хочу сюда!
 

Твоє Сонце

46 лет, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 41-57 лет

ГЕНОЦИД або чому зникають українці.. ч.1

  • 06.09.16, 23:01
ГЕНОЦИД
або чому зникають українці на неосяжних просторах російської Імперії?

Вольвач, Петро Васильович м.Симферопіль

В Радянському Союзі владні структури та компартійні ідеологи полюбляли творити легенди і міфи. На одній шостій земної кулі, мабуть, важко знайти галузь людської діяльності, в якій впродовж більшовицького панування не було б створено якогось красивого міфу. Ця міфотворчість стала об'єктом копіткої роботи величезного корпоративного ордена дипломованих псевдовчених, які зосереджувались головним чином на терені суспільствознавчих та історичних наук. Якщо підрахувати кількість «наукових» трактатів та захищених дисертацій, виявиться, що саме в цих галузях витворено найбільше міфів. Широкому загалу добре відомі рожеві міфи про радянський інтернаціоналізм, месіанську роль «старшого брата», добровільне злиття націй та творення якоїсь винятково нової «исторической общности - советского народа», власне, «русскоязычного населения». 

Апогеєм злочинної міфотворчості став період сталінсько-брежневської тиранії. Проте, щодо України та українського народу епоху національного нищення та зросійщення започаткували ще перші російські самодержці. Більшовики в цій справі виявилися гідними правонаступниками всіх досягнень царизму. Якщо вірити офіційній компартійній пропаганді, рух народів до радянської імперії та якогось аморфнобезликого «русскоязычного населения», або «советского народа» віддзеркалює об'єктивні інтеграційні процеси, що відбувалися у суспільстві. Проходили вони нібито без модного силового тиску з боку владних структур та без впливу «керівної і спрямовуючої». 

В шалі великодержавно-шовіністичної істерії якось забулася навіть нищівно-вбивча характеристика сутності царської імперії, дана самим батьком соціалізму російського зразка та вождем світового пролетаріату. Відомо, що до захоплення влади більшовиками, Ленін досить влучно назвав Російську імперію тюрмою народів. Постреволюційні історики, які прискореними темпами вийшли з червоних робітфаків та виросли зі сталінської шинелі, забули про те, що ще з часів Івана Грозного мілітарна експансія та агресивність стали домінантою зовнішньої політики молодої імперії. Як заповідали духовні пастори Івана Грозного: «Россия неустанно должна расширять свои границы за счет соседей». Тому і не дивно, що впродовж 525 років з XV століття до нашого часу, імперія провела у війнах 329 літ, тобто майже дві третини своєї історії. Вона воювала з 26 сусідніми державами та регіонами. Завдяки мілітарним дійствам, Російська імперія збільшила за цей час свою територію майже у 1000 разів.

Ще у 1462 році площа Московії (Московської держави) становила близько 24 тис. кв. км. А вже в 1914 році Російська імперія займала одну шосту частину земної суші (23,8 млн. кв. км). Територія Росії з XV століття приростала з середньою швидкістю 80 кв.км на день. На це прирощення витрачено величезний економічний потенціал та покладено життя мільйонів. 
Сьогодні кожній людині, яка не уражена великодержавним шовінізмом та позбавлена імперських амбіцій, цілком зрозуміло, що вже після падіння царської деспотії в лютому 1917 року, більшість складових частин колишньої імперії знову потрапили до нової більшовицької в'язниці, так званого СРСР, лише завдяки ленінській підступності та при допомозі багнетів.
Стосовно України, перший командуючий Червоної Армії Лев Троцький ще у 1920 році без зайвої дипломатії відкрито заявляв: «Радянська влада протрималася на Україні до сих пір (і протрималася нелегко), в основному силою Москви, великоруських комуністів та Червоної Армії». Незалежність могли здобути лише ті колонії (Фінляндія та Польща), на які не вистачило мілітарної сили. Проте, незабутній Ілліч не міг змиритися з втратою Польщі і вже у 1920 році рекомендував своїм червоним яструбам промацати революційність поляків багнетами. А його вірний учень і соратник Сталін в 1939 році зробив безуспішну спробу знову поглинути Фінляндію. 
Лише завдяки протидіям союзників та антигітлерівській коаліції в другій світовій війні не відбулося прямого приєднання до імперії багатьох країн Східної Європи. Але не без втручання радянської імперії в більшості з них все ж таки були встановлені маріонеткові, комуністичні режими. Всі вони безславно скінчили своє існування, майже одночасно з розпадом колишнього імперського Союзу. 

