Ми не ленінці. ми ставчани і мінинці

В «Історії села Леніно», яку 1966 року написав світлої пам`яті Михайло Олексійович Кравченко, сказано, що перші писемні згадки про наше село – 1415 року: частина села Ставки, що нині в Радомишльському районі Житомирської області, була включена до списку маєтків Києво-Печерського монастиря.

Отже, понад 500 років наші предки були ставчанами, а в січні 1924-го кілька большевиків, не питаючи людей, зробили нас ленінцями.

Думаю, що не одному мені якось мулько досі називатися ленінцем. Бо ми знаємо, що Ленін ніколи не бував ні в нашому селі, ні загалом в Україні. Але він увійшов в історію України і нашого села в такий спосіб:
Голова Совнаркому Росії В.І. Ульянов-Ленін 16 грудня 1917 року оголосив ультиматум Українській Центральній Раді і через 48 годин розпочав війну проти Української Народної Республіки. Він знав: «Потерять Украину – потерять голову». Бо Україна становила половину економічного потенціялу Російської імперії: це хліб, вугілля, залізо, працьовиті люди. «Теперь с завоеванием Украины… наша сила крепнет» (В.И. Ленин. Полное собрание сочинений, Москва, Политиздат, 1981. – Том. т. 38, с. 300-305).

Ленін вважав селянство «ворожим класом», він запровадив продрозверстку і послав в Україну продзагони, які забирали і вивозили хліб у Росію. «Поместить полтора миллиона армии на Украине, чтобы они помогали усилению продработы, будучи сугубо заинтересованы в ней, особо ясно сознавая и чувствуя несправедливость обжорства богатых крестьян на Украине». (ПСС, т. 44, с. 67). Тому в Україні 1921–1923 рр. голодувало до 10 млн. селян, померло до 2 млн.
Ленін уже в 1918 році першим у світі запровадив концентраційні табори для «класових ворогів»; він власноручно написав статтю 581 Карного кодексу РРФСР («контрреволюційна діяльність»; в УРСР – ст. 541), за якою знищено було мільйони (так, мільйони!) людей. “Будьте примерно беспощадными… Расстреливать.., никого не спрашивая и не допуская идиотской волокиты” (ПСС, Т. 50, с. 165).

Вірні ленінці в 1928 – 1929 роках «розкуркулили» в нашому селі 50 сімей і вивезли їх у Сибір. Усього з України вивезли 1,2 млн. селян. Так було знищено найпрацьовитішу частину українського селянства і смертельно травмовано правічну українську хліборобську культуру. «Хохол заупрямился, в колхоз не идет, – доповідав Сталіну вірний ленінець Лазар Мойсейович Каганович. – Считаю нужным задавить его костлявой рукой голода». «Червона мітла» вимела з України і з нашого села всі продукти. Село Мінини занесене було на «чорну дошку»: туди не завозилися ніякі товари і продукти, звідти не можна було нікуди виїхати чи вийти.

За даними «Національної книги пам`яті жертв голодомору в Україні. Житомирська область» (http//www.zhitomir-region.gov.ua/article.php?kniga), у нашій сільраді 1933 року вмерло з голоду 116 осіб, половина з них діти. Покійний Василь Степанович Бацук (Галівєй з Гончарівки) казав, що 346. Мабуть, правда: Президент Віктор Ющенко твердив, що в тих обласних книгах пам`яті зібрано 850 тисяч – хіба десяту частину імен загиблих, бо всього в Україні від голоду померло 8 – 10 млн. селян. Так що поминаймо їх, кажучи: «Імена їхні Ти, Господи, відаєш».

У 30-х роках безбожники розібрали в Ставках церкву, а вірні ленінці Каламольцев (працював у санаторії), директор школи Товстенко і Захар із Мар?янівки спалили перед Маковієм капличку. Большевики знищили Українську Автокефальну Православну і Українську Греко-Католицьку Церкви, розгромили і Руську Православну. «Ленін-антихрист явився, мій сину, а ти проти мене», – ще в 1920 р. писав Павло Тичина в поемі «Чистила мати картоплю».

Під час Великого Терору, що розпочався 5 серпня 1937 року за протоколом Політбюро ЦК ВКП(б) П 51/94 «Про антирадянські елементи», у нашому селі однієї ночі 1938 року було заарештовано 19 чоловік – усе грамотніших людей. Ніхто не повернувся – «тройки» виконували смертні вироки негайно. Усього за 15 місяців Великого Терору заарештовано близько 2 млн. людей, приречено на смерть 681.692 особи! (Борис Соколов. Наркомы страха. Ягода. Ежов. Берия. Абакумов. – М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2001. – С. 130). Тепер називають і більші цифри.

«Чорна книга комунізму», написана вченими світу, визначає, що прямих жертв комунізму в світі – 95 млн. «А сльоз, а крові – що й лічить!», – сказав би Тарас Шевченко. Історія не знає жодної країни, де б марксисти-ленінці побудували справедливе і заможне суспільство: СРСР, Китай, Куба, Югославія, Румунія, Кампучія, Північна Корея – всюди комуністичні режими були криваві.

