області, яка пересіла на інвалідний візок після того, як підірвалася на російській міні. Або комусь із сотень АТОвців, скалічених російськими окупантами. Піддаючись на російську провокацію, ми отримуємо чудову нагоду поставити Захід перед незручним фактом нашого існування, активізувавши публічний діалог, який давно деградував до безкінечного «мінського процесу».

Вочевидь, Україні давно пора відмовитись від стратегії максимальної зручності для наших союзників. Ідеально зручною для Заходу була б капітуляція України за «планом Пінчука»: відмовитись від Криму, членства в НАТО і ЄС, легітимізувати в «особливому статусі» ЛНР та ДНР і т.д. Список європейських лідерів, які б зітхнули з полегшенням, кожен може уявити сам. Проте, на щастя, Київ – при всій непослідовності нашої влади – і досі не погодився на втілення найбільш ганебних компромісів. Лише завдяки цьому ще жевріє надія на деокупацію. Але якщо ми перестанемо бути скабкою у совісті міжнародної спільноти, її стурбованість вщухне, і тоді ми залишимося з Росією сам-на-сам.


Кубанська народна республіка. 99 років проголошення незалежності

  • 09.03.17, 22:34
КУБАНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА. 99 РОКІВ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Проголошення незалежності Кубанської народної республіки та її об'єднання з Україною 1/1
uapost.us

Майже 100 років тому навіть найзапекліші прихильники "единой неделимой России" голосували за федерацію незалежної Кубані з Україною. Делегація Кубанської ради отримала від офіційного Києва зброю, а серед козаків ходили радісні чутки про висадку на морському березі гайдамаків.

16 лютого 1918 року сталася визначна подія — було проголошено самостійну Кубанську Народну Республіку, яка за рішенням делегатів Законодавчої Ради Кубані, була прилучена на федеративних умовах до України. До складу КубНР входили Кубанська область, Ставропілля, Терек, Дагестан і Чорноморщина (Чорноморська губернія).

30 квітня-3 травня 1917 р. у Катеринодарі відбулися збори козацтва, на яких утворився козацький уряд — Кубанська Військова Рада. 1917 рік на Кубані — це час пробудження української свідомості у кубанських козаків. Вони не сприйняли більшовицьку ідеологію.

Після утворення на Кубанської Військової Ради та Краєвого Уряду почалися пошуки і лагодження зв'язків з київською Центральною Радою. Одним з найактивніших політичних діячів у цій справі був Микола Рябовол.

24 вересня 1917 року розпочала свою роботу 2-га сесія Кубанської Військової Ради, на неї запросили представників України. Вони виступили на одному з засідань Ради. Рябовол вітав їх:

"Дорогі гості! Мачуха-доля відірвала наших дідів запорожців від матернього лона й закинула їх на Кубань. Більше ста літ жили ми тут сиротами по степах, по плавнях, по горах без матернього догляду.

Царі робили все, щоб вибити з наших голів, із наших душ пам'ять про Україну й любов до Матері. Царі хотіли зробити з нас душогубів, хотіли, щоб ми, коли прийде той слушний час, час визволення України, своїми руками задавили ту волю, щоб ми свої шаблі пополоскали в крові Матері.

Не діждались б цього вони ніколи. Не діждались ,бо хоч наші душі царі поневічили, та не вбили, і ми діти, руки на Матір не підняли б".

 
Проголошення незалежності Кубанської народної республіки та її об'єднання з Україною 1/1
Мкола Рябовол
istpravda.com.ua

Український уряд у листопаді 1917 р. офіційно визнав право на самостійне існування кубанських козаків. 30 грудня відбувся з'їзд українських громадських діячів та представників українського населення Кубані, на якому у резолюції було вказано "про приєднання Кубані до України".

4 січня 1918 р. на заклик Української Чорноморської Ради 29 політичних партій та організацій підтримали III Універсал Центральної Ради та звернулися до Кубанського Військового Уряду про доцільність приєднання Кубані до України.

Перешкодою до утворення кубанської державності та налагодження стосунків Кубані з Україною був конфлікт між кубанськими козаками та "іногородніми", на якому набували хиткий авторитет серед кубанців більшовики. Завдяки невтомній роботі Луки Бича та Кіндрата Бардіжа цей конфлікт було залагоджено та відкрито дорогу до кубанської незалежності.

Великий вплив в утвердженні незалежності Кубані відіграла агітація кубанців-українців на сесії Крайової Ради та на Обласному з'їзді представників усього населення краю у грудні 1917 р., тоді відбулося повне порозуміння між кубанцями та делегатами української Центральної Ради М.Галаном та Є.Онацьким.

У другій половині лютого 1918 р. по закінченні сесії на нараді членів Ради було ухвалено резолюцію про прилучення Кубані на федеративних засадах до України.

Члени Ради підтримували відокремлення України від Росії. Цікаво, що навіть найзапекліші прихильники "единой й неделимой России", такі як Скобцов, голосували за федерацію з Україною. Ще раніше була прийнята конституція незалежної Кубані.

Більшовики не визнали незалежність Кубані та приєднання її до України й оголосили війну Раді. На Кубань прибули бойові частини Червоної Армії з німецького фронту, якнайкраще озброєні на той час.

22 лютого 1918 р., коли ситуація стала безнадійною, військовий отаман Філімонов скликав нараду, на якій було вирішено покинути Катеринодар. Голова Законодавчої Ради Рябовол разом з Бардіжем пропонували організовано відійти до Новоросійська, але певного рішення не було прийнято.