Як за часів царату, так і впродовж радянського періоду паростки нашої державності та коріння української культури влада нищила і шалено, і систематично. Для тих, хто ще сліпо вірує в міфи про миролюбне творіння імперії, про «природні» процеси злиття націй, про якусь патологічну відразу українців до своєї мови й культури, про їхнє самоїдство та ностальгічне бажання «слиться в русском море», нагадаємо найбільш значні віхи на шляху нищення генофонду України, руйнації культури та духовності українського народу та його зросійщення. Без їх знання не осягти глибини тої прірви, до якої Україну вели майже 340 років.

1700-1721 роки - масове знищення українського козацтва в Північній війні Росії за оволодіння узбережжям Балтійського моря та у будівництві Ладозького каналу та царської столиці, Санкт-Петербургу.
1708-1709 роки - жорстоке придушення катом українського народу, Петром І, національно-визвольного руху та остаточне нищення залишків української державності. 
1720 рік - указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою. 
1729 рік - указ Синоду про вилучення в населення українських букварів та текстів з церковних книг.
1768 рік - злочинна змова Катерини II з польською шляхтою для спільного придушення визвольного руху українського народу на Правобережній Україні, що ввійшло в історію під назвою Коліївщина; перша масова депортація українців до Сибіру. 
1768-1775 роки - нищення українського козацтва в російсько-турецькій війні.
1775 рік - підступна руйнація посіпаками Катерини II Запорізької Січі, закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях та наступне закріпачення українського народу.
1771-1783 роки остаточна ліквідація української автономії у вигляді Гетьманщини та окремого козацького війська в Україні.
1811 рік - закриття за правління Олександра І Києво-Могилянської академії - центру духовної культури України. 
1816-1821 роки - мілітарна окупація України у вигляді 500 тисячного війська у військових поселеннях на українській землі.
1847 рік - розгром Кирило-Мефодіївського братства, політичний терор в Україні за Миколи І.
1854-1855 роки - Російська імперія веде Кримську війну проти союзу Англії, Франції та Оттоманської імперії. Основним постачальником гарматного м'яса для неї стали українські губернії.
1862 рік - закриття за Олександра II українських недільних шкіл, які на свій кошт організувала передова українська інтелігенція.
1867 рік - Ємський указ про заборону ввезення української книги з-за кордону, заборону українського театру й друкування нот українських пісень, закриття українських громад та журналу «Основа».
1877-1878 роки - російсько-турецька війна принесла українському народові величезні економічні збитки та людські втрати. 
1884 рік - закриття всіх українських театрів.
1890-1914 роки - масові переселення українських селян до Сибіру й Далекого Сходу, яке позбавило Україну близько 5-млн. людності.
1904-1905 роки - російсько-японська війна між Росією та Японією за панування на Далекому Сході, в якій загинули десятки тисяч українців.
1907-1908 роки - післяреволюційна реакція в Україні, закриття українських періодичних видань, указ сенату про шкідливість культурної й освітньої діяльності в Україні. 
1914 рік - указ Миколи II про скасування української преси. 
1914-1917 - Україна втягнута Росією в злочинну першу імперіалістичну війну, яка знекровила генофонд нації, - в її полум'ї згоріло життя мільйонів українських солдатів та мирного населення.
1917-1920 роки - більшовицько-білогвардійська навала в Україну, знищення української державності, братовбивча громадянська війна в Україні, спровокована більшовиками та білогвардійцями, розгром українського національного руху. 
1921-1922 роки - політика воєнного комунізму та голод в Україні, що забрав життя сотень тисяч людей, жорстоке придушення більшовиками селянських повстань та кривава розправа з робітничими страйками.
1928-1932 роки - колективізація сільського господарства в Україні, що призвела до розгрому села, знищення заможних верств населення та депортації мільйонів селян за межі України. 
1929-1930 роки - початок великого політичного терору в Україні, знищення української автокефальної церкви. 
1932-1933 роки - штучний голодомор в Україні, інспірований більшовицькою владою з метою знищення непокірного українського селянства. За оцінкою міжнародних експертів, на Україні від голоду загинуло понад 10 млн. чоловік. 
1933 рік - телеграма Сталіна про припинення українізації, ліквідація в Україні так званого національного ухилу.
1933-1938 роки - масовий геноцид проти українського народу, тотальне нищення української культури та національної школи.
1938 рік - сталінська постанова про обов'язкове вивчення російської мови. 
1939 рік - фінська війна з метою загарбання Фінляндії, економічні збитки та значні втрати української людності.
1939-1940 роки - приєднання Західної України, широкомасштабні репресії проти населення, депортація на Північ та до Сибіру майже півмільйона західних українців. 
1941-1945 роки - друга світова війна, розпочата нацистським та більшовицьким режимами, що призвела до повної руйнації економіки України та загибелі кожного з шести жителів України (близько 6 млн. чоловік). 
1944-1945 роки - розробка сталінсько-беріївського плану депортації українців з України (приказ №0078/42 НКВД й Наркомата оборони СССР от 22 июня 1944 года "О выселении в отдельные края Союза ССР всех украинцев".
1946-1947 роки - голод в Україні, від якого загинули десятки тисяч українців. 
1947 рік - спільна радянсько-польська широкомасштабна акція «Вісла» по нищенню сотень тисяч українців у Польщі. 
1944-1949 роки - нищення української повстанської армії та масова депортація населення Західної України на Північ до Сибіру.
1954-1959 роки - освоєння 10 млн. га цілинних та перелогових земель Казахстану й Сибіру, котре вичерпало з України матеріальні й людські ресурси (з України виїхало близько 3 млн. молодих робочих рук). 
1964-1983 роки - доба компартійної реакції в Україні та боротьба з новітнім українським відродженням. 
1978 рік - постанова ЦК КПРС про посилення вивчення та викладання російської мови та літератури (брежневський циркуляр). 
1983 рік - постанови ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах (андроповський указ). 
1986 рік - Чорнобильська катастрофа, яка є наслідком компартійного тоталітаризму, безвідповідальності перед народом. В результаті з сільськогосподарського виробництва на Україні вилучено понад 5 млн. га земельних угідь, постраждало близько 3 млн. населення України, генофонд нації уражено на століття. Колишня імперія залишила Україну сам на сам з чорнобильською трагедією. 
1989 рік - постанова пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну мову, російську, в СРСР (горбачовський циркуляр). 


