Народна творчість нестримна! Війна лише відкриває приховані таланти. Чимало людей, на стресі, починають малювати. Нові грані відкриваються у професійних художників…

Музей плакату України при журналі “Музеї України”, з першого дня війни почав відслідковувати роботи учасників вже легендарної Плакатної сотні, що виникла на Майдані, потім перемістилася в зону АТО-ООС. Всі перевірені бійці в строю – творять!

Приємно, що долучилися абсолютно нові люди, які часто навіть не уявляли про свої приховані художні таланти. Багато молоді…

Як завжди, малюють ветеран АТО, арт-директор Музею плакату Юрій Нерослік (Харків), з карикатурами Жора Ключник, щось неймовірно-символічне творить Юрій Журавель, Ася Колос багато інших, хто не боїться приховувати прізвища.

До речі, про авторство і прізвища… Актив Музею плакату нині в Києві, поруч з Броварами, зона артилерійського і ракетного ураження. Все може бути…

Деякі художники опинилися на вже окупованих територіях, дехто в оточених і блокованих містах – Маріуполь, Харків…

Думайте про безпеку! Слава знайде…

Тому Музей плакату не буде вказувати авторів робіт, якщо вони самі не позначать свої роботи. Після перемоги згадаємо…

Музей плакату працює у віртуальному режимі – Фейсбук, Твітер, де нас, до речі, періодично банять… Також ми публікуємося на групі сайтів Української пресової корпорації та у дружній пресі…

Якщо дозволить військова ситуація, спробуємо роздрукувати перші плакатні виставки і передамо їх у війська і волонтерські центри…

Діємо по опробованій в АТО-ООС схемі.

Окрема увага – закордонним ЗМІ! Підписуйте плакати і англійською!

І до наших фанатів в діаспорі! Повертаємося до технології часів Майдану – роздруковуйте потрібні плакати і виходьте з ними на пікети! Дуже дієво!

Плакатна сотня діє і буде боротися до перемоги!

Є перша музейна експозиція про цю війну!

Все буде Україна!

Малюйте!

Віктор Тригуб, директор Музею плакату при журналі “Музеї України”

Легендарна Плакатна сотня, народжена ще на Майдані, мобілізується і вступає у війну!

Ця спонтанна народна ініціатива розпочалася ще наприкінці 2013 року, коли акції протесту викликали реакцію художників.

Згуртувавшись довкола Музею плакату України при журналі “Музеї України”, ентузіасти створили тисячі плакатів, карикатур, фотожаб, коміксів, картин, які широко розійшлися інтернетом, стали основою музейних колекцій, виставок, публікацій…

Виставка Плакати Майдану вже історія…

Майдан замінила окупація Криму, війна на Донбасі (АТО)…

Арт-директор Музею плакату Юрій Нерослік став добровольцем 92 бригади ЗСУ, пройшов Іловайськ, Щастя, створив серію патріотичних плакатів, виставочні комплекти яких розміщені у провідних музеях, вишах, школах, військових частинах і просто в бліндажах на передовій зони АТО-ООС.

Було сотні телесюжетів, публікацій, книг, навіть поштові марки…

На жаль, Музею плакату так і не вдалося отримати власне виставкове приміщення, тож віртуальна експозиція існує на групі сайтів Української пресової корпорації, на музейному сайті та на сторінці в Фейсбуці, яку регулярно банять і цензурують…

Музей плакату перетворився на відомий, хоч і трохи забутий арт-проект…

На жаль, все змінила російсько-українська війна, розпочата 24 лютого 2022.

Художня реакція почалася першого ж дня!

За перші десять днів, попри шок і обстріли, проявилися всі основні, перевірені часом учасники Плакатної сотні. Активістам Музею плакату України залишилося лише знаходити роботи в мережі і поширювати їх на власних ресурсах.

Використовуйте їх в агітації, особливо у фронтових частинах!

Вже виникли нові, до того невідомі нам автори, шедеври яких теж стануть легендами. Ми свідомо не вказуємо прізвищ – підписуйте свої роботи власноруч, як це робить Юрій Нерослік чи Юрій Журавель.

Є і безпекова засторога – дехто вже опинився на окупованій території, дехто ще може… Тож не сильно “світіться”… Бережіть себе!

А плакатна сотня при Музеї плакату розпочинає новий етап!

Україна переможе!

