Гармонічний хаос слів.

Шизофренічність опалого листя мов блискавка Зевса шепотом пекла пронизує з низу все тіло останнього дерева Чорного Саду, що, як символ гріха на пухнастих хмаринках спустився з Венери та чорною кішкою ліг біля ніг і треться, муркоче, дарує тепло, забуття і свободу магмі вулкану на Лисій горі. Проповідує смерть шуршання піску неозримих долин , плоскогірь і озер, переповнених дивними травами сну, що проміння казкових ведінь посилають у бездну колодця і ті, відбиваючись в дзеркалі чистих краплин розкажуть у першій рослині безглузду загадку Сну і Буття.

                                  *******

Копита коня цілували траву і душили в обіймах непоєну землю, стаючи ознакою стиснутих губ і польоту стріли, що з туги про пустий сагайдак розрізає повітря з дивним наспівом, що нагадує пісню зачаття перших народів, до розділення Світла і Тьми, Вогню і Води.

                                  ******

Одежа на статуях тієї долини, говорить ,що раби під ногами моєї піраміди і рослини на її вершині об’єднанні магічним колом коливання свічі, коливання струни і пісні птахів, пожираючих падаль, розносять хвалу хмарам, що закрили вхід в тунелі й печери де ніжиться плоть розплавленій магмі, що є кров’ю Землі і це не звук барабана не кроків Пророка, а просто це серце моє захопилось польотом в цій дивній країні. Візьми горизонт, розведи його мріями риб і піною хвиль і ти одержиш її, ти зможеш співати і станеш як дим над священним багаттям храму Богині Бажань. А тоді я вдихну тебе на повні легені і ти зіллєшся зі мною.                                   ******

Нанесені чорним неспокоєм білі думки прозорої мрії наївних слідів рудої лисиці, що пробігла травою у спалений дім великого мага гучних перетворень на радість сумним кажанам у просторах його піднебесся. Долоня, засмучена дотиком цегли, по тоненьким ниткам кохання клітин, переносить відверті розмови убитого часом заліза, що став, завдяки моїм мріям, символом жаху для всіх, неспроможних пізнати Добро.

                                   Далі буде...