Щодо Криму, то цей сумний перелік антиукраїнських акцій, можуть продовжити прийняті у 1992 році Конституція та Закони про освіту в Республіці Крим, які у цьому регіоні фактично ставлять українську мову поза законом. 
Отже, витоки того стану, в якому нині перебувають економіка та духовне життя в Україні, потрібно шукати не в її короткочасній незалежності, а перебуванні в досить тривалому колоніальному ярмі. Досягненням та породженням його є також низька наша національна свідомість, відсутність національної гордості, яничарність та манкуртство, вельми поширених передовсім у південних та східних регіонах України. 

Демографічна ситуація в тій чи іншій державі - один з найбільш надійних барометрів її благополуччя. Вона віддзеркалює не лише економічну й політичну стабільність в суспільстві, а є і показником здоров'я нації. Нація, позбавлена природного приросту населення, не має майбуття й приречена на вимирання. Аналіз демографічного стану в Україні впродовж досить тривалого часу перебування її у складі Російської імперії переконливо доводить, що саме українці досягли межі етнічної катастрофи. Можна сподіватися, що чорнобильська трагедія 1986 року в значній мірі загострить цю проблему ще протягом кількох століть. Проте, вже й сьогодні смертність в Україні домінує над народжуваністю. Це перший сигнал, що нація починає вимирати. Українці - одна з найбільш чисельних націй Європи, яка в останні роки стоїть над прірвою. 
За статистичними даними, в Україні з кінця XIX по кінець XX століття найнижчі показники природного приросту населення. Так, якщо в 1913 році населення України (без західних областей та Буковини) становило 35,2 млн. чоловік, то в 1939 році, після приєднання цих регіонів до Союзу, в республіці було 40,5 млн. чоловік, тобто за 25 років населення збільшилося лише на 5 млн. чоловік. А в наступні 20 років (з 1939 - по 1959.роки) приріст населення становив лише 1,4 млн. чоловік (чисельність населення в 1959 році -41,7 млн. чоловік). 
Першим в Україні почало вимирати село. Як зазначає член-кореспондент АН України Любомир Пиріг, «процес винародовлення в селах розпочався з 1979 року; в містах трохи пізніше - з 1990 року. Ще в 1920 році природній приріст населення України складав більше 300 тис. чоловік. Через десять років цей показник зменшився до 174 тис. чоловік. Причому за цей період спостерігався приріст лише міського населення». 
Фахівці не без підстав стверджують, що лише за тридцятиріччя, з 1929 по 1959 рік Україна недорахувалася 14,6 млн. осіб. 