Віктор Тригуб, директор Музею плакату України при журналі “Музеї України”

(в цьому матеріалі систематизовані лише роботи Ю.Журавля і Ю.Неросліка. Інші взяті з мережі без авторизації – то згодом! Головне – вчасно!)

https://www.facebook.com/%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9-%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D1%82%D1%83-UA-923187531058276

https://musplakat.wordpress.com/

Роботи Юрій Неросліка

Роботи художника і музиканта Юрія Журавля.

Якщо вам 67 років, час встановлювати рекорди з бігу! Бажано, світового рівня!

Саме так зробив відомий рекордсмен, цілитель і феномен Костянтин Стасюк.

Написаному про нього мало хто вірить – думають, що жарт чи фантастика.

А от відео – то інша справа.

Якщо хочете заперечити – повторіть!

Очевидне – неймовірне!

Знаючи Костянтина більше 20 років, не перестаю дивуватися. Він постійно вдосконалює власну методику оздоровлення і вдосконалення організму. Омолодження. Регенерації. Масажу. Встановлення спортивних рекордів. Витривалості.

Не забувайте, що його масажі неймовірні – піднімає офіційно безнадійних! Часто за один сеанс!

Його методику може осягнути кожний. Більшість –  освоїти і скористатися.

Вже є онлайн-уроки… Можна замовити! Багато хто вже переконався!

Львів`янин і феномен Костянтин Стасюк  якоїсь особливої реклами не потребує.

Він просто є, має унікальні знання, реально допомагає людям і спокійно показує технології оздоровлення майбутнього…

От чи готове до цього суспільство?

Костянтин Васильович Стасюк обраний офіційним Характерником Міжнародного козацького журналу “Нова Січ”.

Вітаємо!

Віктор Тригуб, козацький журнал “Нова Січ”

Це видання миттєво стало легендарним. І йому вже 18 років!

Маленький культурологічний часопис фактично кинув виклик спецслужбам РФ, залучив ФБР США, привернув увагу Президентів України, Америки, Росії, спровокував практично геополітичну кризу, яка закінчилася висадкою спецназу ГРУ РФ у штаті Нью-Джерсі і нахабним пограбуванням американського Музею Кубанського козачого війська у Ховеллі.

Була і Постанова Верховної Ради України…

Викрали козацькі регалії, перевезені 1918 року до Сербії, потім Німеччини і США. Особлива ціль – Дарча грамота Катерини Запорізьким козакам на Кубань…

А після того, як журналісти знайшли копію шаблі Мазепи в Канаді, почався детектив за участі вже Пітерського ФСБ і керівництва Ермітажу.

Маленький культурологічний журнал починає розслідування, розповідає про супер-секретні архіви і спецхрани, у тому числі в Адміралтействі, пише про спецхран КГБ-ФСБ №9 Ермітажу, буквально забитого скарбами. Більше того, публікуються деякі неймовірні фото…

Директор Ермітажу був змушений визнати існування “Маларасейского спецхрану” і дозволив українським журналістам офіційно сфотографувати зброю. Лише тоді, коли вони вказали секретний інвентарний номер з “неіснуючого” спецхрану…

Масштабних міжнародних розслідувань було проведено чимало… Географія вражає…

Ми отримали короткі коментарі керівників цього неймовірного видання. Погодьтеся, україномовних культурологічних видань, які без держпідтримки протрималися так довго, практично не залишилося…

Шеф-редактор журналу “Музеї України” Наталка Іванченко одна з авторів концепції часопису. Свого часу працювала у Вишгородському заповіднику, Нацмузеї у Пирогові, начальником експертного відділу Українського культурного фонду…

Однак вважає найяскравішою сторінкою життя волонтерські культурологічні проекти у прифронтовій зоні Донбасу.

Саме там, керівники Донецької ОДА, запропонували очолити Донецький обласний художній музей, захоплений терористами днр разом з унікальною колекцією. У нас залишилася лише маленька філія ДОХМ в селі Прелесне під Слов`янськом. Вітряк, старовинна хатка і маленький виставковий зал з дитячим гуртком і дірявим дахом, який заливали дощі…

Завдяки зусиллям Наталії Володимирівни, центральний офіс музею створили в Дружківці, розширили штат, обладнали виставкові зали, почали створювати нову фондову колекцію, розпочали активну виставкову діяльність. Нині ДОХМ у Краматорську, успішно працює…

-20 років тому ми розпочали журналістську програму з популяризації музеїв та музейної справи, а через два роки, 02.02.2004 року був зареєстрований журнал “Музеї України”. – розповіла Наталка Іванченко.