У зверненні, розповсюдженому в Катеринодарі перед відходом, писалося: "Ми пішли з Катеринодара. Але це не означає, що боротьба скінчена. Ми вдуховлені ідеєю оборони нашого Краю від загибелі, котру несуть з собою захватчики влади, що кличуть себе більшовиками".

Кубанська рада зійшлася з Добровольчою армією. Георгій Покровський згадує: "В той час, коли станиця за станицею падали під більшовиками, які кидали німецький та турецький фронти і вривалися у межі Кубані та встановлювали радянську владу, неозброєна купка хоробрих людей на чолі з Законодавчою Радою, урядом та військовим отаманом залишає Катеринодар з однією метою боротьби з більшовизмом".

Мандруючи по станицях, купка кубанських "незалежників" випадково стикається з загоном Корнілова та Алексєєва, ядром Добровольчої армії, яка тільки-но народилася.

Більшовики вважали Кубань частиною території РРФСР, вони неодноразово вказували про це українському урядові в майбутньому в ультиматумі Ради Народних Комісарів, який був початком війни Леніна проти України, це питання у завуальованому вигляді значилося під №3.

В Україну від Кубанської ради було надіслано делегацію, яка отримала від української влади зброю. Боротьба проти більшовиків з'єднала Кубанську Раду з Добровольчою армією; хоча кубанці вагалися, чи укладати їм угоду. Проте між ними таки було укладено військовий союз.

Добровольча армія негативно ставилася до німецьких військ, бо бачила в тому можливість об'єднання Північного Кавказу з Україною, і це стримувало Кубанську Раду у стосунках з німецькою армією. Керівник німецької армії фон Анрім сам запропонував Раді ввести свої війська на Кубань, але під тиском Денікіна Рада відмовляється.

Це була перша поступка Ради Денікіну, яка відіграла зловісну роль у майбутній історії. Корінне населення Кубані бачило свій порятунок у приході українських та німецьких військ, особливо сильною ця тенденція була в Чорноморії.

Знаковими були збори Ради представників козацтва Чорноморії, що відбулися 28 лютого 1918 р. У той час у Чорноморії серед козаків ходили легенди про висадку в Ахтарях українських гайдамаків.

На початку травня 1918 р. на Кубані почалися антибільшовицькі повстання української орієнтації, головна ідея яких — вигнання більшовиків та возз'єднання з Україною за допомогою української та німецької армії. Повсталі захопили українські станиці на Кубані — Старомінську, Новомінську, Канівську, Рогівську, Васюринську та інші.

На початку літа 1918 р. у Києві відбуваються українсько-кубанські переговори. П.Сулятицький описує переговори М.Рябовола та гетьмана П.Скоропадського так:

"Делегацію Законодавчої Ради стрінули в Києві дуже тепло. Але тут вона побачила, що урядові кола України дуже зле поінформовані в кубанських справах і, можливо, взаємовідносини України і Кубані уявляють собі зовсім неправильно.

Гетьман Скоропадський спочатку був не від того, щоб призначити на Кубань просто якогось генерал-губернатора, відповідна інформація з боку делегації швидко усунула геть помилкові уявлення офіційних проводирів України, і грунт для обговорення можливих відносин було знайдено.

Представники Українського уряду уявляли собі Кубань автономною, або хоча б і федеративною частиною України; члени Кубанської делегації наполягали на федеративному зв'язку. Український Уряд негайно дав кубанцям відповідну кількість гармат, набоїв, рушниць, обіцяв допомогу живою військовою силою (висадку десанту на Тамані), Рябовол і Султан-Шахім-Гірей опісля переговорів залишилися у Києві".


Завдяки клопотанням Рябовола було вироблено план десанту української дивізії Натієва на Кубань, але втручання розвідки генерала Денікіна відтягло вирішення справи і врешті занапастило його.

Великою заслугою Рябовола є чітко висловлена кубанська позиція на українсько-радянських переговорах. Г.Покровський згадує: "В ст. Мечетинській було вирішено питання про відношення кубанців до України. Ідея федерації з Україною в Раді заперечень не зустріла.

Делеговані на Україну М.Рябовол та інші подали мирній конференції меморандум, в якому від імені Кубані було заявлено, що Кубань оголосила себе вільною та незалежною, прохано було Україну під час укладання договору з Радянською владою мати на увазі Кубань, яка не знаходиться під владою більшовиків".


10-23 червня відбулась новочеркаська нарада кубанців. На ній обговорювали результати українсько-кубанських переговорів. Від Добровольчої армії з ультиматумом виступив генерал Алексєєв, який сказав, що не допустить об'єднання України з Кубанню. Ще раз підтвердилася теза про те, що попри антагонізм, ні білі, ні червоні не хотіли бачити самого факту існування Української держави чи її інституцій.

Водночас генерал Денікін вирішив почати наступ на Кубань. Опісля взяття Катеринодара керівництво Добровольчої армії почало цькування провідників кубанського уряду.

В той час, коли представники Кубані вирішували питання у Києві про військову допомогу та політичні аспекти об'єднання України та Кубані, — наприкінці листопада командування Доброармії проводить обшук у приміщенні українського посольства при Кубанському Крайовому Уряді.

Конфіскують українські урядові папери, арештовують секретаря посольства Поливана, який кілька днів тому виступав у Раді та отримав найщирішу подяку від кубанців і добро на злуку з Україною. На запит голови уряду Луки Бича Добровольча армія не дала жодних пояснень.

Денікінці зривають синьо-жовтий прапор на українському посольстві й арештовують українського посла Боржинського. Це був перший державний заколот на Кубані, українсько-кубанська злука фактично була скасована Денікіним. На Кубані і в інших районах почалися українські погроми та антиукраїнські провокації.