З 1979 року по 1989 рік населення в Україні збільшилося на 2 млн. чоловік (51,7 млн.). Це - найнижчий показник приросту по всіх республіках Союзу. Не можна не погодитися з Любомиром Пирогом, який стверджує, «що відплив з України корінного населення, приплив осіб інших національностей, людей, для яких українська земля, її природа, народ є чужими, призводить до руйнації суспільної моралі, до втрати відчуття спільності історичної долі, культури, створює атмосферу нездорового суперництва і навіть ворожості на соціальному й національному грунті». Необхідно зазначити, що наведені дані по приросту населення з 1913 по 1989 рік ще не характеризують справжню демографічну картину. Більш всього вони є свідченням тих нездорових чи то штучних міграційних процесів, спрямованих на русифікацію України та її підступно-мирне завоювання. Основна маса людності (переважно з Росії) мігрувала на Україну вже за Радянської влади. Так, ще у 1923 році в республіці проживало 3 млн. росіян, в 1939 - 4 млн., в 1959 році їх чисельність зросла до 7 млн., а в 1970 - до 10 млн. Сьогодні їх нараховується вже понад 13 млн. Лише в Криму впродовж 1939-1959 р.р. чисельність росіян зросла на 1,1 млн. чоловік. 
Цілеспрямована міграція російського населення в Україну особливо зросла після голодомору 1932-1933 року, в період так званої індустріалізації, а в західні регіони - після Вітчизняної війни і в 70-80 рр., в добу творення «єдиного советского народа». 
Паралельно з депортацією української людності з України, яку в імперії започаткували ще царі (вона .відбувалася під виглядом заслання до Сибіру та на Північ бунтівників, державного переселення селян для освоєння безлюдних територій Росії, освоєння цілини, розподілу фахівців, індустріалізації околиць та «великих строек коммунизма») на материковій Україні проводилася шалена русифікація українського народу. Жорсткі жорна зросійщення в Україні захоплювали кожну людину з перших днів народження (від ярлика з прізвищем у пологовому будинку) й супроводжували все життя, до похоронного ритуалу та хреста на цвинтарі. Над зросійщенням та асиміляцією українців та творенням феномену XX століття - «русскоязычного населения» в імперії працювали могутні державні структури, шкільна освіта, вища школа, всі без винятку органи влади, судочинство, міліція, армія. Тому й не дивно, що кожен наступний перепис засвідчує зменшення чисельності українців, які вважають батьківську мову своєю рідною. Такі сумні реалії в сучасній Україні і в близькому зарубіжжі.

Яка ж доля спіткала тих наших земляків, котрі опинилися поза межами батьківщини. Про тих, кого злидні та сталінський терор закинули в Західну Європу, на американський континент і навіть до Австралії, ми добре знаємо, особливо тепер, коли західна діаспора стала для нас відкритою. Там наші земляки своєю працею здобули повагу до себе інших народів, створили собі добробут і змогли зберегти мову та розвинути українську культуру. А що ж мають українці, які потрапили на гостинний поріг «старшого брата»? Статистика засвідчує, що після створення Союзу та організації більшовиками радянських республік, українці в Російській Федерації посідали за чисельністю друге місце після росіян. В деяких регіонах (Кубань, Ростовська, Саратовська області, Ставропольський та Приморський краї) українці були домінуючим населенням. Тривалий час вважалося, що дані про чисельність українців на теренах СРСР (50 млн.) значно перебільшені і є пропагандистською видумкою націоналістів з-за кордону. На жаль, об'єктивні дані про національний склад населення в радянській імперії для своїх громадян були такою ж таємницею як відомості про її оборонний потенціал. Тому навіть у статистичних установах такої довідкової літератури нема. Нещодавно розсекречені архіви КДБ та МВС засвідчують, що чисельність українців у колишньому Союзі перевищувала 80 млн. чоловік (журнал «Нові дні», грудень 1992р.). 
Отже, офіційні дані про чисельність українців в Росії (4,3 млн.) є повною фальсифікацією. Спробуймо це довести на підставі доступних нам матеріалів. Будемо оперувати даними перепису населення, що проводився в Росії у 1897 році, та останнім переписом в колишньому Союзі (1989 рік). Між ними відтинок часу в 92 роки, причому 72 з них припадає на радянський період. Мусимо застерегти, що ми не маємо змоги привести статистичні дані по всіх регіонах Росії. Для прикладу наведемо дані про українське населення лише в деяких областях та краях. 
Ще на початку 1930 року за офіційними даними українців в Росії мешкало 6,3 млн. чоловік. Через 50 років, тобто на, порозі 80-х рр., чисельність українського населення в Російській Федерації зменшилося на 2 млн. Загадкове їх зникнення не має ніякого пояснення. Наявні статистичні дані з різних регіонів Росії просто вражають. 
Так, у Ставропольській губернії в 1897 році зафіксовано 320 тис. українців (37% усього, населення), а через 92 роки - лише 69 тисяч, тобто 2,4%. 
У Донській губернії наприкінці минулого століття українців було 720 тис. - 28% усього населення, а в нинішній Ростовській області українців, згідно з переписом 1989 року, лишилося 178,8 тис. (4,2%). 