Вісім років ми випускали друковану версію, 10 років продовжуємо працювати в онлайн режимі.

Редактор журналу і засновник Віктор Тригуб починав у знаковій “перебудовній” газеті “Комсомольское знамя”. Фаховий журналіст, що народився на Донеччині. Закінчив журфак Київського університету. Має неймовірний талант опинятися у потрібний час у потрібному місці, викликаючи своїми розслідуваннями гучний резонанс. Творець приватних Музею плакату, Музею слідопитів, Музею української пропаганди. Організатор багатьох журналістських експедицій, помітних акцій. З 2014 по 2019 волонтерив у зоні АТО. Мало не потрапив в оточення під Дебальцево. Створив 15 сайтів прифронтовим музеям. Автор легендарного жарту про Партію снайперів. Свій нинішній статус позначає як безробітний вільний блогер. Автор кількох книг.

-Коментував колегам 20-літній ювілей журналістської програми Музеї України і 18-річчя часопису “Музеї України”.

Ми одне з небагатьох культурологічних видань, що вижило без жодної бюджетної чи грантової копійки. Без олігархів! – зауважив Віктор Тригуб.

Цікавилися, який у мене бізнес? Останні 3,5 років безробітний.

Можливо, якийсь затятий ентузіазм? Просто так вийшло. Як можна знищити проект, у який вкладено скільки сил і часу?

Журнал потрібен людям.

Можливо, це головна справа мого життя. Думаємо про Вічність!

Варто написати поради – Як 18 років видавати музейний журнал і не померти з голоду…

Вільна журналістика…

А підтримати нас просто – розміщуйте рекламу на 12 наших інформаційних сайтах, які ми утримуємо!

2000 року стартувала пресова програма “Музеї України”, яка 2004 року трансформувалася в журнал “Музеї України”.

https://www.museum-ukraine.info/

Спершу часопис видавався в традиційній паперовій версії. Було створено першу версію сайту.

Після кардинального подорожчання паперу і поліграфічних послуг, журнал залишився в електронній версії.

За ці роки  написали про всі основні музеї країни, уклали музейний каталог, створили кілька музеїв, найвідоміший з яких – Музей плакату України при редакції. Основа – плакати фронтовика Юрія Неросліка.

Після початку війни на Сході, команда журналу “Музеї України” організатор Музейних експедицій в зону АТО. Проїхали вздовж всієї лінії фронту – від Столиці Луганської до Сартани… Для закладів культури Донеччини подаровано 15 культурологічних сайтів, організовано 150 виставок патріотичного плакату…

Подорожуйте Україною! Від музея до музею!

Мешканці гуртожитків виявилися найменш захищеною соціальною групою. Попри вимоги діючого законодавства, їх можуть просто брутально викинути на вулицю, позбавивши і житла і прописки.

Відновлення справедливості займає чимало часу і нервів…

Саме у такій непростій ситуації опинився киянин, музикант, громадський діяч Володимир Соломончук. До речі керівник ансамблю народної пісні  “ДЖЕРЕЛО”.

ПрАТ «ХК «Київміськбуд» незаконно виселило його з гуртожитку, який знесли, звівши на його місці чергового монстра-хмарочоса.

Чоловік буквально опинився без даху над головою.

Писав скарги, звертався до правоохоронних органів, у суди… Марно.

-Залишилася остання надія – розголос у пресі та звернення до Президента України. Я продовжу боротьбу до відновлення справедливості! – заявив Володимир Соломончук.

Ось рядки листа до Президента України В.О.Зеленського:

“Звертаюся до Вас із наступного питання.
17 жовтня 2008 року, я був поселений у гуртожиток по вул. Освіти 16-А, кімната 11, як артист хору «Київміськбуд». 27 лютого 2009 року, моє місце проживання було зареєстроване за цією ж адресою у місті Києві.
Починаючи з літа 2012 року, у гуртожитку почала працювати якась експертна комісія по визначенню будівлі аварійною чи не аварійною.

Житлове управління «Південне», яке являлось відокремленим структурним підрозділом Дочірнього підприємства ПрАТ «ХК «Київміськбуд», зі свого боку, почало поступово і не помітно переселяти мешканців гуртожитку в інші гуртожитки, позаяк, експертна комісія визнала будівлю аварійною, хоча працівники її, не називаючись, говорили, що будівля буде стояти ще сто років. Тим не менше, мешканців гуртожитку переконували, що будівля аварійна і буде її реконструкція.