На виборах головою Кубанського Уряду замість Бича обирають ставленика Денікіна лінійця Сушкова. Але вже 5 травня 1919 р. уряд Сушкова йде у відставку, яку прийняв військовий отаман Філімонов. На голову уряду обирають чорноморця П.Кургановського.

Ця перемога українців Кубані була зустріта денікінським терором. В ніч на 8 травня 1919 р. полковник Карташов організував невдалий замах на члена Ради П.Макаренка. 13 червня 1919 р. у Ростові-на-Дону було вбито М.Рябовола, який сюди прибув для того, щоб узяти участь у конференції зі створення Південноросійського Союзу.

Зазнаючи поразки від Червоної армії, Денікін всю лють виливає на кубанцях. У перших числах листопада Покровський вчиняє заколот, оточивши приміщення Ради військом та технікою і вимагаючи видати 33-х незалежників-членів Ради. Потім він скорочує список до 12-ти осіб.

6 листопада 12 членів Ради, чорноморці, здаються — Кулабухов, Безкровний, Макаренко, Манжула, Омельченко, Балабас, Воропінов, Фоськов, Роговиць, Жук, Підтоплений, Гончаров.
 
Проголошення незалежності Кубанської народної республіки та її об'єднання з Україною 1/1
istpravda.com.ua

7 листопада 1919 р. Кулабухова було повішено, на його грудях почепили табличку з написом: "3а измену Родине и казачеству".

В цей день генерал Врангель вітав у приміщенні Ради очищення Кубані від самостійників. Відомі політичні діячі та найвідданіші патріоти Кубані були знищенні фізично і політично. Кубанські козаки відвернулися від денікінської армії та від утвореної маріонеткової Отаманської Ради.

17 березня 1920 р. Катеринодар був узятий більшовиками.

Оцінюючи діяльність СКНР, треба визнати, що на Кубані багато в чому визначилося майбутнє незалежної України. На думку останнього прем'єра республіки Кубанський Край В.Іваніса, нерішуче ставлення українського уряду Скоропадського до політичного об'єднання з Кубанню врятувало Добровольчу армію.
Коли б гетьман використав пропозицію Кубані і негайно втягнув її на будь-яких умовах в орбіту політичних українських дій, то напевно були би позитивнішими наслідки боротьби з більшовиками.

Досягти цього ж було не важко. У розпорядженні гетьмана була дивізія генерала Натієва, яку без великих труднощів можна було перекинути на Кубань. Остання ж при мобілізації посилила б українську армію на 200 тисяч добрих козаків. Таке рішення змусило б Доброармію створювати фронт за Волгою чи в Сибіру. У всякому разі не було би потреби як Україні, так і Кубані боротися ще й з Добрармією.

За такої комбінації представники Антанти мусили б допомагати Україні та приєднаним до неї краям, а не Доброармії, якої б тут не було. Та чи не найголовніше ще те, що відновилася б традиція єдності Кубані з Україною.

Ця ж перспектива уберегла б українські землі від голоду й інших радянських тортур, які коштували 15 мільйонів загиблих різного віку і статі. Брак розуміння наведених вище фактів призвели не тільки до руйнації Кубані, а й цілої України.

Коммунальные тарифы в Украине не что иное, как вымогательство!

  • 08.03.17, 19:24
Эксперт: Коммунальные тарифы в Украине не что иное, как вымогательство06.03.2017 23:50

Коммунальные тарифы в Украине в десятки раз больше рыночной стоимости, а может и в тысячи или миллионы, утверждает экономический обозреватель Юрий Гаврилечко. Точно сказать насколько украинцы переплачивают нельзя, так как в Украине нет никакого рынка услуг ЖКХ.

Коммунальные тарифы в Украине в десятки раз выше рыночной стоимости, а может и в тысячи или миллионы, утверждает экономический обозреватель Юрий Гаврилечко в своем материале для сайта uainfo.org.

По его словам, прежде всего это касается услуг, которые они никогда не получали, потому что не существует соответствующего механизма. Например, такой услуги как капитальный ремонт многоквартирного дома фактически никто никогда не давал, а начиная со второй половины нынешнего года и не предоставит. Однако, на протяжении всех лет независимости, политики, чиновники и бизнесмены как врали так и продолжают врать населению, повторяя как мантру: «Украинцы недоплачивают за услуги ЖКХ». Кстати, уровень недоплат за эти годы определялся произвольно – от 10 до 90%.

Вот и сейчас, когда за последние два года тарифы на коммунальные услуги выросли в среднем в 4 раза, повторяется надоедливая уже сказочка о «белом бычке». Вроде, сейчас украинцы платят только 65% стоимости услуг ЖКХ. Поэтому услуги на тепло подорожают минимум в полтора раза до конца 2016 года. Именно такое решение приняла Национальная комиссия, осуществляющая государственное регулирование в сфере энергетики и коммунальных услуг (НКРЕКУ), анонсировав повышение тарифов в несколько этапов. Следующее – уже первого апреля.

Объясняется это требованиями Евросоюза! Вроде, именно ЕС требует, чтобы украинские потребители покупали теплоносители по рыночной цене уже до 2017 года. Вот только есть одна проблема – в Украине не существует рынка теплоносителей для населения. Так же как не существует рынка водоснабжения и водоотведения, электроснабжения или уборки мусора. В каждом населенном пункте эти услуги предоставляет компания-монополист. В лучшем случае есть два-три поставщика тепла, но и тогда доля одного из них превышает 70-80% от всего рынка, то есть это такая же монополия.