У Курській губернії українців наприкінці XIX ст. нараховувалося 530 тис. (23%), а сьогодні їх там близько 1,7%. І це при тому, що в результаті сталінської сваволі до Курської області наприкінці 20-х років відкраяли від України кілька районів заселених переважно українцями. Ще разючіша картина по Воронезькій губернії. В царській Росії в 1897 році там налічувалося 930 тис. українців (36% від усього населення). За радянської влади, не зважаючи на те, що до області з України передали кілька українських районів, чисельність українців у 1989 році зменшилася майже у 8 разів і становила 122,6 тис. (5%). Враження таке, що українці в цих областях просто вимерли. 
За 92 роки значно знизилась питома вага українців у населенні Сибіру. В 1897 році у Тюменській, Тобольській та Єнисейській губерніях українці становили 20%. 
Тепер, за офіційною статистикою, наших земляків там 3,3%. За переписом 1897 року, в Уссурійському краї було 25% українців, а в Амурському - 20. В 1989 році частка українців в загальній кількості населення в цих регіонах становила відповідно 6,2 та 8,2 %. 
Завдяки українському населенню в значній мірі відбувалось і відбувається нині освоєння та облаштування півночі та східного регіону Росії. За даними М.Якименка, який вивчав роль українців у залюдненні та господарському освоюванні Сибіру та Далекого Сходу з кінця XIX - початку XX сторіччя, у 1917 році за Уралом жило 748,6 тисяч українців. Завдяки тяжкій праці переселенців з України вже на той час в цих регіонах було створено величезні матеріальні цінності. Українці освоїли близько 500 тис. га цілинних земель та заснували декілька тисяч населених пунктів. Українські назви їх збереглися там ще й сьогодні. Переселенці з України принесли до Сибіру та Далекого Сходу способи обробітку грунту, започаткували вирощування там картоплі, огірків, помідорів, цукрових буряків та багатьох інших культур. Українці впровадили на Далекому Сході бджільництво, яке напередодні 1917 року стало значною статтею російського експорту. В тяжкій праці, нестатках та злиднях, від хвороб та незвичного клімату впродовж 1909-1913 р.р. померло більше третини переселенців. 
Сьогодні саме ці райони є основними постачальниками нафти, електроенергії, лісу. 
Незважаючи на шалений асиміляційний тиск, брак елементарних умов для розвитку національної культури, ще й сьогодні українці в цих регіонах є досить численною етнічною групою. Згідно з переписом 1989 року чисельність українців у Ямало-Ненецькому та Чукотському автономних округах становить відповідно 17,2 та 16,8 відсотки, Магаданській області - 15,4, Камчатській - 9,1. В Якутії сьогодні мешкає 7 відсотків наших земляків, серед народу комі - 8,3 відсотки. У національних округах Таймирському - 8,6; Коряцькому - 7,2 та Ненецькому - 6,9 відсотки. В Калінінграді українців 7,2 відсотки, а в Мурманській області - 9, понад 200 тисяч українців мешкає у Москві. 
Напередодні першої світової війни в так званому Сірому Клину (територія сучасного Казахстану та сусідніх областей Росії) Омськ був центром українського життя. Полтавець М.Бондаренко, який працював в тих краях землеміром, засвідчує: «Сам Омськ виглядає як московське місто, але базар і ярмарок балакають українською мовою». (Цитується за В.Сергійчуком, 1991). Воно і не дивно, адже довкола Омська розташовувались облаштовані козацькі поселення, заселені виключно українцями. 
Поодинокі переселенці з України, до Сірого Клину вирушили ще наприкінці 80 рр. XIX століття. Незабаром протоптана ними стежка до Казахстану стала тою артерією, через яку з України впродовж сторіччя викачувались життєдайні сили, робочі руки та інтелект. Лише в 1891-1914 роках з Волинської, Катеринославської, Київської, Таврійської, Харківської, Херсонської та Чернігівської губерній для освоєння Сірого Клину виїхало близько 1,7 млн. українців. На початок 1930 року в Казахстані нараховувалось понад 1 млн. українців. Українське населення мешкало досить компактно. Так, у 29 районах українців жило від 50 до 100 тисяч осіб. 
За даними перепису 1926 року, в КАССР українське населення складало 13,2% до загальної кількості. В Актюбинському окрузі їх нараховувалось 93 тисячі, Кустанайському -164 тисячі, Петропавлівському -184 тисячі, Акмолінському – 110 тисяч, Сирдар'їнському - 41 тисяча, Уральському - 21 тисяча. 