А про те, що будівля буде знесена і на її місці буде 25-поверхівка з підземним паркінгом, не розголошувалося.
Саме переселення проходило якимось дивним чином.

Мені, наприклад, начебто, було запропоновано переселитися у гуртожиток по вулиці Освіти 22/8. Навіть Акт склали 06.11.2013 року про те, що я усвідомлював небезпеку подальшого проживання (напевно, в аварійній будівлі), але від переселення відмовився.

Про таке моє «зухвальство» навіть ПрАТ «ХК «Київміськбуд», за підписом самого Голови правління Кушніра І.М., надав інформацію не куди небудь, а на Солом’янську районну в місті Києві державну адміністрацію та й ще в Київську міську державну адміністрацію, що я дійсно відмовився від переселення.

Але поведінка чиновників ПрАТ «ХК «Київміськбуд» виявилася ще дивнішою, позаяк, на мій запит, вони холоднокровно відповіли, що Компанія Вам нічого не пропонувала. Чому? Та тому, що відповідно до розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) від 12.09.2012 року за № 1605 гуртожиток по вулиці Освіти 22/8, відповідно до акту приймання-передачі, затвердженого розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) від 29.11.2012 за № 2131, вже було передано від ДП «Екос» ПАТ «ХК «Київміськбуд» до сфери управління Солом’янської районної у місті Києві державної адміністрації.
Це не помилка, а це дійсно відповіді Компанії «Київміськбуд» на запити державних органів самоврядування, які містять інформацію, що не відповідає дійсності. Це ж треба бути таким «сміливим», щоби будівлю, яка була передана в інше управління за рік до цього, пропонувати туди переселитися. Це просто неймовірно.
Звісно, були і «справедливі» рішення судів, які приймалися не на мою користь.

Наприклад, Позовна заява ДП «Екос» щодо мого виселення без надання іншого житла, підписана чомусь директором ЖУ «Південне», Скороход Л.І.. Не дивлячись на те, що договір на оренду мого житла був підписаний юридичними особами, Заява була подана до Солом’янського районного суду, замість Господарського суду, де розглядаються спори між юридичними особами.
В решті решт, у 2013 році, Дочірнє підприємство «ЕКОС» ПрАТ «ХК «Київміськбуд» при підтримці товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (ПУЕЦ), своїми злочинно-шахрайськими діями все-таки позбавили мене єдиного житла.
Кримінальне провадження № 42013110090000179 від 20.06.2013, яке було відкрите Солом’янською окружною прокуратурою м.Києва за моєю заявою, досудове розслідування якого Прокуратура доручила СУ Солом’янського УП ГУ Національної поліції у м.Києві, не рухається. Його закрили вп’яте.
Натомість, на мене чиниться психологічний тиск та залякування.

Враховуючи викладене та грубе порушення ст.ст. 3, 30, 31, 47, 48 і 70 Конституції України та ст.ст. 6 і 14 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», прошу Вас, пане Президенте, як Гаранта Конституції України, особисто втрутитися у цю Справу та захистити мої Конституційні права.
Дякую.

З повагою, Володимир Соломончук”

Журналісти будуть відслідковувати цю ситуацію.

Готові надати можливість відповісти і іншим фігурантам цієї справи.

За справедливість варто боротися завжди!

В.Тригуб

Журнал “Економіст” вважають неофіційним органом масонів, навіть легендарного Таємного світового уряду. І є за шо…

The Economist — впливовий щотижневий англомовний часопис, що діє в Англії з 1843 року. Фактичними власниками журналу є члени олігархічної родини Ротшильдів та деякі учасники загадкового Більдербергського клубу.

Фактично, то невелика група найбагатших людей, що незримо впливають на головні планетарні процеси.

Конспірологи дуже уважно вивчають обкладинки журналу “Економіст”, які рясніють різноманітними масонськими символами, знаками, кодами, натяками…

Знаковими стали листопадові обкладинки видання, де дається зашифрований футурологічний прогноз на наступний рік.

Ось таким нам презентували 2021 рік. Ігровий автомат “однорукий бандит”.