Как ни странно, но когда очередной чиновник что-то плетет о «рыночных ценах», он ни словом не упоминает, что государственная компания «Укргаздобыча» получает за добытый газ всего лишь 477 гривен за 1000 кубометров, а продается этот газ населению по цене 7188 гривен за такой же объем. Разница – в 15 раз! А еще за счет рентных платежей, государство забирает из бюджета «Укргаздобыча». Благодаря такому вымогательству из государственного предприятия Правительство получает в бюджет средства, которые затем распределяет среди предприятий топливно-энергетического комплекса в форме субсидий. Так, эти субсидии предоставляются домохозяйствам, но люди не получают деньги! Они лишь заполняют документы, и часть их платежей государство покрывает из госбюджета. То есть, по налогам тех же украинцев, оформляют субсидии, а также всех других, кто этого еще не сделал. Но поскольку за год количество семей, которые воспользовались возможностью уменьшить свои расходы на оплату услуг ЖКХ, выросло почти на порядок и достигла 5,5 миллиона, то можно спрогнозировать, что остальные семьи (около 12 млн) уже на протяжении 2016 также можгут оказаться среди тех, кто оформляет субсидии. Потому стоимость жилищно-коммунальных услуг будет расти.

И этот рост обусловлен исключительно жадностью правительства и владельцев предприятий-монополистов. Например, в «РОВНОГАЗ» решили, что экономия населением газа в отоплении привела к недополучению предприятием в прошлом году около 61 млн грн тарифных поступлений.

И несмотря на то, что тариф в 2015 году был несколько раз пересмотрен НКРЕКУ в сторону увеличения, в компании утверждают, что он все равно вполне не адаптирован под те процессы и условия, в которых приходится работать ровенским газовикам. Единственным выходом из этой ситуации в компании считают корректировки тарифов на транспортировку природного газа в сторону увеличения.

Интересно, а почему эта и другие кампании не объявили себя банкротами еще лет 15 назад? И благодаря которым средствам они все это время работали, если постоянно оказывают услуги для населения себе в убыток? Может, стоит меньше врать?

И это еще не все. Поскольку до сих пор в Украине нет 100-процентного учета потребленного газа, то говорить о каком-то уменьшении или увеличении потребления неуместно. По данным председателя фракции «Батькивщина» в Киевсовете, члена постоянной комиссии Киевсовета по вопросам жилищно-коммунального хозяйства и топливно-энергетического комплекса Владимира Бондаренко, жители тех домов, где не установлены счетчики, платят за тепло почти на 30% больше, чем жители домов, где счетчики есть. По его словам, только благодаря оснащению всех жилых зданий приборами учета тепловой энергии в Киеве будет сэкономлено 170 млн куб. м природного газа в год, что составляет почти 9% потребления природного газа на производство тепловой энергии для нужд населения.

Как ни странно, но на несоответствие существующей модели субсидирования обратил внимание и глава Минрегионстроя Геннадий Зубко. «Украина на сегодняшний день тратит 11 млрд кубометров газа на отопление жилого сектора в зимний период. Приобретение газа является одной из самых больших угроз для нашей безопасности. Мы тратим 230 кВт на 1 м квадратный, что на 45% больше по сравнению с Польшей », — заявил Зубко и сделал два вывода, правильный и нелепый:« И чем дальше стоимость газа будет приближаться к рыночной, тем больше мы будем вынуждены тратить » . Правильный вывод о том, что затраты на систему субсидий расти, а непутевый о том, что этот процесс связан с приближением цены к рыночной. Рыночная цена на газ — то эти самые 477 гривен за 1000 кубометров, что получает «Укргаздобыча», и фиксированная норма прибыли (допустим даже и 50%), а также стоимость транспортировки газа к потребителям. Вместе это не более 1000 гривен за 1000 кубометров. То есть, в 7 раз меньше, чем сейчас. А если учесть, что государственной компании нужны средства на развитие, то можно заложить в цену еще 100% на инвестиционную составляющую. Получим 2000 гривен за 1000 кубометров газа. Это и будет «рыночная» цена для внутреннего рынка Украины с учетом его монопольного положения.

Но неадекватная цена на газ не единственная проблема для потребителей коммунальных услуг. Напомню, что с 1 июля 2016 советская система ЖЭКов перестанет функционировать. На ее место придет система «управляющих компаний» (УК), главная цель создания и существования которых – сбор денег с населения за жилищно-коммунальные услуги. Именно так. Не предоставление услуг, а сбор средств. В штатном расписании УК может не быть ни одного слесаря, электрика или сантехника. Их работу можно будет заказывать «по-модному», благодаря системе outsoursing. Сами же УК выполнять исключительно административно-организационные функции. Они ни за что не будут отвечать. Квартиры – собственность жильцов. Дом, если в нем нет ОСМД, – вообще ничей. Все вопросы по его содержанию – это проблема тех, кто в нем живет. Управляющие компании не являются правопреемниками ЖЭКов, поэтому все средства, уплаченные в течение 1991-2016 годов за будущий капитальный ремонт домов, украинское государство просто украло у собственных граждан. А принятые законы освободили государство от выполнения своих обязательств. Согласитесь, в духе поступков Остапа Бендера. Но против этого украинцы почему-то не протестуют.

Кстати, к капитализму вновь система не имеет никакого отношения. Хотя некоторые внешние его признаки. Потому что при капитализме, если у тебя есть деньги, ты можешь решить свои проблемы, заплатив тем, кто умеет их решать. А вышеупомянутая система избавит тебя денег в принудительном порядке (отказаться от нее нельзя, это незаконно), но не решит никаких проблем. Некое законодательно закреплено вымогательство.