Злочинна колективізація сільського господарства стимулювала міграційні процеси в Україні. Від колгоспів та розкуркулювання українське селянство рятувалося в Казахстані, Середній Азії та Сибіру. Мільйони української людності впродовж кількох десятиліть освоювали цілинні та перелогові землі Казахстану, Сибіру та Алтайського краю. Отже, широкомасштабне промислове землеробство Казахстану започаткували наші земляки. Назви радгоспів-гігантів на колись маложиттєвих цілинних землях Казахстану промовисто засвідчують пріоритетність нашого народу в їх освоєнні. 

є далі в мене ч.2 



9

Комментарии

17.09.16, 01:24

Сумна статистика на крові мільйонів.

    27.09.16, 16:18


      37.09.16, 17:24Ответ на 2 от Yria

      Тут ще друга частина:

      http://blog.i.ua/user/6599849/1959516/

        47.09.16, 17:59

        Цитата: "Чисельність українців у колишньому Союзі перевищувала 80 млн. чоловік (журнал «Нові дні», грудень 1992р.)".
        Мабуть автору невідомо, що такі дані були опубліковані у 1931 році ("Госучпедгиз",1931):
        --- Русские - 77 791 000.
        --- Украинцы - 81 195 000.
        --- Белоруссы - 4 789 000.

          510.09.16, 10:52Ответ на 4 от utenok12

          Цитата: "Чисельність українців у колишньому Союзі перевищувала 80 млн. чоловік (журнал «Нові дні», грудень 1992р.)".
          Мабуть автору невідомо, що такі дані були опубліковані у 1931 році ("Госучпедгиз",1931):
          --- Русские - 77 791 000.
          --- Украинцы - 81 195 000.
          --- Белоруссы - 4 789 000.
          На скільки пам'ятаю це було після перепису населення який був визнаний недійсним і проведений другий перепис по якому були оприлюднені зовсім інші цифри де вже українців було вдвічі менше!
          Вважаю що зараз війна йде між українцями, де одних кацапи обізвали т.з. "рускімі" і натравили на українців , стикнули лобами один народ!

            610.09.16, 18:12Ответ на 5 от Слідопит

            Перший перепис був у 20-х роках. Чисельність народів була опублікована у першій радянській енциклопедії 1926 року, а трохи пізніше у книзі "На великой стройке", виданій в 1931 році в Ленінграді. Ні цієї енциклопедії, ні книги немає ні в одній бібліотеці. Ординці знищили всі історичні документи. Наступний перепис відбувся у 1937 році і він вказує, що українців в СРСР стало 26 мільйонів (без Галичини). 55 млн зникло.

              714.09.16, 07:18Ответ на 6 от utenok12

              Перший перепис був у 20-х роках. Чисельність народів була опублікована у першій радянській енциклопедії 1926 року, а трохи пізніше у книзі "На великой стройке", виданій в 1931 році в Ленінграді. Ні цієї енциклопедії, ні книги немає ні в одній бібліотеці. Ординці знищили всі історичні документи. Наступний перепис відбувся у 1937 році і він вказує, що українців в СРСР стало 26 мільйонів (без Галичини). 55 млн зникло.http://photo.i.ua/user/6599849/407992/14172330/

              http://photo.i.ua/user/6599849/407992/14172331/

                816.09.16, 09:16Ответ на 1 от Alter ego*

                Зараз відбувається та сама колективізація. А батраки мочать.

                  916.09.16, 12:08Ответ на 8 от ЯКриворожанка

                  Зараз відбувається та сама колективізація. А батраки мочать.Ненавиджу цих тєрпіл-куклоїдів ще більше ніж хитро-их олігархів, бо останні розумні, а бидломаса своєю тупістю псує життя всім громадянам України.