Хто грає планетою?…

Символи коронавірусу, перевернута ядерна бомба, фінансові проблеми, поголовна вакцинвція, Байден, долар, маски, розкол виборців у США, пожежі, альтернативна енергетика, вплив соцмереж,Китай…

Але, отримати виграш неможливо – відсутній лоток для монет…

Гра ради гри…

Масонське трактування пандемії – невідомо чия могутня рука, що смикає нитку, невидимий ошийник на людях… І ниточка дуже коротка, трохи довша за поводок у песика…

Всім, хто хоч трохи в темі розуміють, що модна хвороба створена людьми для управління і контролю за народами. Як вони стрімко змінили світ за рік!

Попередження з 2009.

Дивні хвороби, паніка в олігархічних ЗМІ. Страшилки, обмеження…

Тоді штучна епідемія провалилася…

Згадайте ужястіки про пташиний грип. Тоді їм те не вдалося.

У 2019, помилки виправили, вірус запустили, підконтрольні ЗМІ підняли гвалт, крім Швеції і Білорусі, ВСІ уряди почали виконувати дурнуваті накази масонської ВООЗ.

Що далі? Золотий мільярд?

Прогноз на 2019 опублікували у листопаді 2018. Вибори! Часопис “Економіст” вже щось знав!

Хто за спиною у грізного і страшного Пу?

Правильно, Вова Зе!

Слово піноккіо (італ. pinocchio) на тосканському діалекті означало сосновий горішок. У казці Піноккіо — дерев’яна лялька, хлопчик з довгим носом, якого зробив з дерева столяр Джепетто. Як тільки лялька почала ходити, вона втекла з хати Джепетто до міста назустріч власній долі. Після різних пригод та зустрічей з шахраями Лисицею, Котом, власником лялькового театру Вогнежором, страшним морським чудовиськом та доброю Феєю Піноккіо обертається у справжнього хлопця. – пише Вікі, – Його образ має певне педагогічне значення: кожен раз коли Піноккіо бреше у нього збільшується ніс і він обертається у хлопчика тільки тоді, коли допомагає іншим. Таким чином, через цей образ діти мали усвідомлювати наслідки нечемної поведінки та винагороди за добрі вчинки.

Далі про ситуацію в Україні можна не писати…

Обкладинки “Економіста” за кілька років, варто розглядати неспішно, звертаючи увагу на дрібні деталі – там чимало зашифрованих символів…

І ось вийшов”пророчий” номер часопису “Економіст” з натяками на 2022.

Путін відсутній! Дехто вже повідомив, що у грудні 2021 його скрутить, а кінець настане у березні 2023. Владу візьме група соратників типо Госсовета…

Подивимось…

Є лише лідери КНР і США, що значить продовження глобального протистояння. Це – основне. Аби не довели до війни…

Тривожить, що в центрі, як основа, знову символ корони – як базис. Якась формула молекули і 4 зловісних шприца, два з яких червоні – що не обіцяє тим, кого ними вколять нічого гарного. Дехто стверджує про смертельне щеплення, але не будемо лякатися…

Знову два вітряка. Сопло великої ракети.

Конспірологи вже говорять про візит інопланетян. Сприймаємо з гумором…

Мікроскоп, біржевий графік…

За великим рахунком, я теж у фотошопі можу зліпити подібний колаж. Хіба б додав симпатичних оголених дівок для більшої загадковості…

Приємніше було б розглядати дрібні нюанси…

Вже і без масонів зрозуміло, що наступний рік буде важким.

Тому – більше гумору, грошей і гарного настрою!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Нова Січ”

Попри війну, часткову окупацію, обстріли, напружену прифронтову обстановку, Донбас намагається жити відносно мирним життям.

Україномовна газета “Східний Донбас” отримала нового шеф-редактора – знаного дослідника журналістики, кандидата наук Юлію Нестеренко. Членкиня Національної спілки журналістів України.

Працює доцентом на кафедрі слов’янської філології та журналістики Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (м. Київ).

Сайт СД переміщений на підконтрольну Україні територію з Старобешівського району Донецької області, де в селі Осиковому з 1992 року діяла україномовна газета Східний Донбас під проводом вчительки української мови Ніни Єгорівни Тригуб.

Після 2014 року, окупації, редакція працює на підконтрольній Україні території.

Східний Донбас принципово україномовний. Всіляко сприяє українському відродженню у Донецькій та Луганській областях.