Поэтому, как подчеркивает эксперт, – поскольку рынка услуг ЖКХ не существует, то нет и рыночных цен. А нет рыночных цен, то все разговоры о низком или недостаточного уровне оплат коммунальных услуг – сплошная ложь. Украинцы все годы независимости переплачивали за эти услуги. А вот на сколько: 100% или 1000%, здесь можно спорить.

Первый город в Украине, который перешел с газа на опилки!

  • 06.03.17, 12:59
Первый город в Украине, который перешел с газа на опилки
Денис Казанский Опубликовано Март 4, 2017 · 2 комментария

Небольшой город Жовква Львовской области первым в Украине перестал отапливать дома и коммунальные строения газом.  Котельные в Жовкве перевели на сжигание щепок и опилок для получения тепла. Пока чиновники рассказывают, что «альтернативе углю из ЛДНР нет», местами люди вполне научились находить такую альтернативу.

Для того, чтобы согреться в отопительный сезон, 13-тысячной Жовкве хватает всего 2% древесных отходов, которые за год производит вся Львовская область. Главную котельную города модернизировали. В ней установили специальные котлы для твердого топлива, в которых теперь сжигают опилки и щепу. В сутки она потребляет до 25 кубов таких отходов.  Кроме того, в Жовкве была реконструирована теплосеть. Это помогло существенно экономить на топливе.

Отказавшись от газа, в год Жовква теперь экономит 2 млн гривен. Это около 20% бюджета. В реконструкцию коммунального хозяйства за последние 3 года город вложил более 1 млн евро. В бюджете таких денег не было, но городским властям удалось привлечь гранты международных организаций, которые охотно спонсируют всякие проекты по энергосбережению. За эти деньги город утепляет детские сады, школы и поликлинику, реконструирует котельные и теплосети. После реконструкции на отоплении одной школы в год стали экономить 100 тысяч грн.

Может быть, вы знаете «крепких хозяйственников» из Донбасса, которые сделали что-то подобное? Выступать на митингах, проклинать фашистов, заставить студентов мести улицы или убирать листья — все это у них получается прекрасно. Рассказывать о том, как Донбасс всех кормит — тоже. А как дело доходит до реальных дел — кругом тотальная жопа.

Десятилетиями хозяйственники даже не мыслили в этом направлении. Какие энергосберегающие технологии? Какие гранты? Гранты вообще считались в Донбассе чем-то плохим, и о тех, кто их получал, говорили всякие гадости.

Я уже писал про последствия работы крепких хозяйственников в Стаханове. Там мэр Борисов в самый разгар «стабильности» применил свои энергосберегающие технологии — закрыл нахер все котельные в городе. Без всяких грантов и твердотопливных котлов. Просто закрыл — и все. Кто не успел поставить индивидуальное отопление — тот лох.

А вот мой любимый сюжет про счастливых жителей ЛНР, которые провозгласили независимую республику, но так и не научились выгребать из подвалов говно. Конечно же, в этом тоже виноваты бандеровцы. Ярош не дает починить канализационную трубу. Детский велосипедик вязнет в коричневой массе, пока папа воюет с хунтой.

Нужно стоять насмерть! А то ведь не дай бог гейропа захватит город и придется жить так, чтобы в подвалах не плескался кал. Скрепы рухнут. Нельзя этого допустить.

Сраказм.ru, або Опричный комментарий!

  • 06.03.17, 11:43
Сраказм.ru, або Опричный комментарий

Вынесу, пожалуй, из комментов, как делает Толик-с-Прибором. Потому шо это классика, и я устал повторяться.

***
Ну дык, понятное дело. Московиты - единственно ущербная нация на Земле, виновна во всём. Кто ж спорит?
Грабят, насилуют, убивают уже 10 тысяч лет и только они. 
Весь мир от них стонет. 
Хорошее дело делают предводители свободного мира, обносят ракетами по периметру, если уж московиты не хотят жить как весь нормальный мир, то пусть сидят за забором, как дикари. 
Скоро уж тувинцы, якуты, ингерманланды, новгородцы (несть им числа) скинут ярмо многовековое. Протянут руку дружбы и многострадальной Украине, вычистят из Крыма и Донбасса последних представителей генетических рабов. Ну или украинцы протянут руку помощи угнетенным народам.

Ненависть не может быть иррациональной, если она служит благому делу.

Окау, я понял юмор, иронию и прочий сарказм-точка-ру.

***

Нет, возможно не самая ущербная нация, если говорить о этнической, а не политической, но одна из самых лживых и подлых.

Выставляясь на витрине цивилизации, московия выглядит более-менее товарно рядом с другими цивилизационными изделиями рода сапиенсов потомушо старается обосранной жопой к зрителям не поворачиваться. Однако, если смотреть не с улицы, а из торгового зала, прекрасно видно - чем там заднее да былое, от самого Боголюбского измазано.

Чехи, например, миролюбивая нация - но ужасный опыт гуситских войн они не забыли, а делают из этого выводы. Есть масса чешской литературы по этому вопросу. Узнать же, что вы сотоворили с Казанью и как из "московитов" стали "кассабами" можно только по запросу в интернете.

Поляки, когда-то давным-давно разрушив свою державу, одну из самых мощных, свободных, прогрессивных и просто красивых в свое время (если честно - при всем моем специфическом украинском отношении к ляхам, иногда я не могу иногда не восторгаться Речью Посполитой), освобождаются от шляхетского хамства, и становятся точкой кристаллизации "славянского мира", откуда вы, кстати, уже пошли нахуй со своей вежливой русской весной и оккупацией.