«Сталин – это Ленин сегодня», – твердила большевицька пропаганда. «Мы на горе всем буржуям мировой пожар раздуем», – співали червоноармійці. «Світова революція» не вдалася. Тоді Сталін змовився з Гітлером про поділ Європи («Пакт Рібентроппа – Молотова» від 23 серпня 1939 року). Захопивши Польщу, союзники провели спільний парад переможців. Сталін захопив Західні Україну і Білорусію, Литву, Латвію, Естонію, Бессарабію, розв`язав війну з Фінляндією, збирався напасти на Німеччину, але Гітлер його випередив 22 червня 1941 року. Уже в липні наше село окупували німці. У листопаді 1943-го повернулися червоні і мобілізували наших хлопців та дядьків. За те, що вони українці і що були під німецькою окупацією, маршал Жуков кинув їх (у куфайках) під Шепетівкою під німецькі кулемети – одна ґвинтівка на десятьох: «Зброю здобудеш у бою». Більшість із тих 220, що записані на Дошці пам`яті, загинули марно… Вічна їм пам`ять.
А хто повернувся з війни живим – знову запрігся в колгоспне ярмо. «Ні корови, ні свині, тільки Сталін на стіні. Він показує рукою, куди їхать за мукою». У Галичину, бо там ще не було колгоспів, тому був хліб. А чи не стояли ми в чергах за хлібом у часи «вірних ленінців» Хрущова і Брежнєва?

За такі-от «наклепи на радянську дійсність» і я був тричі ув`язнений. Батько 1974 року приїхав на побачення в Мордовію і дорікав мені: «Ми воювали, а ви…» – «І що ви мені завоювали? Оцю тюрму?»

Ми зруйнувати «тюрму народів», «імперію зла». Проголосили 1991 року незалежність – від Соловків, Сибіру, Магадана, від кривавої російської комуністичної імперії.

Кількість жертв репресій, депортацій, голодоморів і воєн не піддається підрахунку. Це приблизно третина українського народу, якщо не більше. І це були найкращі люди. Усі наші теперішні біди від того, що внаслідок сатанинської комуністичної селекції ми втратили найкращих, найрозумніших людей – нашу національну еліту. Натомість Україну заполонило чуже, безбожне, аґресивне «матоязичноє насєлєніє», яке прибрало до свої рук усю економіку, залишивши нам, українцям, пісеньку: «Запануємо ми, браття, у своїй сторонці». У нас не український уряд – це «сборная СССР». Там українців майже нема. Україна для тих урядовців – не Батьківщина, а лише територія і населення – для пограбування.
Ніколи ми не станемо вільними господарями в своїй хаті, залишаючись «ленінцями» і задивляючись на «зорі Кремля». Чужі, ворожі символи психологічно тримають нас у московському полоні.

Ще 14 квітня 1992 року перший Президент України Л.Кравчук розпорядився ліквідувати символи неіснуючого СРСР та застарілі символи. Наша сільська влада не виконала цього розпорядження: досі серед села бовваніє пам?ятник ворогу українського народу. Президент В.Ющенко Указом № 432/2009 від 12 червня 2009 року вимагав забезпечити «вжиття в установленому порядку додаткових заходів щодо демонтажу пам`ятників і пам`ятних знаків, присвячених особам, які причетні до організації та здійснення голодоморів і політичних репресій в Україні, а також щодо перейменування в установленому порядку населених пунктів, вулиць, площ, провулків, проспектів, парків, скверів у населених пунктах України, назви яких пов`язані з іменами таких осіб».

Як повернути селу його історичну назву? Є два способи. 1. Скликати загальні збори виборців, де була б більшість, і щоб більшість присутніх проголосувала «за». Навряд чи такі збори вдасться зібрати. 2. Одночасно з виборами 28 жовтня провести референдум: «Чи підтримуєте Ви відновлення історичної назви села «Ставки»? Оскільки мінинці не захочуть ставати ставчанами, то слід поставити ще одне питання: «Чи підтримуєте Ви відновлення села Мінини?»
Для цього сільська Рада має прийняти постанову про референдум і домогтися згоди на це районної влади.
Ставчани, мінинці, мар`янівці, рудняни! Закликаю вас зобов`язати своїх депутатів проголосувати за повернення історичної назви Ставкам, за відновлення Мінин як окремого села (саме так правильно: Мінини, а не «Мініно»). Домагаймося референдуму з цих питань під час виборів 28 жовтня 2012 року і всі проголосуймо за це. А заразом приберімо й пам`ятник Леніну. Кому він потрібен – хай забере та поставить його собі на городі.

На Маковія, 14 серпня року Божого 2012. Василь ОВСІЄНКО, ставчанин, м. Київ, вул. Кіквідзе, 30, кв. 60, п.і. 01103. Тел. 044-285-12-11, моб. 066-66-33-046. E-mail: [email protected]