З 2014 року, фундатори СД активно працюють як волонтери у Першій-Другій лінії оборони зони АТО-ООС. Безкоштовно зробили сайти для 15 прифронтових музеїв, провели чисельні виставки і культурологічні заходи, реально допомогли відновити переміщений Донецький обласний художній музей…

Сайт працював у найстрашніші місяці війни…

-Східний Донбас  якихось особливих рекомендацій не потребує! Це відоме професійне видання з авторитетними авторами – Дмитром Снєгирьовим, Ліною Кущ, Іваном Макаром, Миколою Грековим, Ігорем Зоцом, Сергієм Пархоменком, – заявила шеф-редактор Юлія Нестеренко, – Зрозуміло, всі 29 років, газета тримається виключно на патріотизмі та ентузіазмі. Це – справжній подвиг! Але, спробуємо знайти якесь фінансування, можливо вдасться оформити грант – україномовна журналістика Донбасу потребує уваги і підтримки!

Довідка:

Нестеренко Юлія Вікторівна – журналіст, редактор, письменник, теоретик літератури, науковець, популяризатор науки.
Член Національної спілки журналістів України

Народилася 11 червня 1985 року в місті Ворошиловград (Луганськ)
У 2007році закінчила Луганський національний педагогічний університет та отримала диплом магістра української філології з відзнакою. Тема магістерської роботи: «Комунікативна стратегія постмодерного тексту (на прикладі творчості Юрія Андруховича)»
У 2007-2010 роках навчалася в аспірантурі за спеціальністю 27.00.04 – теорія та історія журналістики при кафедрі журналістики і видавничої справи Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

Увесь час сполучала науково-викладацьку роботу з практичною журналістикою.
Працювала на кафедрі журналістики та видавничої справи Луганського національного університету імені Тараса Шевченка , кафедрі журналістики Київського славістичного університету, кафедрі журналістики Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», кафедрі української літератури та компаративістики Київського університету імені Бориса Грінченка, у Науково-навчальному інституті «Європейська школа бізнесу» Міжнародного європейського університету та ін.
З 2021 року працює доцентом на кафедрі слов’янської філології та журналістики Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (м. Київ).

Робота в ЗМІ
2008-2010 Кореспондент соціально-розважального щотижневика «Вечірнє місто. Луганськ».
2011-2014 Редактор і розробник літературно-художнього журналу для дітей «Срібний дзвіночок».
2011-2014 Редактор громадсько-політичної щоквартальної газети «Моя Луганщина»
2014-2015 Блогер інформаційного порталу «JetLounge» та ін.
З 2021 року шеф-редактор інформаційного порталу «Східний Донбас»

Наукова діяльність
24 жовтня 2014 р. у спеціалізованій вченій раді із захисту дисертацій Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка захистила кандидатську дисертацію зі спеціальності 10.01.06 – теорія літератури на тему «Сучасна українська есеїстика: жанрові трансформації».
У тому ж році в Німеччині друком виходить монографія «Сучасний український есей: еволюція незалежної думки», у якій представлені важливі на той час суб’єктиви українського суспільства.
Свої дослідження публікувала на шпальтах таких видань: «Наукові записки інституту журналістики», «Наукові записки ТНПУ», «Держава та регіони», «Соціальні комунікації сучасного світу», «Регіональні ЗМІ України», «Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна», «Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка», «Сучасні літературознавчі студії. Постгуманізм та віртуальність: літературні виміри», «Слабожанська бесіда», «Філософія як культурна політика сучасності» та ін.

Сфери наукових інтересів
Егоцентричні жанри вітчизняної журналістики
Особливості спеціалізованої преси України
Теорія комунікації та психологія масової свідомості.

Успіхів новому шеф-редактору!

СД можна підтримати благодійно. А краще – розмістіть рекламу!

Благодійна підтримка проекту – картка Приватбанк – 4149499344447394

Пишіть – [email protected]

СД входить до Української пресової корпорації.

Патріотична медіа-група, що згуртувала понад 100 сайтів, які читають у більш як 100 країнах! Маємо власні сайти: Новини України, Музеї України, Нова Січ, Сурма, Секунда, Балтика-прес, SeсоndUSA, Громада Києва, Європейські новини, Універсальна газета, Східний Донбас, Партія снайперів та чисельні блоги…

29 років, без жодної бюджетної копійки, спокійно і ефективно діє редакція газети “Східний Донбас”. Вистояли у найважчі роки.

Переможемо!

Віктор Тригуб, редактор газети “Східний Донбас”, Президент Української пресової корпорації