Немцы у тебя ассоциируются с "дидываевале". Но что они творили сами с собой во время Тридцатилетней войны - это Сталинград курит бамбук. Они тоже делают выводы и на глазах одного поколения монтируют свой вожделенный Еврорайх уже не штыком, и получается у них намного лучше. Японцы, устроив ужас в "Сфере Сопроцветания", создали не просто другую страну — а другой цивилизационный архетип, покоряющий остальные народы не катаной, а эстетикой.

Все, или почти все нации проходили через это - периоды агрессивного помешательства. От англосаксов, над которыми "не заходило солнце" до маори с их "картофельными войнами". Просто одни нации решают этот вопрос сняв штаны, отстирав их и отмыв жопу, чтобы дальше жить в чистоте. А другие покупают пропагандистский дезодорант, обливаются им с ног до головы, и стараются не поворачиваться к собеседнику спиной, чтобы история с кровью и говном не вывалилась из штанов.

И мы тоже оказались способны сделать шаг от мавпы до человека, обняться с поляками, заключив Акт национального примирения - насколько бы тяжел ни был этот шаг для обеих сторон. Только для этого придется отдать часть своей правоты, своими руками отмыть пролитую кровь и встать друг перед другом на колени.

Но именно ваша "миролюбивая держава" устроила мутню в Сейме, провоцируя поляков поминать старое и сочинять "геноциды", которых на вашей же совести просто немерянно. Вы, миролюбивые, уже в новейшей истории грохнули их самолет со всем руководством, но финансируете полуполитических полупокеров, экстремистов и маргиналов, рассказывая им о жуткой "волынской резне". О которой сами, по сути, нихуя не знаете — просто вам сейчас ситуативно выгодно, чтобы мы с панляхами перешли от формата дружбы и Евро-2012 к подозрительному нейтралитету, а в идеале — вообще к взаимной ненависти.

Идите вы в целом нахуй с вашим миролюбием и в частности ты, со своей «тонкой иронией» по этому вопросу.

***
У москальских брехунов уничтожение одного из корневых народов Руси (по всем параметрам сегодня сопоставимого с геноцидом — сначала физическая зачистка, потом расселение оставшихся), называется "битва на Шелони московских и новгородских войск за объединение Руси". Из самой формулировки хуй поймешь - кто с кем пытался таким образом объединиться? Они шо, блять, одновременно бились и объединялись? Во всем мире это называется «завоевание», так почему вы упорно брешете спустя века про «объединение»?

В ваших же летописях написано - «срывали с новгородских дев сарафаны, не для корысти, а для глумления». Но сейчас вашу летопись ведет телевизор, и вы опять объединяетесь с теми, кто бежит от вас, и если догоняете, то срываете сарафаны с дев. Как у вас принято, даже не для корысти (какую вы корысть с Крыма поимели?) - а для глумления. Потому что ваше национальное достоинство строится не в созидании своего, а в глуме над чужим.

Сочи, после того, как я узнал о национальной зачистке, для меня не "олимпийский город", а место, аналогичное Майданеку и Аушвицу. Но вы никогда не будете об этом говорить, вы построите там лыжную трассу, над могилами, и пригласите туристов, Хотя сто раз могли открыть и закрыть этот вопрос — коммунисты свалить на царизм, перестройщики на коммунистов, Путин на Ельцина — и так далее, просто открыть и признать часть собственной истории. Но вы будете упорно врать себе и другим.

А "геноцыд" будете искать в Украине где «спустили курок войны», сбивали гражданские самолеты, долбили по правительственным войскам РСЗО из жилых кварталов, и где половина наших вояков - те самые "русскоязычные", которых вы собирались защищать.

Иван Грозный у вас рисуется милейшей персоной, который всего-то несколько тысяч человек казнил, а вот Елизавета в Англии в то же время - в сорок раз больше. Но то шо Иван казнил по личному хотению и выдавая лицензии на убийство, а в Англии это было через суд, кацапы как-то не упоминают. В Англии человек знал - спиздил шесть шиллингов - суд, приговор и виселица, а в Московии "чото мы давно никого на кол не сажали... а ну-тко, тащите сюда князя Серебряного, позабавимся, братие!"

Я тебя уверяю, если бы Хиросиму и Нагасаки бомбили не американцы, а русские - мы бы узнали об этом не завтра, а через 99 лет, после взлома архивов. Сначала кацапы бы хвастались гиркин-стайл, что "птичку приземлили", потом, после публикаций в газетах фото с оставшихся от матерей с детьми теней на асфальте, от которых у населения планеты встали бы дыбом волосы, мгновенно начали бы пиздеть, что сбросили обыкновенную гуманитарку, но в это время по Хиросиме внезапно ебнул метеорит, по мощности сравнимый с тунгусским. Потом бы придумали еще что-нибудь, пилотов, диспетчеров, диверсантов, годзиллу - но пиздели бы упорно и неотвратимо до последнего чуркина.

Пиздеж - это ваш образ жизни, способ выживания среди конкурентных наций, как вонь у скунса или желтая едкая хуйня, выделяющаяся з жопы у божьей коровки, из-за чего ее не жрут птицы.

Это и есть ваш имперский инструмент — не сила, наука, философия, промышленность, да хоть мода, как у итальянцев, или самба с футболом, как у бразильцев, а ложь.

И именно поэтому с вами невозможен ни контакт, ни примирение, ни взаимодействие. Ложь обнуляет все попытки коммуникации, как залитая пивом клавиатура ноута перестает выдавать символы, соответствующие нарисованным на ней. Пишешь «привет, друг», а получается какой-то «фдваы кмыр».

С вами просто нельзя разговаривать. Не потому что мы не хотим, а потому что общего коммуникационного протокола у существа и вещества не существует. Нам, существам, с вами надо, как с веществом, не общаться, а что-то делать.

***
А тывинцы, якуты и ингерманладцы еще удивят вас, если вы, добрые имперские мудаки, забыли Сумгаит и Фергану. Думаю, особенно тывинцы удивят, потому что якуты вполне миролюбивіе люди, и просто выдавливают массой московов из всех сфер общественной жизни, начиная с администрации, культуры и образования, не хватась за роужие. Они добрые, хотя вы их, по сути, ограбили до нитки, построив за их деньги для себя яхты и олимпиады. А взамен дали театр русской драмы, концерты кобзонов и раздачу лопатами говна с майонезом ко дню святой хавроньи. Индеец из Альберты при таком бартере взялся бы за оружие, а якуты просто скололи со зданияния театра драмы слово "русской". Что вас, москвота, жирующая за счет будущих поколений якутов, привело в медийную истерику с визитами корреспондентов "московских хуемольцев". Якутские алмазы вам, а русскую драму - им. Хотя, по логике, русская драма должна быть вашей. Зачем якутам ваши драмы?

Тывинцы же - они резкие как ситро. Просто вы, в силу национального хамства и чувства московского превосходства, начинающегося уже с мента, кладовщика и таксиста на любом московском вокзале, забыли об этом.

Зато ни они, ни ингерманландцы не забыли, как вы просто по желанию вытерли жопу всеми договорами, и одним росчерком превратили субъекты в объекты. Причем сейчас даже сами не способны ответить - нахуя вы это сделали? Как не способны внятно объяснить по Крыму. Шо, он более русским стал, когда для тех же русских стал в три раза дороже по ценам? Шо, там внезапно березы на солончаках проросли? Мостов блять вам негде было построить? Были бы вы люди как люди, то строили бы не Керческий мост, а Берингов.

***
"Шол, шол, и вдруг видение было, взял ножык и зарезал мимхожую бабку. Сапоги с нее снял, да выбросил, потому что тесны были мне. Помилуй мя Господи, грешного, ибо ебанутый есмь, а пятачок из бабкиного сапога даю в церковь на свечку, на помин ее души, да за мое здравие".

Вот тебе вся российская национальная идея, которую просил сформулировать Вовчик Малой у Татарского. Я тебе изложил ее даже не на двух листах а4, а в одном предложении.

Знаешь что, когда читаю таких миротворцев как ты, то понимаю, что традиционный дискуссионный ответ на Кафедре кацапу при попытке мышебратьев имитировать диалог «иди нахуй» - он какой-то гуманный слишком. Ну, хуй - он, все-таки, орган размножения. Есть в нем какой-то витальный символизм и обещание будущей жизни.

Вас надо не на хуй, а на кол посылать. Вы же любите твердость Ивана Грозного, Петра Первого, Иосифа Усатого и Хуйла Крымского. 


Ющенко прочитав полякам лекцію про Бандеру (ВІДЕО)

  • 06.03.17, 11:34
Ющенко прочитав полякам лекцію про Бандеру (ВІДЕО)

Степан Бандера, який з 3 липня 1941 року перебував у концтаборі Заксенхаузен, якої шкоди завдав Польщі 1941 року? Що він зробив у 1942 році? Нічого. Він був у повній ізоляції, ні з ким не зв’язувався, і в 1943 та 1944 роках так само.

Про це сказав президент України Віктор Ющенко в ефірі програми “Право на ліво” на телеканалі Polsat News 2.

– За що Бандера сидів у концтаборі? Він мав єдину вину: проголосив незалежну суверенну Україну. Він не погодився відмовитися від цього, тому протягом 4 років сидів у концтаборі, – пояснив Ющенко.

– Кожен поляк, який боровся за незалежність і свободу Польщі – польський герой. Так само це й для українців. Усі люди, які в різні періоди історії завданням свого життя зробили боротьбу за свободу України – мої герої, – сказав Ющенко.

Алла Ивановна как драйвер украинской экономической безнадежности

  • 28.02.17, 23:44
Алла Ивановна как драйвер украинской экономической безнадежности
Иван Райли, США, для "Хвилі"

beznadezhnost


Кадровая политика украинского бизнеса является зеркальным отражением подходов менеджмента, который игнорируя значение человеческого капитала, обрекает сам себя на прозябание и огромные потери.

В феврале на портале WORK.UA появилась следующая вакансия:

Переводчик английского. 5000 грн.

Компания: Машзавод, ТОВ.

Контактное лицо: Алла Ивановна

Город: Черновцы

Вид занятости: полная занятость, готовы взять студента

Требования:  высшее образование

Требования: Основной — английский язык, второй — французский или немецкий.

Обязанности: перевод коммерческой и технической товаросопроводительной документации, коммерческой переписки с зарубежными компаниями и других документов по внешнеэкономической деятельности предприятия, поиск потенциальных партнеров для сотрудничества и проведение телефонных переговоров, устный перевод во время проведения деловых встреч и переговоров на предприятии и в зарубежных командировках, оформление документов для заграничных командировок работников предприятия.

Полный текст объявления можно посмотреть здесь.

Как  бывший менеджер в производственной сфере, дипломированный переводчик, попытаюсь объяснить на пальцах.

За 185 долларов в месяц компания «Машзавод» желает получить человека с высшим образованием,  приличным знанием двух иностранных языков, который будет заниматься:

 а) поиском зарубежных покупателей на продукцию завода ( никакое это не «партнерство», вектор один — сбыт );

б) составлением, переводом и сопровождением  экспортных контрактов  ( включая подготовку пакетов документов для таможни, бесконечных «допов» к контрактам и прочей дребедени );

в) подготовкой документов для получения виз в иностранных посольствах в Украине;

г) синхронным переводом телефонных переговоров и общения на деловых встречах;

д) переводом  узкоспециальной технической документации на два иностранных языка.

Снимаю шляпу перед  Аллой Ивановной. В этом не хитром словосочетании «переводчик английского», на самом деле, ей удалось завуалировать как минимум 4 должности: менеджер, менеджер по экспорту, ассистент руководителя, и собственно, переводчик.

Ради интереса, я погуглил, чем занимается ТОВ «Машзавод» в славном западно-украинском городе Черновцы. Оказалось — это настояший промышленный гигант, с семидесятилетней историей, выпускающий сварные емкости и оборудование. Среди партнеров компании — два десятка предприятий, включая мировых лидеров, вроде «BASF«, «Hundai«, «Kawasaki«, «Samsung«, «Lukoil«.

И теперь, будущее этого гиганта зависит от студента, который за 185 долларов в месяц станет искать покупателей  на узкоспециальную продукцию завода в Европе, Америке и Азии. Которому придется вникать в тонкости производства и с нуля нарабатывать базу технических терминов, причем на двух языках. Задерживаться на работе ради ночных звонков в США и Канаду. Мерзнуть в очередях под посольствами, а потом вываливать кипы документов перед офицером на стойке, доказывая , что какой-то Петро Петрович Буряк, стоящий перед ним «весь в версачах»,  не только крупный промышленник, но и вменяемый партнер. И поскольку сам Петро Петрович по-английски знает только «гутентаг», то именно от убедительности переводчика будет зависеть, дадут ли им вожделенные визы. Которому придется оценить все прелести «работы» с украинской таможней, где из-за одной запятой, груз может застрять «до выяснения»,  и каждые сутки простоя автоматом будут отражаться на зарплате «крайнего».А еще узнать и пережить много нового, интересного и упоительного, окунувшись в понятие «бизнес по-украински».

Повторюсь — за 185 долларов США в месяц.

Поэтому, когда Госстат публикует статистику, в которой самой большой проблемой украинские предприятия называют недостаточный спрос, — мне смешно.  Как говорил профессор Преображенский, » это значит, что каждый из них должен лупить себя по затылку».

Проблема не в спросе, а в сбыте. Как говорится, на каждый товар…

У вас не хватает заказов? А вы тоже  ожидаете контракты на десятки миллионов евро от студента с зарплатой в неполные двести баксов?

Мне могут возразить, дескать, в объявлении указана ставка, а настоящие деньги пойдут «наличманом» из кармана хозяина в карман студенту. Проходили мы и это. Командировки без суточных в валюте, когда «папа» решает сам, когда тебя кормить и какие сувениры ты купишь. Постоянная зависимость от его настроения. От того какая атмосфера у него в семье, и хорошо ли ему вчера дала любовница. В украинском бизнесе соглашаться на устные условия с собственником компании — это значит заранее терять свои деньги, время и здоровье (из-за постоянного стресса). А письменных вам никто не предложит.

Но сейчас не об этом. Я верю, что в условиях тотальной безработицы, в двери компании «Машзавод» постучится  ( а может, уже постучался ) тот самый студент. И его возьмут на работу. Молодой, перспективный, он не особо будет обращать внимание на размер зарплаты, поскольку «мама казали — іди, синку, вчися і працюй». А мама уже который год в Испании. И к этим 185 баксам в месяц , прибавит свои двести евро, как обычно. Словом, ему молодому и без семьи, в Черновцах этого хватит.

 В Украине выросло целое поколение таких студентов — менеджеров и служащих. Они не заморачиваются сегодня. Они работают на завтра. Потому что, мамы и папы ежемесячно пересылают им деньги «на жизнь» из-за бугра.

 Именно благодаря им, в том числе,  в Украине остаются такие нищенские зарплаты.

Я представляю его мать, которая, сама уже не молодая, подмывает лежачего старика-пенсионера где-нибудь в Малаге.  Этим женским украинским рукам когда-нибудь поставят памятники по всей Европе. В Италии, Португалии и Испании  — в первую очередь. Но, не смотря на расстояние между ними, и мама и сын видят перед собой одно и то же. Она пытается вытащить его из украинской, моя испанскую или итальянскую. А он, этот скульптор будущего, соглашаясь на унизительную зарплату, собственными руками лепит для себя и своих  детей такую же задницу в светлом «потом». Потому что, если ему — не опытом, так талантом, умом и трудолюбием, — удастся заполучить многомиллионные экспортные контракты, то «папа» выдаст ему бонус, баксов в триста, а сам, через пару лет, купит себе домик на итальянской Ривьере и свалит с семьей в солнечную Италию. Чтобы там коротать свой век, наслаждаясь мягким средиземноморским бризом. И вполне возможно ( жизнь любит такие «кольца» ), что когда он состарится, дочь или внучка того самого студента приедет в Италию, чтобы мыть его дряблые старческие ягодицы. Но уже легально, по контракту ( должен же быть какой-то прогресс) .  И круг замкнется.

 Задницей начали — задницей закончили.

PS. На том же портале есть объявления о поиске переводчиков для брачных агентств с зарплатой в 15000 гривен. Похоже, торговать пушным товаром в Украине в три раза выгоднее, чем оборудованием.  Шануймося. Ми того варті.